Богдан Сильверстович Лепкий: до 145-річчя від дня народження українського письменника і перекладача

Богдан Сильверстович Лепкий

09.11.1872 – 21.07.1941

Богдан Сильвестрович Лепкий — письменник, літературознавець, критик, видавець, редактор, перекладач, художник, педагог, видатний діяч української та польської культур.

Богдан Теодор Нестор Лепкий народився на хуторі Кривенькім (селі Крегулець) , на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Батьківщина Богдана — Поділля, край благословенний, щедрий, овіяний легендами. Сам поет написав про нього в одному з ранніх своїх віршів — “Заспів”:

Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.

Основи шкільної науки Богдану Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 року він навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 році  до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Бережани з дитячих літ, як  згадував письменник, стали “найкращим для нього містом у світі“.

Писати Богдан Лепкий почав дуже рано (ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей скомпонував поему про русалок, але вона не збереглася), серйозно ж готувався стати художником, з цією метою брав уроки у славетного художника Юліана Панкевича.

Після закінчення гімназії у 1891 році вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет, бо відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням. Він почав відвідувати лекції відомого славіста В. Ягіча, став членом студентського товариства «Січ», брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми, близько зійшовся з майбутнім відомим фольклористом Ф. Колессою, М. Новицьким та іншими студентами-українцями.

Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію. На ті роки припадає його активна літературна діяльність: він пише поезії, оповідання, перекладає, робить доповіді на засіданнях студентського товариства «Ватра». З 1895 року його твори починають усе частіше з’являтися на шпальтах «Діла», «Буковини» та інших періодичних видань. В цей період створює цілу низку віршів (цикл «Село») та оповідань («Мати», «Кара», «Небіжчик»), знайомиться з Іваном Франком, пізніше — Андрієм Чайковським.

По закінченні Львівського університету працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: «Дідусь», «Нездала п’ятка», «Над ставом», «Гусій» . Низка віршів, оповідань («Стріча», «Для брата», «В світ за очі», «Дивак»), перекладів, літературно-критичних студій (дослідження творчості М. Конопніцької) належать до бережанського періоду життя. Експериментував і у жанрі драматургії, написавши п’єсу «За хлібом», яку поставив театр «Руська бесіда».

Богдан Лепкий . Портрет дружини.

1897 року  з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав.

У 1899 році  їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, де читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі, де помешкання Лепких на Зеленій, 28 стає своєрідною «українською амбасадою». Сюди часто приходять В. Стефаник, О. Луцький, К. Студинський, М. Бойчук, К. Трильовський, М. Жук, В. Липинський.  Дорогою до Італії гостював у Лепких М. Коцюбинський, бували тут О. Кобилянська, фольклорист Ф. Вовк.

Одна за одною виходять збірки оповідань «З села» (1898), «Щаслива година» (1901), «В глухім куті» (1903), «По дорозі життя» (1905), «Кидаю слова» (1911), збірки віршів «Стрічки» (1901), «Листки падуть», «Осінь» (1902), «На чужині» (1904), «Для ідеї» (1911), «З-над моря» (1913), літературознавчі дослідження «Василь Стефаник» (1903), «Начерк історії української літератури» (1904), «Маркіян Шашкевич» (1910), «Про життя великого поета Тараса Шевченка…» (1911), переклади польською мовою «Слова о полку Ігоревім» (1905, його високо оцінив І. Франко) та книжечки оповідань М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1906).

Твори Лепкого також починають перекладати польською, російською, чеською, німецькою, угорською та сербською мовами.

1912 року  Богдан Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.

Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 року Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів він не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 року мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури). З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.

Події війни знайшли відображення у багатьох поетичних і прозових творах Богдана Лепкого. Передусім це поема «Буря», з якої, на жаль, збереглися тільки фрагменти, оповідання і нариси «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої» та ін.

Поезія  Лепкого належить до перших проявів модернізму в українській літературі. Богдана Лепкого, котрий волею обставин опинився поза рідним Поділлям, постійно кликали рідні місця. Раз по раз оживали милі серцю картини дитинства, святкування Різдва та Великодня (цикл «На свято»)… Осінні мелодії Богдана Лепкого увінчують його знамениті «Журавлі», вірш, який народ узяв до своєї безсмертної пісенної спадщини. Інтимна лірика Богдана Лепкого об’єднана автором у розділ «Весною». Туга нещасливого кохання веде до умиротвореного спомину, просвітлення, недосяжного ідеалу.

