Борис Миколайович Лятошинський: до 125-річчя від дня народження українського композитора, педагога, диригента

 

 

Борис Миколайович Лятошинський

(1895-1968)

 

 

 

 

“Борис Миколайович справедливо посідає важливе місце в історії української музики. З його іменем багато в чому пов’язане її формування і насамперед розвиток симфонічного жанру в Україні”.

Д. Шостакович 

Видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, музично-громадський діяч – Борис Лятошинський – народився  в Житомирі в родині професора гімназії. Навчався він у житомирській гімназії, яку закінчив у 1913 році. Перші уроки фортепіанної гри брав у матері, яка була також і хорошою співачкою. Перші творчі спроби майбутнього композитора – салонні п’єси для фортепіано і фортепіанний квартет, що були виконані в Житомирі – відносяться до  років, проведених у гімназії. У 1913 році Борис Лятошинський вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира й, готуючись до вступу в консерваторію, почав брати приватні уроки у Рейнгольда Глієра.  Їх дружні стосунки збереглися впродовж усього подальшого життя.  З 1914-го по 1919-й рр. юнак навчався в нього в Київській консерваторії у класі композиції, а 1917-го вже виступив як диригент, виконуючи другу частину власної Першої симфонії на прилюдному концерті в Києві.

Борис Лятошинський по закінченні навчання був залишений в консерваторії викладачем музично-теоретичних дисциплін. Невдовзі йому доручили вести і клас композиції. За роки роботи в консерваторії він отримав також слави всебічно обдарованого піаніста й талановитого диригента.

Творчою і музично-громадською роботою, формуванням власного стилю   композитор активно займається у 1920-ті рр., з 1922-го до 1925 року він очолює Асоціацію сучасної музики при Музичному товаристві імені Леонтовича, здійснює ряд інструментувань творів інших авторів, зокрема  Глієра. Борис Миколайович пише низку п’єс на твори відомих поетів, зокрема: Костянтина Бальмонта, Поля Верлена, Оскара Вайлда, Івана Буніна, Едґара По й інших. Тоді ж була створена опера«Золотий обруч».

У 1926 році з’явився етапний симфонічний твір Б. Лятошинського – «Увертюра на чотири українські народні теми». Як композитор згодом писав про свою увертюру  Глієру, – перший твір, у якому він почав серйозно опрацьовувати багатства музичного фольклору. До речі, “Увертюру” було відзначено першою премією на республіканському конкурсі.

 З 1935-го року він стає професором Київської консерваторії (1935-1938).

Один із найвидатніших своїх творів у жанрі симфонічної музики – Другу симфонію, складну за образним змістом, ефектно втіленими психологічними станами та гостродраматичною концепцією – композитор створив у 1936-му році. На жаль, Друга симфонія була піддана нищівній критиці як «формалістичний» твір, переповнений «неадекватними та нерадянськими за духом» виразовими засобами. Ця критика поставила на грань виживання композитора та його сім’ю.

В 1941-1944-му рр. Лятошинський стає професором також і Московської консерваторії. В роки війни, з 1941-го по 1944-й, він працював в евакуації у Саратові , де викладацьку роботу в консерваторії поєднував з працею на радіостанції ім. Т.Г. Шевченка. Борис Лятошинський був одним із засновників Спілки композиторів України, першим Головою (обраний у лютому 1939 на 1 З’їзді радянських композиторів УРСР) та довголітнім членом її правління, членом журі різних міжнародних конкурсів.

Як тільки з’явилась  можливість повернутися до України, Лятошинський одразу ж поринув у відновлення музичного життя та його розвиток у повоєнному Києві. Борис Миколайович став художнім керівником Української філармонії, поєднував працю музичним консультантом у Радіокомітеті та викладацьку діяльність у Київській консерваторії.

Твори митця звучали вже не тільки в Радянському Союзі, а й за його межами. Зокрема в 1958-му за низку композицій на польську тематику Лятошинського нагородили “Медаллю тисячоліття”.

У 1960-ті роки виникли дві останні симфонії Бориса Лятошинського (Четверта – 1963-го, П’ята «Слов’янська» – 1965 – 1966-го років). Четверта симфонія стає вищим досягненням розвитку симфонізму драматично-трагедійного плану.

У П’ятій симфонії (1965-1966) Бориса Лятошинського виявляється об’єктивно-філософський підхід до осмислених у музиці образів. Провідним у симфонії виступає образ легендарного богатиря Іллі Муромця з билинного епосу, основою характеристики якого виступає поданий у вступі давній наспів про Іллю та Калин-царя. Саме в цій симфонії  Лятошинський сягнув найбільших вершин оркестрової майстерності та тембрової драматургії.

Композитор був кількаразовим лауреатом державних премій УРСР, СРСР та ПНР, нагороджений орденами та медалями цих країн. У 1945 йому присуджене почесне звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, 1968 – народного артиста УРСР. У Лятошинського навчалися І. Белза, Р. Верещагін, Л. Грабовєький, Леся Дичко, І. Карабиць, К. Караєв, М. Полоз, В. Сильвестров, Є. Станкович, Г. Таранов, І. Шамо, Ю. Щуровський та ін. Б. Лятошинський – автор двох опер («Золотий обруч» і «Щорс»), п’яти симфоній, оркестрових сюїт, увертюр, поем, кантат, музики до кінофільмів та драматичних вистав, численних камерно-інструментальних ансамблів, сонат, інструментальних п’єс, хорових і вокальних творів, обробок народних пісень, авторських інструментувань творів інших композиторів, зокрема опери М. Лисенка «Тарас Бульба» (разом з Л. Ревуцьким), скрипкового концерту та опери «Шах-Сенем» Рейнгольда Глієра. Борис Лятошинський писав складну музику, відстоюючи новаторство у творчості: «Не слід боятись чогось нового, якщо воно є щирим і не виходить за межі естетичних вимог».

Взимку 1968 року Лятошинський востаннє піднявся на сцену Колонного залу Київської філармонії, де диригував свої симфонії. 

Помер композитор раптово 15-го квітня 1968 року в Києві, де й похований на Байковому кладовищі.

Величезна музична спадщина Лятошинського – це золотий фонд української музики. Симфонічний оркестр Держтелерадіо під керівництвом народного артиста України Вадима Гнєдаша стали першими виконавцями безсмертних творів Бориса Миколайовича.

Український режисер В’ячеслав Скворцов у 1994 році на честь митця створив стрічку “Борис Лятошинський”. Іменем видатного композитора названо музичну школу в Житомирі (у ній же й функціонує кімната-музей Лятошинського), а також вулиці в Києві, Луцьку. Музичне училище в Харкові також носить ім’я диригента.

Список літератури:

Копица, М.Д. Симфонии Б.Лятошинского: эпоха, коллизии, драматургия: исследование / М.Д. Копица. – К. : Муз. Украина, 1990. – 134 с.

Лятошинский, Б.Н. Воспоминания; Письма; Материалы: в 2 ч./ Б.Н. Лятошинский; сост. Л.Н. Грисенко, Н.И. Матусевич. – К.: Муз. Україна, 1985.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *