Джон Хойєр Апдайк
18.03.1932 – 27.01.2009
“Я намагаюся цікаво розповісти про звичайне…” (Дж. Х. Апдайк)
Джон Апдайк народився в сім’ї шкільного вчителя Уеслі Рассела Апдайка, нідерландського емігранта. Його матір, Лінда Грейс, за походженням була німкою, писала оповідання. До 13 років Джон жив в Шіллінгтоні (штат Пенсільванія). Хлопчик, що виріс на розповідях матері, любив літературу і створив власний твір, який виграв Scholastic Art & Writing Award. За це та інші творчі досягнення Джона було обрано президентом класу, а в 1950
році він отримав стипендію, що дозволила відправитися вчитися до Гарварду, де він, вивчаючи англійську літературу, деякий час був редактором сатиричного журналу «Гарвардський пасквілянт».
Університет він закінчив з відзнакою у 1954 році. Також він закінчив однорічні курси живопису в Художній школі Раскіна Оксфордського університету в Англії, проте свою давню мрію стати художником у компанії Волта Діснея так і не здійснив.
Ще на студентській лаві Апдайк, відомий в молодості, як завсідник світських тусовок , одружився на Мері Пеннінгтон, яка стала матір’ю його чотирьох дітей.
Повернувшись з Англії, Апдайк оселився в штаті Массачусетс, в невеликому місті Іпсвіч.
На початку 1960-х рр. Апдайк стає одним з найпопулярніших письменників Нової Англії і з тих пір в середньому публікує по одній книзі щорічно.
В журналі «The New Yorker» (1955—1957) Апдайк дебютував нарисами, віршами, фельетонами і поетичною збіркою «Дерев’яна курка», а в періодичному виданні «The New York Review of Books» публікував літературні та художні рецензії.
Дія творів Апдайка відбувається в невеликих містечках на північному сході США, в середовищі інтелігентів-протестантів з середнього класу. Його пересічних, як правило, героїв часто беруть в облогу типові для їх кола проблеми сімейної та релігійної властивості, в тому числі породжені подружніми зрадами. Для Апдайка, взагалі, характерна підвищена увага до психології своїх героїв, до чуттєвої сторони міжстатевих відносин і до християнської проблематики.
Як прозаїк привернув до себе увагу романом «Ярмарок у притулку» («1959), дія в якому відбувається у притулку для людей похилого віку. Його мешканці бунтують проти свого директора, заклопотаного соціальними дослідженнями. Але найбільшим внеском Апдайка в скарбницю американської 
літератури стала саме тетралогія про Кролика (“Біжи, Кролик, біжи” (1960), “Кролик зцілився” (1971), “Кролик розбагатів” (1981), “Кролик заспокоївся” (1999), в якій розповідається про життя пересічного американця Гаррі Ангстрома на прізвисько «Кролик», про складнощі його особистого життя і про крах його ілюзій. Герой романів, ніби підкоряючись крику тренера, що доноситься з дитинства, все життя від чогось біжить: з дому, від алкоголічки дружини, від невлаштованості. Але від себе не втечеш, і він постійно повертається, так і не добігши до ідеалу, що вислизає.
Дія роману «Кентавр» (1963) », який був удостоєний Національної книжкової премії, охоплює лише декілька днів січня 1947 pоку. Розповідь тут ведеться від імені Пітера Колдуелла, художника, який згадує свого батька Джорджа Колдуелла, вчителя біології, людину добру, вразливу, невдаху у житті. Своєрідність книги у тому, що реально-побутовий план химерно «співіснує» з міфологічним. Продовжуючи традиції Дж. Джойса, автора «Улісса», а також тенденції до «міфологізації» в сучасній літературі 
(Г. Гарсія Маркес, М. Фріш та ін.), Апдайк поклав у основу твору античний міф про шляхетного кентавра Хірона, який, будучи пораненим отруєною стрілою, страждаючи від невиліковної рани, пожертвував подарованим йому безсмертям на користь Прометеям: «Я хотів, щоб реалістичне відображення і міфи, взаємопроникаючи, доповнювали одне одного і дійсність створювала б якусь оболонку міфу». Очевидно, що таким прийомом Апдайк хотів підкреслити «споконвічність» морально-етичних проблем, порушених в романі, незмінність властивостей людської природи, протиборство у ній розумного і чуттєвого начал, добра та зла, «неба» та «пекла».
Черговий після «Кентавра» твір — повість «Ферма» (1965) — написаний у традиційній манері. Тут тонко фіксуються складні психологічні нюанси стосунків поміж героєм, його другою дружиною та матір’ю героя.
