Григорій Михайлович Тютюнник: до 100-річчя від дня народження українського письменника

Григорій Михайлович Тютюнник

23.04.1920 – 29.08.1961

    «Він мав талант людяності, і вроджений, і вистражданий. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові… Мало – бачити, мало – розуміти. Треба любить… Бо любов, то найвищий дар, який коли небудь може отримати людина…»

(Григір Тютюнник)

100 років тому на Полтавщині народився видатний прозаїк сучасності Григорій Тютюнник. Дитинство малого Григорія пройшло в селі Шилівка Зіньківського району.

Коли говорять про Тютюнника, неодмінно згадують також і Григора — видатного українського новеліста. Григір і Григорій були братами по батькові, Григорій – старший. Обидва брати – Григорії за випадковим збігом.

Насправді старшого хотіли назвати Георгієм (Їгорем, як казали у селі),  а чому цього не сталося, розповів його брат Григір у повісті-спогаді «Коріння»: «Коли народився Григорій…його вирішили назвати Георгієм, або ж, як у нас кажуть, Їгором. Назвали. І послали Федота Йосиповича Буденного, Григорієвого діда по матері, записати онука в сільраду. Випивши на радощах удома — онук! – дід вирушив до сільської Ради. Але ж по дорозі була монополька славнозвісної на всю околицю Гузійки. Як не зайти ради такої нагоди ще й до неї! І він зайшов… Коли ж нарешті доплуганився туди, куди його було послано, то вже не тямив, як звелено йому записати онука. Став пригадувати -не пригадується, то сказав секретареві: «Пиши Грицьком… Воно, мо’, й не так, як казали, зате просто, по-нашому!»… Про дідову витівку довідалися аж тоді, коли 1935 року брали у райзагсі довідку про народження, щоб хлопець міг учитися в зіньківській десятирічці».

Із першою дружиною, Ївгою Федорівною Буденною, батько Григорія прожив менше року. Невдовзі після народження сина подружжя  розлучилося. Але Михайло Васильович не полишав старшого сина: по можливості він  допомагав, багато чого навчив — скажімо, віршів Шевченка (сам знав напам’ять мало не всього «Кобзаря»). Через 10 років одинакування Михайло одружився з  Ганною Михайлівною Сивокінь. У новій родині Михайла Тютюнника  народився другий син, якого, нічого не підозрюючи, батьки записали теж Григорієм. Щоб відрізняти братів, меншого рідня та односельці стали називати Григором.

До школи Григорій пішов рано – у шість років. Учився легко й добре, хоча і був неабияким бешкетником. До перших спроб віршування він вдався, навчаючись у Зіньківській десятирічці. А коли вперше його вірші надрукували в районній газеті, прибіг із нею до батька, і «тато, радий, мов дитина, обережненько вирізав той віршик ножицями й на долонях поніс його через усю хату до комода».

Незабаром прийшов Великий Голод. «Якось Григорій по дорозі в школу забіг до нас уранці й поклав перед татом, що пухлий сидів за столом, підперши голову долонею, окраєць хліба. Тато розломив той окраєць надвоє, половину дав Григорієві в школу, а другу ще раз розломив — шматочок собі й шматочок мені — й ледве вимовив: «Спасибі, сину. Любий ти в мене ростеш»,— і став помаленьку їсти, затуливши очі долонею…», – із спогадів  Григора Тютюнника.

1937 року Михайла Васильовича Тютюнника заарештували. Так він і згинув без сліду десь у «Сибіру несходимому»…

У 1938 році Григорій закінчив Зіньківську середню школу. У 1938-1941 роках разом з Олесем Гончаром він навчався у Харківському університеті на літературному факультеті, який закінчив лише у 1946 році.

Навчання в університеті перервала війна. Добровольцем Григорій пішов на фронт, його було двічі тяжко поранено, також двічі він тікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів — на території Кіровоградщини та Чехословаччини. В автобіографії вказано: «В 1941 році пішов на фронт. Перебував на ділянці фронту коло Орла зиму і весну 1941-1942 рр. Влітку 1942 р. попав до полону. 1943 р. в кінці літа з полону втік і діяв у партизанському загоні до зими 1943 р. 29 грудня 1943 р. був поранений і, залишившись на полі бою, знову взятий ворогом. 1943 р., в квітні місяці, знов втік і партизанив на території Чехословаччини».

Через важкі поранення Григорій був комісований та у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2-ої групи. Закінчивши  Харківський університет,  пішов працювати за фахом учителем української мови і літератури у Львівському технікумі культосвіти. 

Педагогічну діяльність продовжив у школі села Кам’янка-Бузька на Львівщині; згодом став літературним співробітником, з 1956 року був співробітником і редактором прози у львівському журналі «Жовтень» (тепер «Дзенькіт»). У  Львові письменник залишився назавжди.

Свою літературну діяльність автор численних прозових творів, віршів і публікацій розпочав 1950 року. Перше опубліковане оповідання «Мирон Розбийгора» датоване 1950 роком. Цього ж року вийшла друком збірка оповідань Григорія Тютюнника «Зоряні межі». Потім була надрукована повість «Хмарка сонця не заступить» (1957).

У творчій спадщині Г. Тютюнника є поетичний збірник «Журавлині ключі»  — поезії, написані під час війни — побачив світ вже через два роки по смерті автора, у 1963 році.

Роман «Буг шумить» був опублікований у 1965 році. Цей роман автор почав писати ще у 1947 році,  продовжував роботу над ним до останніх днів життя.

Роман Григорія Тютюнника «Вир» посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання й відродження національної словесності.

Над романом «Вир» письменник почав працювати у 1956 році. У цьому творі він хотів показати українське село напередодні війни – у першій книзі, у другій – під час війни, у третій – післявоєнне життя. Перша книга роману була опублікована в журналі «Жовтень» у 1959 році, окремим виданням (1960) вийшла одночасно в Києві, Москві, Празі. Незабаром була написана друга книга. Коли рукопис був уже у видавництві, письменник раптом просить не друкувати її – він підготував інший варіант. Г. Тютюнник наполегливо переробляв книгу й радів, що виходило краще. Але не встиг надіслати дороблений рукопис редактору – перешкодила смерть. Друга книга роману побачила світ у 1962 році, а у 1963 роман був відзначений Шевченківською премією (посмертно). У 1983 році режисер Станіслав Клименко зняв за романом письменника художній фільм «Вир».

Роман Григорія Тютюнника «Вир» — без перебільшення, найталановитіший, найемоційніший повоєнний твір. Тютюнникові вдалося створити широке епічне полотно, густо населене різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як гостроактуальні, так і вічні проблеми людського буття. Автор відмовився від  схематизованого, одноплощинного зображення людини, натомість показав своїх героїв насамперед індивідуально неповторними особистостями, спонукаючи замислюватися над вічними питаннями людського буття.

В доробках  Григорія Тютюнника була також і перекладацька робота. Переклав українською мовою «Калину красную» В. Шукшина, яку було видано в Києві 1978 та 1986 роках. Якби  Григорій Тютюнник не став письменником, він обов’язково відбувся б як мовознавець, бо з приводу лише одного слова Григорій Михайлович міг провести цілу наукову лекцію, дуже любив мову полтавського краю і рідну природу.

Мешкаючи у Львові, Григорій тужив за рідною Шилівкою, за мамою, за молодшим братом. Цілих 15 років брати майже не спілкувалися. Зрідка бачились, але давалася взнаки велика різниця у віці: без батька говорити не було про що. Михайлові Васильовичу Тютюннику судилося стати батьком двох лауреатів Шевченківської премії (що характерно: обоє отримали посмертно). Григорій-молодший вирішив йти власним шляхом у літературі й свої твори став підписувати ім’ям  Григір.

Стосунки братів були непростими – вони почали тісно спілкуватися лише після того, як молодший брат повернувся зі служби на флоті. Дуже нелегко йшли одне до одного два Григорії, але велика братня любов, що народилася між ними, осявала все подальше їхнє життя.

Григорій став Григорові за батька, наставника у творчості, друга і порадника і житті. Щоб це відчути серцем, треба неодмінно прочитати «Коріння». З цієї книзі спогадів видно, як болісно  переживав Григір братову смерть, який так і помер від фронтових ран. 20-грамовий уламок німецького снаряда, який Григорій Михайлович носив у легенях над серцем, вийняли, але три операцій, з яких  дві були невдалі, на спині залишили рану, яка не загоїлася до кінця життя. Письменник страждав на задишку та біль у грудях, часом нестерпні.

Коли брати приїжджали в Шилівку, то заводили довгі довірливі розмови про життя, мистецтво, літературу. Хати обох братів розташовані по різні боки річки Грунь (далі вона зливається з Ташанню, і потім уже пливе під назвою Грунь-Ташань). Тож з вечора Григір із Григорієм проводжали один одного і ніяк не могли розлучитися – часом простоювали на мосту через Грунь аж до світання. Старший брат Григорій вивів знайому з дитинства річку у романі «Вир», а молодший у юні роки навіть обрав собі псевдонім Тютюнник-Ташанський.

А це останній лист Григорія Тютюнника братові: «Грицьку! Було б дуже добре, якби ти приїхав до Харкова, влаштувався з житлом, «замельдувався» в деканаті та й повернувся в Шилівку ще на тиждень. Вигадай що завгодно, аби вирватись… Григорій Тютюнник. 25.VIII.1961 року».

Через годину після того, як Григір отримав цього листа, надійшла телеграма: Григорій помер… «На столі в його кімнаті лишилася рівненько складена в потертій папці друга частина роману «Вир»…».

Григорій Тютюнник поховагний на Личаківському цвинтарі у Львові.

У рідному селі Шилівці є музей — невеличка кімната в школі. В центрі кімнати — погруддя Григорія, на стінах – фотознімки, під склом – книги, теки з матеріалами. Зберігся і будинок, в якому народився і провів дитячі роки письменник. У ньому до останніх днів проживала мати Григорія Михайловича, Ївга Федотівна, а потім її двоюрідна сестра Анастасія Павлівна Матяш. Зараз будинок перебуває у власності інших людей, меморіальна дошка не встановлена. На старенькій будівельці, де колись була школа, що в ній навчався Григорій, меморіальної дошки теж немає…

У грудні 2018 в Шилівці відкрився літературно-краєзнавчий маршрут “Земляки”, присвячений рідному краєві лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка Григора та Григорія Тютюнників. Завдяки проекту Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України оновлено експозицію музею Шилівської ЗОШ І-ІІІ ст. Ця подія збіглася з проведенням Всеукраїнських тютюнниківських літературно-наукових читань.