Артур Шніцлер
15.05.1862 – 21.10.1931
Артур Шніцлер народився столиці Австрійської імперії – Відні, на Пратерштрассе, 16 . Він був першим сином із чотирьох дітей відомого угорського ларинголога Йоганна Шніцлера та Луїзи Маркбрайтер, дочки віденського лікаря Філіпа Маркбрайтера. Обидва його батьки були з єврейських сімей.
Після закінчення Академічної гімназії Артур Шніцлер вивчав медицину у Віденському університеті. У 1885 році він отримав ступінь Доктора медицини і став асистентом та другорядним лікарем у Віденській лікарні загального профілю. У 1887 році він очолив редакторство медичних журналів, що видавалися його батьком, а 1888 році став його помічником. Вже тоді Артур Шніцлер належав до гуртка письменників “Jung Wien”.
Шніцлер вирішив свій конфлікт інтересів між медициною та літературою лише після смерті батька та відкриття приватної практики у 1893 році.
На той час він опублікував вірші, короткі прозові нариси і одноактний цикл п’єс «Анатоль» (1892) . Сім одноактних п’єс, з яких складався цикл, зображували випадкові любовні зв’язки багатого молодого віденського городянина. Хоча п’єси і були набагато менш проникливими, ніж його пізніші роботи, але вони розкривали дар письменника до характеризації, здатності викликати настрій та відсторонений, часто меланхолійний гумор. «Анатоль» закріпив за Шніцлером репутацію майстра імпресіоністичної драматургії.
Літературний прорив стався завдяки новелі «Смертне» (1895). У тому ж році у Бургтеатрі у Відні відбулася прем’єра вистави «Гра в кохання», яка закріпила статус Шніцлера як драматурга.
Шніцлер умів створювати єдиний, точно відтінений настрій в одноактній п’єсі чи оповіданні. Він досліджував людську психологію, зображаючи егоїзм у коханні, страх смерті, складності еротичного життя та болючість духу, викликану стомлюючим самоаналізом. Порожнечу австрійського військового кодексу честі він зобразив у п’єсах «Гра в кохання» (1896) та «Вільна гра» (1896).
Роботи Шніцлера часто викликали суперечки через їх відвертий опис сексуальності. В 1897 році виходить «Хоровод» Шніцлера – цикл з 10 драматичних діалогів, який зображує безсердечність чоловіка і жінки, що перебувають у владі хтивості. П’єса викликала скандал навіть у 1920 році, коли вона була нарешті поставлена. Проте вона надихнула на численні сценічні та екранні адаптації, у тому числі французький фільм «Ронда» (1950).
У той час як він уже вивчав психопатологію, істерію та гіпноз як студент-медик, після прочитання «Тлумачення сновидінь» Зигмунда Фрейда, він з великою цікавістю стежив за розвитком психоаналітичної теорії.
На Різдво 1900 року Артур Шніцлер опублікував у віденській “Neue Freie Presse” новелу-монолог “Лейтенант Густль”. Цей твір став першим європейським шедевром, написаним як внутрішній монолог у стилі «потоку свідомості».
Історія являє собою невтішний портрет головного героя з його нав’язливим армійським кодексом формальної честі. Публікація твору призвела до того, що Шніцлера позбавили посади офіцера запасу в медичному корпусі, що слід розглядати на тлі хвилі антисемітизму того часу.
Після безлічі мінливих любовних зв’язків і ранньої смерті своєї подруги Марії Рейнхард в 1899 році Артур Шніцлер знайомиться з починаючою актрисою і співачкою Ольгою Гуссманн, що походила з єврейської сім’ї середнього класу. 26 серпня 1903 року Шніцлер одружився з нею. У шлюбі народжуються син Генріх та дочка Лілі.
Одноактні п’єси та оповідання Шніцлера з’являлися одна за одною; кілька текстів було покладено музику (зінгшпіль «Хоробрий Кассиан» 1909 р. Оскара Штрауса; оперна версія «Гри в кохання» 1910 р. Франца Неймана). 1911 року трагікомедія «Широка земля» була показана одночасно на дев’яти головних сценах німецькомовного світу.
У першому десятилітті 20 століття Шніцлер стає найвідомішим драматургом Австрії.
У таких своїх оповіданнях, як «Зелена краватка», він показав себе одним із перших майстрів мікрофантастики. В той же час він також написав два повнометражні романи: «Тереза» та «Вихід» про талановитого, але не дуже цілеспрямованого молодого композитора.
Проте, у зв’язку з формуванням політичного антисемітизму та поляризацією австрійської преси, кар’єра Шніцлера все більше стала піддаватися нападкам.
У п’єсах «Втеча у пітьму» (1931), «Професор Бернхарді» (1912) та романі «Дорога до відкритого» (1908) він проаналізував становище євреїв в Австрії.
Його драма “Професор Бернгарді”, що розповідає про ескалацію інтриги проти директора єврейської лікарні, була заборонена до показу в Австрії (світова прем’єра в Берліні, 1912). П’єса про єврейського лікаря, який не допускає католицького священика, щоб позбавити пацієнтку усвідомлення того, що вона перебуває на межі смерті, — його єдина велика драматична робота без сексуальної теми.
Для Шніцлера Перша світова війна означала крах світу, з якого він був родом. На відміну від багатьох своїх колег-письменників, він утримувався від публікацій, присвячених війні.
Щемна нота болісної втоми, байдужості, що сильно прозвучала у «Поверненні Казанови» (1918), надає особливий ліризм зрілої прозі
Шніцлера – «Фройлейн Ельза» (1924). Ця новела-монолог отримала високу оцінку за тонке співпереживання жіночої психіки. Історія – розповідь від першої особи молодої аристократки, розкриває моральну дилему, що закінчується трагедією. П’єса була екранізована у 1929 році.
У відповідь на питання інтерв’ю, що він думає про критичний погляд на те, що всі його роботи, здається, зачіпають однакові теми, Шніцлер відповів: «Я пишу про любов і смерть. Які ще є теми?».
У той же час слава Шніцлера, який у той час страждав від почуття самотності після розлучення, самогубства дочки в 1928 році і наростаючої втрати слуху, рознеслася завдяки численним перекладам у Європі, за океаном та на Далекому Сході.
Твори Шніцлера перебували у «чорних списках» націонал-соціалістів з 1933 року. Вони були названі Адольфом Гітлером «єврейським брудом» і в 1933 році, коли Йозеф Геббельс організував спалення книг у Берліні та інших містах, були кинуті у вогонь разом з роботами інших євреїв, включаючи Ейнштейна, Маркса, Кафку, Фрейда і Стефана Цвейга.
“Відродження” Шніцлера відбулося на початку 1960-х років. Творчість Шніцлера спочатку відносили до періоду «імпресіонізму», у 1970-ті роки більше сприймалися соціально-критичні аспекти його творчості, з 1980-х років у центрі уваги виявилася конфронтація Шніцлера з юдаїзмом та антисемітизмом, у контексті постмодернізму оцінювалися його теми сновидінь, явищ та ігор. Психологічна та естетична витонченість творів Шніцлера принесла його творчості світове визнання.