Володимир Лукич

Боровиковський

       04.08.1757 – 06.04.1925     

Володимир Лукич Боровиковський народився 4 серпня 1757 року на Україні, в місті Миргород. Сім’я майбутнього художника була небагатою: батько, Лука Боровик, мав у власності будинок в Миргороді і дві невеликі земельні ділянки. Майже всі родичі Боровиковського служили в Миргородському полку. Володимир також, слідуючи сімейній традиції, вступив на службу в цей полк.

Перший досвід у живопису Боровиковський отримав в сім’ї: його батько і брати займалися іконописом. Першими художніми роботами Боровиковського також були ікони. Найбільш ранні твори художника, які збереглися, датуються 1785 роком – ікони Божої Матері і Христа, а також образ «Цар Давид», – знаходяться в Музеї українського мистецтва в Києві. На Україні ж Боровиковський пробував писати і перші портретні роботи, проте в цілому в той період його творчість являла собою напівремеслене мистецтво.

У першій половині 1780-х років Боровиковський в чині поручика виходить у відставку і присвячує себе заняттям живописом, пише образи  для місцевих храмів.

Портрет Імператриці Катерини II

У 1787 році він написав пару картин для «подорожнього палацу» Імператриці Катерини II. Картини були хороші, і Імператриця поцікавилася, хто їх автор. З’ясувавши, Катерина II захотіла з ним познайомитися. Після розмови з Боровиковським, вона рекомендувала йому їхати в столицю, в Академію мистецтв.

Рік по тому, він переїжджає до Санкт-Петербурга. В Академію мистецтв Володимир Лукич не проходить за віком, але він не впадає у відчай і починає обживатися в місті: знайомиться з відомими людьми, серед яких багато інтелігентів. Перший час в столиці він жив в будинку одного з найяскравіших і різнобічних представників Російського Просвітництва Н. А. Львова, де він познайомився з його друзями – поетами Г. Р. Державіним, І. І. Хемницером, Е. І. Фоміним.

У 1792 році починає брати уроки живопису у художника Лампі, який працював при самій Імператриці.

Багато спілкувався Боровиковський і з відомим художником Левицьким, який бере над ним шефство. Левицький, великий майстер художньої справи, і навчив Володимира всьому, що вмів сам. Саме від нього, на думку істориків-мистецтвознавців, Боровиковський отримав приголомшливу техніку роботи і композиційну майстерність.

Взагалі, в цей період Боровиковський написав безліч портретів і портретних мі

    Портрет Ольги Філіппової

ніатюр, які були дуже популярні на рубежі XVIII-XIX століть в якості подарунка друзям. В якості основи для своїх мініатюр художник часто використовував жесть.

У жанрі парадного портрета він дуже переконливий. Багато його робот служать взірцем наслідування для художників.

         Лізанька і Дашенька

Одним з найбільш ранніх творів, написаних Боровиковським в Петербурзі, є «Портрет О.К. Філіппової»(1790). Картина, незважаючи на деяку невпевненість кисті, відрізняється ніжною мрійливістю жіночого образу. До початку 1790-х років відноситься мініатюрний портрет поета В.В. Капніста, тодішнього ватажка миргородського дворянства. У 1794 році художник пише портрет Лізоньки і Даринки – дворових дівчат родича Капніста  – Н.А. Львова, який перебував у свиті Катерини II під час її поїздки по Криму. На подвійному портреті він з любов’ю і трепетною увагою зобразив покоївок: м’які локони волосся, білизна обличчя, легкий рум’янець.

Портрет великого князя    Костянтина Павловича

У 1795 році Боровиковський за портрет великого князя Костянтина Павловича був удостоєний звання академіка живопису. У 1803 році став радником Академії мистецтв.

Порівняно пізно, в кінці 1790-х років, Боровиковський набуває славу відомого портретиста. Серед відомих робіт – портрети імператриці Катерини II, а також портрети представників знатних прізвищ.

Портрет Єлени Наришкіної

У його творчості переважає камерний портрет. У жіночих образах Боровиковський втілює ідеал краси своєї епохи. Художник тонко передає внутрішній світ зображуваних їм людей. У камерному сентиментальному портреті, що має певну обмеженість емоційного вираження, майстер здатний передати різноманіття сокровенних почуттів і переживань зображуваних моделей. Прикладом тому може послужити виконаний в 1799 році «Портрет Є. А. Наришкіної».

Портрет княгині Маргарити                  Долгорукої

З усіх жіночих портретів Боровиковського виділяється портрет княгині Маргарити Іванівни Долгорукої. На полотні зображена сильна і стримана жінка з великими і різкими рисами розумної особи. У ній відсутня ніжність і мрійливість, притаманна більшості жіночих портретів художника.

З чоловічих портретів варто відзначити портрет Д.П. Трощинського, написаний між 1793 і 1796 роками, портрет перського принца Муртази-Кулі-Хана, написаний в 1796 році, портрет генерала-майора Ф.А. Боровського, створений в 1799 році і портрет князя А.Б. Куракіна (1801). У 1082 році Боровиковський написав одну зі своїх найкращих картин – портрет сестер Анни Гаврилівни та Варвари Гаврилівни Гагаріних.

      Портрет Марії Лопухіної

Боровиковський прагне до утвердження самоцінності і моральної чистоти людини (портрет Є. М. Арсеньевой, 1796). У 1795 році В. Л. Боровиковський пише «Портрет торжковської селянки Христини», відгомони цієї роботи ми знайдемо у творчості учня майстра – А. Г. Венеціанова.

У своїх портретних роботах він також відображає типовий російський пейзаж. Тонкі білі стовбури берізок, польові квіти – підкреслюють національний дух і колорит в картинах Боровиковського.

Творчість В. Л. Боровиковського являє собою злиття стилів класицизму і сентименталізму.

 Св.Віра, Надія,  Любов   і мати їх,Софія

Художник, хоч отримав прижиттєву славу і мав достатньо грошей, жив замкнуто і самотньо. Він ніколи не був одружений, у нього не було дітей, друзів у нього було небагато. З роками творчі сили Боровиковського почали танути, у художника з’явилися втома і байдужість. Завжди схильний до  релігійних настроїв, Боровиковський захопився поширеним в той час релігійним містицизмом: в 1819 році він вступає в «Духовний союз». Однак і тут він не знайшов розради: художник остаточно замикається і присвячує себе релігійному живопису, написавши кілька ікон для споруджуваного Казанського собору і іконостас церкви Смоленського кладовища в Петербурзі.

Він відкрив у себе вдома приватну художню школу і активно передавав свої творчі знання. Давав уроки живопису і починаючому тоді художнику Олексію Венеціанову.

Єдиний в творчості Боровиковського передбачуваний автопортрет – це, одночасно, і релігійне полотно: «Христос, що благословляє чоловіка, який став на коліна», написане в 1824 році.

Таким чином, творча діяльність Боровиковського належить відразу двом століттям. Будучи останнім художником епохи Просвітництва, він як би готує появу російських романтиків.

У старості Боровиковський був самотній, не відповідав на листи, уникав людей. Помер Володимир Лукич Боровиковський 6 квітня 1825 року в Петербурзі.

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *