5 книжок для охочих удосконалити українську

Різні дороги приводять людей до словників української мови. Хтось зазирає «у пишний яр, а не сумне провалля», щоб грамотно написати якийсь документ, комусь туди рекомендують навідатися в коментарях фейсбуку, а ще хтось просто не йме віри, що правильно наголошувати «обрУч», а не «Обруч», і хоче подолати стадію примирення з фактом перевіркою за словником.

Але не все можна знайти у словниках, а грамотно говорити українською хочеться. На щастя, існують книжки, завдяки яким можна відкрити безліч нюансів української мови й нарешті перестати вагатися, як правильно казати – «приймати участь» чи «брати участь», точно знати з дефісом чи без пишеться «будь ласка» і як перекласти українською «первый блин комом».

Кишенькова запорука знань

Авраменко, Олександр. 100 експрес-уроків української / О. Авраменко ; іл. Н. Гайди. – Київ : Книголав, 2016. – 191 с. 

Мовознавець Олександр Авраменко відомий своїми експрес-уроками на «1+1», з яких за лічені хвилини можна дізнатися, як не припускатися поширених мовленнєвих і правописних помилок. Ілюстроване паперове видання частини цих уроків стало мовним бестселером й потрапило до найпродаваніших книжок сайту Yakaboo, опинившись у товаристві нового «Гаррі Поттера» й любовної драми «До зустрічі з тобою» Джоджо Мойєс. Секрет успіху книжки не тільки в ажіотажі довкола вивченні української, а й у продуманому форматі подачі інформації: матеріал лаконічний, злободенний, поданий з гумором, формат книжки зрУчний, а картинки веселі. Саме з цієї книжки я дізналася правильний наголос у слові піалА й що український відповідник «на безрыбье и рак рыба» – у степу і хрущ – м’ясо!

Чи справді легко?

Клименко Н. Українська легко! [Текст] / Н. Клименко, П. Мельник-Крисаченко. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 287 с.

Головний персонаж цієї книжки – усім відомий Лепетун (варіанти – Язичок, Веселий Перчик і просто «Штучка»). Лепетун підкорив серця українців ще із сайту «Мова – ДНК нації», де можна потренуватися пописати диктанти, перевірити себе на знання фразеологізмів, паронімів та інших цікавих мовних феноменів. Для тих, хто хоче мати сайт на полиці, раджу придбати книжку «Українська – легко!», але не вестися на назву, бо після прочитання розумієш, що українська – це зовсім нелегко, тут безліч нюансів і підступів на кожнім кроці. Наприклад, людина народилася в квітні й пишається, що вона Овен, і тут з’являється Лепетун і перевертає все догори дригом, інформуючи, що слово ОвЕн правильно наголошувати другий склад. Переворот свідомості в багатьох людей (я перевіряла) відбувається, коли вони дізнаються, що не існує слова співпадати, а є збігатися, що любити рибалку і любити риболовлю – це різні любові і що на дорогах не буває ожеледі, а тільки ожеледиця.

Ще безліч цікавинок можна знайти в розділах «Антисуржик», «Правопис», «Пароніми й омоніми», «Синоніми», «Фразеологізми», «Наголос». Веселі картинки привернуть не тільки вашу увагу, а й увагу сусідів у транспорті (це я теж перевіряла).

«100 експрес-уроків» і «Українська – легко!» – це чудові видання для кожного, але я б назвала їх тільки увертюрою до бажання вивчати українську ґрунтовно. А є й важка артилерія, тобто книжки, де інформації й прикладів уживання значно більше.

Спочатку був Антоненко-Давидович

Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо [Текст] / Б . Д. Антоненко-Давидович. – К. : Радянський письменник, 1970. – 254 с.

Для філолога це спочатку маст рід, потім – орієнтир, а з часом – кодекс професійної честі. Визначити, чи читала людина «Як ми говоримо» дуже просто: можна спитати, чи знає вона різницю між книгою й книжкою. Якщо так, вона в клубі втаємничених.

Насправді таємниць тут жодних – по суті, це підручник: бери, вчи. Спершу про правильне вживання іменників, далі про прикметники – і так по всіх частинах мови, зокрема й службових. Хоч видання побачило світ ще 1970-го року, тобто коли українська мова зазнавала агресивного змішування з російською, в Антоненка-Давидовича збережено колоритність питомої лексики, стилістики, тут скрупульозно виписано багато нюансів уживання певних слів. Я помітила, що мало не всі обговорювані порадники з української мови великою мірою базуються на інформації з «Як ми говоримо». Наприклад, у книжці є такі статті: «Жора чи Юрасик? Женя чи Євгенко». Або «Посмішка, посміх і усмішка, усміх». Чи «Нервувати чи нервуватися», «Курити чи палити цигарки». І такого чимало. Дуже приємно, що науковці перевідкривають загалу це джерело, яке без остраху видатися пафосною вважаю справжнім скарбом.

Уроки з живчиком

Борис Рогоза ; [ упоряд. Проненко В. Г.]. – Вид. 2-ге, випр. – К. : Експрес-Поліграф, 2012. – 541 с.

Ця книжка постала з колонок газети «Хрещатик». Популярну рубрику «Уроки державної мови» вів публіцист Борис Рогоза. До однойменної книжки вміщено мовознавчі колонки на різні теми з лексики, правопису. Найбільшу цінність мають приклади правильного слововживання, тож із видання можна дізнатися, чому правильно казати не грецький, а волоський горіх, чому відтак не вживається як синонім тому, а тільки як потім і як доладно сказати про людину, що вона «з ізюминкою» (насправді – з перчиком, з живчиком).

З летовища на далекі південники

Олександр Пономарів Культура слова. Мовностилістичні поради : Навч. посіб. для студ. гуманіт. спец. вищ. закл. освіти / О. Д. Пономарів. – К. : Либідь, 1999. – 238 c.

У цьому пораднику на щодень автор охоплює проблемні випадки вживання слів від наголошування до будови речень. З посібника можна дізнатися, як правильно казати: Запорізька Січ чи Запорозька Січ, парубок чи холостяк, качка чи хитавиця та ін. Родзинкою книжки є список відроджуваних синонімів, зокрема термінологічних. Деякі з них можуть викликати подив і дискусії (дифтонг–двозвук, елемент–первень, префікс–приросток, меридіан–південник), інші ж давно увійшли до вжитку (фотокартка–світлина, аеропорт–летовище). Особисто мене лінгвістична сміливість Олександра Пономарева приваблює, тому я із задоволенням читаю і його колонки на сайті ВВС Україна.

Хоч всі ці книжки я визначила як найпомічніші для вивчення української мови, у них є суттєвий недолік: вони показують, що знання з мови можна вдосконалювати все життя, але вивчити все до останку неможливо. Проте коли вже на це підсідаєш, то зупинитися теж не виходить.

Наостанок хочу порадити ще два вічно актуальні джерела з вивчення української мови – це орфографічний словник української мови й правопис. Найбільше я люблю вишукувати в них невідповідності, як-от: різне написання слова “Святвечір” (Святвечір у словнику і свят-вечір у правописі) або утворення кличного відмінка від слова “Ігор” (Ігорю в словнику й Ігоре в правописі). Утім, і без такої розваги там завжди можна знайти чимало цікаво й пізнавального.

Тетяна Синьоок, викладач студії навчання й розвитку «Tutoria» та курсів з української мови «Solovei»

Матеріал взято з: http://blog.yakaboo.ua/5-knyzhok-dlya-okhochykh-udoskonalyty-ukrayinsku/