Анатолій Юрійович Мокренко
народ. 22.01.1933 р.
Анатолій Юрійович Мокренко народився в селі Терни (нині – селище в Недригайлівському районі Сумської області ) в багатодітній родині.
Співаку, який народився в голодному 33–му році, дитиною пережив німецьку окупацію, а потім не раз вступав до різних навчальних закладів, перш ніж стати оперним співаком, є про що розказати нинішньому поколінню. Виконавець зізнається у своїх споминах, що йому нелегко було знайти себе в цьому житті, але він радий, що не схибив і таки реалізував свою заповітну мрію — співати…
На його дитинство припала і війна, і окупація, і розруха, і голод. Утім, попри все, Анатолій дуже любив співати, танцювати, читати вірші.
«Я не відразу зрозумів і усвідомив своє покликання. Я тікав із двох військових училищ. Зі своїм шкільним другом Володькою Рисованим після сьомого класу подалися в Харків вступати в льотне училище — це була моя дитяча мрія. Дали нам батьки по десятці, ми позашивали гроші в штани, тоді ж було багато уркаганів, а ми ж сільські наївні хлопці — нас одразу видно. Добиралися цілу ніч на даху поїзда. Подали документи. Я пройшов, а Володьку за станом здоров’я не беруть. Я не мислив себе без товариша, забрав документи…»
Далі Анатолій Юрійович згадує:
«У ті повоєнні часи діяла державна комісія з відбору народних талантів. У війну ж загинуло багато інтелігенції, митців. Тому серед школярів щороку влаштовували художні олімпіади, на яких я виступав. Спочатку в селі своєму співав, потім у районі, потім в області, потім у Київ послали… Прослуховували у філармонії. Пам’ятаю, там були Зоя Гайдай, Паторжинський. Проспівав їм «Летят перелетные птицы» — пісню війни, бо це на той час іще всім боліло. І мені видали документ про зарахування студентом Харківської консерваторії.»
Але професію співака в селі вважали «несерйозною».
Анатолій з золотою медаллю закінчив школу, до гірничого факультету Київського політехнічного інституту його прийняли без іспитів: «Була в мене й наївна думка, що відразу навчатимусь і в політесі, і в консерваторії. Написав у Міністерство культури, щоб мене перевели із Харківської консерваторії в Київську. Почав навчатися ще й там. Але дуже швидко консерваторію покинув. Важко було…»
Анатолій на «відмінно» вчився, отримував підвищену стипендію.Але з піснею не розлучився – став солістом хорової капели КПІ.
У 1956 році Анатолій Мокренко з відзнакою закінчив КПІ і сім років працював інженером-геологом. Бував в експедиціях у Криму, Карпатах, на Кавказі, Північному Уралі. Водночас заочно навчався в Київській державній консерваторії імені П.І.Чайковського по класу вокалу у Миколи Зубарєва та Олександра Гродзинського. Поєднувати навчання з роботою було нелегко, Анатолій не раз брав академічні відпустки, і навчання тривало аж сім років.
У 1960 році Анатолій одружився, його дружина Марія також закінчила політехнічний. Працювала конструктором у міськбуді.
У 1963 році Анатолій Мокренко закінчив вечірнє відділення КГК імені П. І. Чайковського.
«Я довго шукав себе в житті, шукав настирно. І слава Богу, що не схибив, не пішов на компроміс із якимись обставинами…
Я дуже вдячний своїй дружині. Коли постав перед вибором, я їй сказав: ось така ситуація, хочу перейти на оперну сцену. І вона підтримала мене, надихнула своїми словами: «Знаєш, як нам не важко, але роби так, щоб ти ніколи не жалкував, що я зруйнувала твої наміри». Вона вчинила дуже благородно і розумно.»
Анатолій Мокренко повністю присвятив себе мистецтву – став солістом оперної студії при Київській консерваторії. З 1968 року він соліст Державного академічного театру опери та балету УРСР ім. Т.Г.Шевченка (тепер Національна опера України імені Тараса Шевченка). В його репертуарі понад 40 провідних партій вітчизняної та зарубіжної оперної класики. Серед них – Султан («Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського), Микола («Наталка Полтавка» Миколи Лисенка), Остап («Тарас Бульба» Миколи Лисенка), Онєгін («Євгеній Онєгін» Петра Чайковського), Тугар Вовк («Золотий обруч» Бориса Лятошинського).
У репертуарі співака сотні пісень і романсів, записів на радіо, телебаченні, платівках. Знявся у телефільмі “Лючія ді Ламмермур” (1980), кінофільмах: “Тигролови”, Чорна рада”, “Поет і княжна”, “Богдан Хмельницький” та інших. Видав книги спогадів: “У серці-рідна Україна” (1994), “Знайти себе” (2008). В своєму рідному селі щорічно проводить регіональний фестиваль хорового співу серед 
дитячих колективів “Співаймо разом!”. Неодноразово організовував конкурси вокалістів в Донецьку, Хмельницькому, Криму.
Анатолій Мокренко гастролював на оперних і концертних сценах 
кількох десятків країн світу, а з 1991 до 1999 року обіймав посаду гендиректора і художнього керівника Національної опери України.
Анатолій Мокренко – один із засновників і член Товариства української мови ім. Т. Шевченка.
У 1991-1999 роках – генеральний директор і художній керівник 
Національної опери України імені Тараса Шевченка.
Зараз Анатолій Юрійович Мокренко – професор Київської національної музичної академії імені П. Чайковського.
Нагороджений Орденом Дружби народів, Орденом Ярослава Мудрого 5 ступеня та багатьма іншими відзнаками України та інших держав. Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1979), Народний артист СРСР (1976).
Список літератури
Качкан, В.А. Анатолій Мокренко: лірич. розповідь про співака / В.А. Мокренко. – К.: Муз. Україна, 1989. – 80 с.