Письменник розлучився з Мері Пеннінгтон в 1974 році після 21 років шлюбу. Болючий досвід розлучення знайшов відображення в збірці оповідань Too Far to Go, яка побачила світ у 1979 році. На той час Апдайк одружився на Марті Бернард, виховував її трьох дітей від попереднього шлюбу.
Іронічне ставлення до емансипації проглядає зі сторінок роману «Іствікські відьми» (1984), де йдеться про трьох сучасних «відьом» — розлучених жінок із провінційного містечка, які потрапляють в історію з «чортом», столичним холостяком ван Горном.
В епістолярному романі «S» (1988), стилізованому під жіночі листи, заможна жінка втікає від чоловіка і вступає в релігійну секту. Натомість 
головний герой іншого роману «Коли розквітають лілії» (1998) — пастор Кларенс Вілмот — захопившись дарвінізмом і фрейдизмом, втрачає віру в Бога і зрікається сану.
Своєрідним анти-«Гамлетом» став роман Апдайка «Гертруда і Клавдій» (2000) — «передісторія шекспірівського Гамлета, в якій розповідь ведеться від третьої особи, тобто нібито від традиційного автора-деміурга, але насправді то історія жінки, майбутньої матері Гамлета і дружини Клавдія-братовбивці, написана саме з її, жіночої, точки зору».
Апдайк — художник плідний і нерівний. Інколи він віддає данину шаблонам «масової» белетристики, мусуючи мотиви сексу (роман «Місяць відпустки», 1975). Значно цнотливіше розкривається інтимна тема в романі «Давай поберемося» (1976).
Перу Апдайка належать також дилогії («Беч: книга», 1970; «Повернення Беча», 1982; «Беч у бухті», 1999), герой якої — письменник, який мандрує по США і Східній Європі. У цьому збірному образі містяться сатиричні натяки на деяких літераторів, сучасників Апдайка — Н. Мейлера, Ф. Рома, С. Беллоу та ін.
Завдяки багатству образів і влучним виразам, що стали цитатами, Апдайк зумів прикрасити реальний світ. Так було у творах «Коли розквітають лілії» та «Села», а також в останньому романі «Терорист», присвяченому долі ісламіста та дослідженню питань зародження релігійних сект.
Апдайк плідно працює і як новеліст (зб.: «Ті самі двері», 1959; «Голубине пір’я», 1962; «Музеї та жінки», 1972; «Проблеми», 1979; «У пошуках свого обличчя», 2002 та ін.); його віршам притаманне жартівливо-іронічне звучання. Йому належать також численні есе, рецензії, літературно-критичні статті. Вже за життя Апдайк сприймається як постать класична, а його твори стають предметом уваги не лише журнальних рецензентів, а й університетської «академічної» критики. У своїх найкращих книгах Апдайк виступає як своєрідний побутописець звичаїв і психології середнього класу, «споживацького суспільства», чудовий стиліст, котрий володіє всіма фарбами мовної палітри, де можна натрапити і на легку іронію, і на гумор, а інколи — на сатиричне згущення фарб.
Письменник ще в 50 років став підводити підсумки життя, випустивши книгу мемуарів. У політиці він сповідував здоровий консерватизм. Говорив, що в житті людей є три великі таємниці – «секс, мистецтво і релігія» . В кінці життя критикував оцифровку художньої літератури, яка нібито роз’їдає цілісність літературних творів і поняття авторського права.
Всього з-під пера Апдайка вийшло більше двадцяти романів і дюжина збірок оповідань, а також вірші, критичні статті про літературу і живопис, книги для дітей, спогади.
Крім Пулітцерівських премій, Апдайк був удостоєний низки інших нагород. Судячи з фотографій та документів, у його скарбничці були медаль мистецтв за видатні досягнення та Національна гуманітарна медаль.
Критики, що оцінювали творчість, створену американським письменником, називали його «найелегантнішим і холоднокровним творцем», відзначаючи, що схильність до спостереження за занепадом звичаїв населення «зламало прокляття незавершеності, яке переслідувало національний лист». Його пізні романи не були прийняті літературним істеблішментом, де панувало уявлення, що фірмова мова Апдайка, яка здавалася настільки легкою і оригінальною читачам 1960-х, стала дещо «самовдоволеною».
Джон Апдайк помер від раку легенів 27 січня 2009 в хоспісі в Данверсі (штат Массачусетс).