Поезії Лепкого періоду воєнного лихоліття проявилися в «Ноктюрні» — своєрідній скорботній поемі-плачі. До цього часу талант Богдана Лепкого, здається, не підносився ще до такої висоти у вираженні трагізму народної долі.

Влітку 1917року відвідав Львів, Бережани, могилу батька в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким.

У 20 — 30-ті роки письменник виступає переважно в жанрі історичної та ліричної прози. Переважна більшість оповідань — на теми селянського життя.
Наприкінці 1925 року Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932).

Друга світова війна розпочалася, коли Богдан Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у селі Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова.

Останні роки життя були найтяжчі, Краківський університет було закрито, Лепкий залишився без роботи, без пенсії, що спричинило матеріальну скруту. Проте літературну працю він не покинув: написав книжку мемуарів «Бережани» — третю частину «Казки мойого життя», яку він не закінчив, чимало віршів.

Мала проза письменника — своєрідне явище в українській літературі перших десятиліть XX ст.   Його історичні повісті «Вадим» (1930), «Крутіж» (1941) та трилогія «Мазепа» зажили слави і набули популярності.

Богдан Лепкий належав до кола прогресивних діячів української культури. Його особисті й творчі зв’язки з І. Франком, М. Лисенком, І. Трушем, М. Коцюбинським, О. Кобилянською, багаторічна дружба з В. Стефаником, польським поетом В. Орканом, самовідданна праця над виданням творів І. Котляревського, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, Т. Шевченка, грунтовні дослідження творчості цих письменників висувають Бориса Лепкого на одне з чільних місць в українському літературному процесі.

Багато зробив Лепкий і для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою. Він видавав книги українських письменників польською та німецькою мовами, виступав з численними доповідями, писав огляди. Прагнення Богдана Лепкого донести до іншомовного читача кращі зразки рідної культури йшло поруч із перекладанням творів класиків світової літератури — Г. Гейне, М. Лєрмонтова, М. Конопніцької, П. Б. Шеллі, В. Короленка — українською.

Як чесний художник , активний громадський діяч, митець, який усе життя і весь талант присвятив своєму народові, збагаченню його культури, літератури, він вважав своїм громадянським обов’язком бути

... там, де людське горе,
Де вічний біль, і плач
гіркий, і стони,
І та розпука чорна,
ніби море,
Лишаючи на плесі шум
гірський — прокльони!
(«Коли обгорнуть безталанну дорогу…»)

21 липня 1941 року  Богдан Лепкий помер. Він похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові. 

Список літератури

Лепкий, Б. Твори у двох томах / Богдан Лепкий. – К.: Наук.думка, 1977.

Лепкий, Б. Вибрані твори / Богдан Лепкий. – Тернопіль: Збруч, 2004. – 350 с.

Лепкий, Б. З-під Полтави до Бендер: історична повість / Богдан Лепкий. – К.: Дніпро, 1992. – 266 с.

Лепкий, Б. Крутіж: історична повість / Богдан Лепкий. – К.: Веселка, 1992. -390 с.

Лепкий, Б. Мазепа: трилогія; Не вбивай. Батурин: історичні повісті / Богдан Лепкий. – Львів: Каменяр, 1991. – 488 с.

Лепкий, Б. С. Мотря: історична повість / Б. С. Лепкий. – К.: Дніпро, 1992. –  464 с.

Лепкий, Б. Не вбивай. Батурин: історичні повісті / Богдан Лепкий. – К.: Дніпро, 1992. –  535 с.

Лепкий, Б. Полтава: історична повість / Богдан Лепкий. – К.: Дніпро, 1992. –  487 с.

Лепкий, Б. С. Поезії / Б.С. Лепкий. – К.: Рад. письменник, 1990. –  383 с.

Лепкий, Б. Про життя і твори Тараса Шевченка / Богдан Лепкий. – К.: Україна, 1994. –  173 с.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *