Артюр Рембо: до 165-річчя від дня народження французького поета-символіста

Жан Ніколя Артюр Рембо

20.10.1854 – 10.11.1891

Артюр Рембо народився на північному сході Франції, в Шарлевилі. Батько, Фредерік Рембо, за професією військовий, служив в Алжирі, а мати, Марі-Катрін-Віталі Кюіф, була із заможної селянської родини. Коли хлопчикові не виповнилося й шести років, батько залишив сім’ю; з тих пір мати одна виховує чотирьох дітей. З другим за старшинством, Артюром, доводиться особливо важко. Початкову освіту Рембо отримав в шарлевильскому ліцеї. Про його дитинство не збереглося  подробиць, але відомо, що його феноменальна любов до літератури була відзначена ще в школі: маленький хлопчик складав вірші, за що і був удостоєний похвали від вчителів, які зачитували його твори класу.

Маючи визначні кмітливість і талант, Артюр вважає школу психлікарнею, мріє стати журналістом і кілька разів намагається втекти з дому. Так одного разу, діставшись до Парижа, він потрапляє до в’язниці, тому що його приймають за шпигуна.

Свої перші серйозні вірші молодий чоловік почав складати в п’ятнадцятирічному віці. У спробі знайти славу самовпевнений підліток Рембо посилає свої твори різним відомим людям – навіть принцу. На подив, цей прийом спрацьовує – в 15 років за вірші, які написані на латині і сподобалися престолу, Артюр нагороджується премією.

Коли Рембо виповнилося шістнадцять, викладач риторики порадив йому продовжити навчання і вступити до університету. Рембо відправився в подорож по півночі Франції і на південь Бельгії.

Вірші молодої людини дуже сподобалися вже відомому на той момент поету Полю Верлену, життя якого Рембо змінить назавжди. Верлен запрошує Рембо до Парижа і оплачує йому дорогу.

Рембо сподівається стати сверхпоетом або революціонером, для нього це приблизно одне й те саме. Поезія, яка не ініціює змін, його абсолютно не цікавить. При цьому він не просто починає дружити з Верленом, він чи не підпорядковує його собі. Рембо молодше на 10 років, але саме він в цій парі – лідер. Він ділився світоглядом з Полем і наставляв його на свій шлях, вважаючи, що Верлен зроблений з глини, і приймає ту форму, яку захоче зробити з нього «майстер». У цей час вперше публікується вірш Артюра «П’яний корабель» (1871), що став потім його візитною карткою. Це один з небагатьох віршів, до якого Артюр поставився позитивно. Він складається з 25 катренів олександрійського вірша, а критики відзначили його благозвучну ритміку. Вірш занурює читача в історію, розказану від імені корабля, який пливе по морських хвилях.

Прибувши до Парижа, Рембо поселяється в будинку у Верлена, звідки його дружина, сімнадцятирічна вагітна Матильда Моті незабаром виганяє його за грубість і неохайність; він живе по черзі у літератора і критика Теодора Банвиля, поета і шансоньє Шарля Кро, композитора Жана (Ернеста) Кабані, художника Жана-Луї Форена. Верлен і Рембо беруть участь в зборах літературних гуртків «Погані хлопці» і «Чертихателі», дружать, пиячать, дискутують, сваряться і миряться.

В кінці грудня на черговому обіді «Поганих хлопців» Рембо влаштовує скандал і легко ранить тростиною-шпагою фотографа Каржá; Рембо вигнаний з гуртка; Верлен знімає для нього кімнату на вулиці Кампань-Прем’єр, в районі Монпарнас.

Артюра Рембо вважають основоположником символізму, який повинен стати посередником між людиною і всесвітом, а також Рембо зараховували  і до експресіонізму. Популярність Артюр Рембо отримав тільки після смерті, а за життя чоловік входив в порочне число проклятих поетів, в колі яких виявилися також Трістан Корбьєр і Стефан Малларме. Але навіть вони засуджували Артюра за його хуліганську поведінку.

У Парижі Рембо бере участь у повстанні Паризької комуни.

До жаху Матильди Моті, Поль Верлен йде з сім’ї до Рембо. Друзі відправляються подорожувати по Європі, де вони планують заробляти написанням віршів і викладанням французької мови.

Талант до віршування і зростаюча популярність роблять Рембо впевненим у своєму генії.

У 1872 році Поль Верлен кидає сім’ю і їде з Рембо до Лондона. Деякий час проживши там, вони подорожують по Європі.

Ще будучи підлітком, Рембо вів не самий зразковий спосіб життя: курив люльку. Тепер же він фанатично мучить себе голодуванням, безсонням, алкоголем і наркотиками. У всьому цьому його супроводжує вірний друг Верлен. У Брюсселі Поль в п’яному маренні пострілом ранить Рембо в руку. Верлена садять в тюрму – друг не відвідує його. Після розставання з Верленом Рембо повертається додому, на ферму Роше. Зустрінуться знов вони лише через два роки.

Буйна вдача Артюра штовхає його на черговий непередбачуваний крок. Не досягнувши 20 років, він вирішує, що не хоче більше бути поетом. Незважаючи на те, що кількість опублікованих творів можна перерахувати по пальцях, вони досить успішні. Рембо навіть пише про це свою першу невелику книгу в прозі «Одне літо в пеклі», яку видає в 1873 році, тоді, коли вирішує перестати бути поетом і починає займатися прозою .. Також з його  творів можна виділити збірку віршів у прозі «Осяяння» (1872-1873). Хоча Артюр не завжди був задоволений своїми творіннями і в послужному списку генія їх не так багато, всі вони залишили слід в світі літератури …

Нарешті, знаходять відгук  дитячі мрії стати журналістом. Бажаючи писати статті про географічні дослідження, Рембо відправляється у подорож – на цей раз на інший континент. Пізніше його доповідь опублікує Географічне товариство в Парижі.

«Я занурювався в мрії про хрестові походи, про зниклих без вісті відкривачів нових земель, про республіки, які не мали історії, про задушені релігійні війни, про революції моралі, про рух народів і континентів: в будь-яке чарівництво я вірив», – написав Рембо.

Спочатку колишній поет йде добровольцем в голландську колоніальну армію, пізніше влаштовується перекладачем в цирк і подорожує з трупою по Скандинавії, а потім їде жити в Африку. Там Рембо починає торгувати зброєю і людьми і навіть управляє факторією в Ефіопії. У Ємені він також займається торгівлею кави, прянощами, шкурами і зброєю.

У лютому 1891 року в Адені (Ємен) Рембо починає відчувати біль в правому коліні, яку приймає за артрит. Лікування не приносить ніякого результату і в березні того ж року біль стає настільки сильною, що він готується до того, щоб вирушити до Франції на лікування. Перед від’їздом Рембо консультується з одним з британських лікарів, який рекомендує вдатися до термінової ампутації. Рембо залишається в Адені аж до 7 травня, щоб залагодити свої фінансові справи, після чого на пароплаві L’Amazone відправляється в 13-денну подорож назад до Франції. Після приїзду в Марсель, його доставляють в госпіталь, де через тиждень, 27 травня, йому ампутують праву ногу. Післяопераційний діагноз показує, що у нього рак кістки.

Після короткого перебування на сімейній фермі з 23 липня по 23 серпня Рембо робить спробу повернутися до Африки, але по дорозі його здоров’я настільки погіршується, що він знову потрапляє в той же госпіталь. Там Рембо відвідує його сестра Ізабель. Біль стає нестерпним і 10 листопада 1891 року, після обряду соборування, він помирає у віці 37 років.

Рембо поховали в його рідному місті Шарлевілі.

Поет так і не знайшов кохання, звинувачуючи у всьому під кінець життя своє боягузтво не тільки у вчинках, але і в думках.

Рембо, як і хотів колись, став великим французьким поетом. Але найбільший успіх прийшов до його творів після смерті автора. У XX столітті Рембо стає надзвичайно популярним. Настільки, що через 100 років після його смерті особисто президент Франції Франсуа Міттеран відкрив в центрі міста пам’ятник людині, яка значну частину свого життя займалася нелегальним продажем зброї і людей.

На честь Артюра Рембо також названий сорт троянди.

Список літератури:

Рембо, А. П’яний корабель: поезії / Артюр Рембо. – К.: Дніпро, 1995. – 221 с.

Рембо, А. Пьяный корабль / Артюр Рембо. – СПб.: Терция; Кристалл, 1999. – 448 с. – (Библиотека мировой литературы. Малая серия).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *