Джордж Бернард Шоу
26.07.1856 – 02.11.1950
“Сміх – мій меч, мій щит і спис!”
(Бернард Шоу)
Джордж Бернард Шоу народився в Дубліні. Освіту хлопчик отримував в дублінському коледжі Уеслі і в протестантській школі. Згодом письменник не раз критикував і саму систему освіти, і , зокрема, систему фізичних покарань. Повне неприйняття хлопчиком навчання поставило його в ряди найбільш слабких учнів класу. З п’ятнадцяти років Бернард працює клерком, а потім – касиром в конторі, яка займалася продажем нерухомості і земельних ділянок. В його обов’язки, крім іншого, входив збір грошей за житло з будинків. Спогади про цей нелегкий час було використано в одній з «неприємних п’єс» під назвою «Будинки вдівця».
В цей же час його батько, Джордж Шоу, торговець зерном (по іншим даним – кравець), остаточно розорився і пристрастився до випивки. Мати, Люсінда Шоу, професійна співачка, кинула чоловіка, забравши з собою обох дочок – Люсінду Френсіс і Елінор Агнес. Юнак 
залишився з батьком в Дубліні, і лише в 1876 році він все ж поїхав до матері в Лондон. Сім’я зустріла його дуже тепло. На життя мати заробляла уроками вокалу. Прогалини в освіті Бернард відшкодовував посиленою самоосвітою, відвідуванням публічних бібліотек і музеїв. У Британському музеї Шоу познайомився з письменником Арчером, після спілкування з яким майбутній драматург вирішив спробувати себе в журналістиці. Бернард створює свої перші твори, веде газетну колонку, присвячену музиці.
У період між 1879 і 1883 роками Бернард Шоу написав п’ять романів, але вони не мали успіху. Перший роман був опублікований лише в 1886 році. Шоу отримує популярність з 1885 року завдяки своїм публікаціям в журналі «London World», де публікується в якості творчого критика. Три роки він вів в «The Saturday Review» колонку, присвячену театру.
Шоу вступає в Фабіанское товариство, назване так на честь римського полководця Фабія, який свого часу здобув перемогу над ворогами завдяки повільності, обережності і вмінню чекати. Основною метою і ідеєю фабіанців було встановлення соціалізму мирними засобами.
Тут же він зустрів свою майбутню дружину, Шарлотту Пейн-Таунсхенд, з якою він одружився в 1898 році. Дівчина була багатою спадкоємицею, але Бернарда не цікавили її мільйони. У 1925 році він навіть відмовився від отримання Нобелівської премії, і присудження ії розцінив як “знак подяки за те полегшення, яке він доставив світу”, нічого не надрукувавши в поточному році … Коли його запитали, чому він так вчинив, Шоу відповів: “Ці гроші – рятувальний круг, кинутий плавцеві, який благополучно досяг берега і знаходиться в безпеці”. Гроші довелося отримувати англійському послу Артуру Даффу. Згодом ці кошти витратили на створення фонду для перекладачів.
Шоу публікує книгу «Квінтесенція ібсенізму» (1891), в якій дає основні характеристики п’єс норвезького письменника Генріка Ібсена, який справив на нього велике враження. Шоу вважав, що Ібсен став справжнім новатором в європейській драматургії, піднявши її на новий рівень завдяки розгляду гострих конфліктів і дискусій між персонажами.
Вважається, що біографія Шоу як письменника-драматурга починається з п’єси «Будинок вдівця» (1895), написаної під враженням від творчості Ібсена.
Далі були так звані «неприємні п’єси» – «Тяганина» і «Професія місіс Уоррен», які буквально підірвали манірну вікторіанську Англію своєю неприкритою злободенністю, їдкою сатирою і правдивістю. Головна героїня «Професії місіс Уоррен» – повія, яка заробляє на життя найдавнішим ремеслом і не збирається відмовлятися від цього способу отримання доходу. Протилежністю цій продажній жінці в п’єсі виступає її дочка. Дівчина, дізнавшись про джерело заробітку матері, йде з дому, щоб чесно заробляти собі на хліб. У цьому творі Шоу яскраво проявився реформаторський характер творчості, яка підняла нові для англійської літератури і театру теми, гострі і злободенні, політичні і соціальні. Жанр реалістичної драми Бернард Шоу доповнює тонким гумором і сатирою, завдяки чому його п’єси стають незвичайно привабливими.
За цими п’єсами Шоу випускає серію «приємних п’єс»: «Зброя і людина», «Обранець долі», «Поживемо – побачимо», «Кандіда».
Такі шедеври, як «Майор Барбара», «Цезар і Клеопатра», «Людина і надлюдина» і «Пігмаліон» Шоу створює, ставши вже зрілим автором з повністю сформованим світоглядом.
У центрі багатогранної п’єси «Пігмаліон» доля бідної продавщиці квітів Елізи Дулітл і заможного, благородного світського джентльмена Хігінса. Останній хоче зліпити з квіткарки даму вищого світу, як міфічний Пігмаліон створив свою Галатею зі шматка мармуру. Дивовижне перетворення Елізи допомагає розкрити душевні якості, вроджені доброту, благородство простої квіткарки. Жартівлива суперечка двох джентльменів загрожує обернутися трагедією для дівчини, внутрішню красу якої вони не розгледіли.
Вплив Ібсена і Чехова на творчість Шоу простежується в п’єсі «Будинок, де розбиваються серця», написаної після Першої світової війни. П’єса стала недвозначним звинуваченням англійської інтелігенції і верхівки суспільства в тому, що вони вкинули країну і всю Європу в безодню розрухи і жаху. Сатирична драма набуває рис гротеску, алегорії та символізму.
Війна ще більше затвердила Бернарда Шоу в його відданості ідеям соціалізму, зробивши письменника ідейним прихильником СРСР.
Протягом нетривалого часу драматург схилявся до думки, що порядок в суспільстві і країні може навести тільки диктатор, але після приходу до влади в Німеччині Гітлера відмовився від такої ідеї.
Світ знає Джорджа Бернарда Шоу не тільки як одного з найбільш плідних авторів п’єс, оповідань, критичних статей, але і як видатного майстра гумору, автора влучних афоризмів. Свого часу він був неперевершеним королем ексцентрики і жартів, талант Шоу порівнювався лише з його шаленою популярністю у сучасників як людини, представника творчої еліти, надзвичайно цікавого і непередбачуваного.
Природний талант і ірландський гумор супроводжували його по життю, він фонтанував жартами в будь-якому суспільстві, будь-якій компанії, і черговий іскрометний словесний експромт тут же, на очах у здивованої публіки карбувався в історію – перетворювався в афоризм, крилатий вислів.
Так як Шоу мав звичку жартувати, незважаючи на авторитети і титули, багато хто з вищого світу ставилися до Шоу з прихованою ворожістю, намагаючись бути подалі від його гострого язика. Але самі пихаті і самовпевнені намагалися принагідно підчепити “шкідливого старого”, про що, безсумнівно, тут же шкодували, так як самі опинялися в смішному становищі.
Один молодий чоловік голосно запитав Шоу: “Ваш батько, здається, був кравцем? Чому ж він не зробив кравцем і вас? “. Шоу посміхнувся і ввічливо запитав у свою чергу: “Вибачте, а ким був ваш батько?”. “О, мій батько був справжнім джентльменом”, – з гордістю відповів молодик. “Тоді дозвольте дізнатися, – не змінюючи тону, продовжив письменник, – чому ж він не зробив джентльменом і вас?”. Присутні підняли невдалого “месника” на сміх.
Зі своєю дружиною Шарлоттою Бернард Шоу прожив душа в душу сорок п’ять років, до самої її смерті, хоча Шоу і звинувачували в романах на стороні.
Так, історія з “Пігмаліоном” виявилася пов’язаною з історією роману Шоу та актриси Стели Патрік Кемпбелл, яка зіграла роль квіткарки Елізи Дулітл. Роль була написана спеціально для неї і під впливом її чар.
Однак біографи Шоу запевняють, що письменник насправді ставився до своїх захоплень не настільки серйозно, всі вони служили лише для збудження його творчої фантазії. “Любов дає мені розвагу, відновлює сили”, – говорив з цього приводу і сам письменник. Шоу ніколи не поступався громадськими справами заради жінки, жодній з них не вдалося прибрати його до рук, включаючи власну дружину.
Історія замовчує, як з подібною популярністю мирилася його дружина Шарлотта, яка благополучно дожила з чоловіком до глибокої старості. Безсумнівно, супутниця генія повинна також бути особистістю неабиякою. За свідченням сучасників, за своїм складом вона була не менш дотепною і спритною, ніж її легендарний чоловік. Якось на званому обіді її запитали, чи важко бути дружиною генія. На що вона з посмішкою відповіла: “Не можу сказати, так як ніколи не була дружиною не генія, і мені нема з чим порівняти!”
Дітей у них не було. “Діти ?! Звичайно ж, у мене їх немає. Мати ідіотів або посередні натури ?! Річ у тім, коли природа дійшла до межі, далі вона може лише почати спочатку “, – говорив Шоу.
В останні роки драматург жив у власному будинку в сільській місцевості під Лондоном, в селі Айто Сен Лоранс.
Джордж Бернард Шоу помер в 94 роки від ниркової недостатності. За заповітом, його тіло було піддано кремації, а прах розвіяний разом з прахом його дружини.
Список літератури:
Шоу, Б. Полное собрание пьес: в 6-ти т. / Бернард Шоу. – Л.: Искусство, 1979.
Шоу, Б. Избранные пьесы / Бернард Шоу. – М.: Просвещение, 1986. – 256 с.
Шоу, Б. О музыке / Бернард Шоу. – М.: Аграф, 2000. – 304 с. – (Волшебная флейта).
Шоу, Б. Пигмалион: Пьесы / Бернард Шоу. – М.: Эксмо, 2002. – 576 с. – (Заруб. классика).
Шоу, Б. Пігмаліон: Посібник для 10 кл./ Бернард Шоу. – Х., 2002. – 576 с. – (Заруб. класика).
Шоу, Б. Пьесы / Бернард Шоу. – М.: Правда, 1982. – 352 с.
Шоу, Б. Пьесы / Бернард Шоу. – М.: Худож.лит., 1996. – 701 с. – (БВЛ. Сер.3. Т. 200).