«Картини з колекції «Шедеври Запорізького обласного художнього музею»»: Ганна Самарська , Марфа Тимченко

«Картини з колекції

«Шедеври Запорізького обласного художнього музею»»

Ганна Миколаївна Самарська

Народ. 01.12.1941

«Чорнобривці, мальви, грона калинові,
Паничі з крученими і тонкими вусами
Щедро розливають пахощі медові,
На світ із полотен дивлячись бабусиних…»
                                                                 Олеся Вакуленко

Г.Самарська “Автопортрет”

Ганна Миколаївна Самарська, член Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України, лауреат премії імені Катерини Білокур, народилася  в селі Богданівка, що на Київщині.

З дитячих років у серці художниці зародилася любов до творення краси. Визначальною для Галі Косяченко (так тоді звалася Ганна Самарська)  стала зустріч з легендарною майстринею Катериною Білокур: «Адже наше знайомство визначило мою долю».

«Мені було років одинадцять, – згадує Ганна Самарська , – Я дуже любила малювати. Наша родичка, яка жила з Катериною Білокур по сусідству, сказала мамі, щоб я пішла до Катерини Василівни — вона добрий художник і бере здібних дітей на навчання…».

Г.Самарська “Портрет Катерини Білокур”

Уважно вислухавши, передивившись малюнки, майстриня погодилася навчати дівчинку. Саме ця жінка, яка Галі здалася святою, стала її щирим другом, вчителем і наставником. Саме її поради – «дуже важливо вивчати натуру, придивлятися до всього, що оточує нас, що створив на Землі Бог» – стали основою творчості майбутньої майстрині. Все своє життя Ганна Самарська зберігає, мов дорогоцінну реліквію, листа, який у лютому 1961 року, незадовго до смерті, Катерина Василівна їй відіслала: «Радосте ти моя, надіє золота… така чиста. Мила, незлобива, відверта, добра душа… ти як хоч, але це моя щоденна і повсякденна мрія, щоб ти, дитятко, була моя послідовниця… а на це, я думаю, що в тебе хватить і є – розум, упертість, працьовитість, терпіння і енергія…». Ганна палко відповіла: «Я буду вічним Вашим послідовником!».

З благословення Катерини Василівни по закінченні десятирічки Галя поїхала до Київського художнього інституту, але вже на підготовчих курсах відчула  брак школи професійної майстерності.

Потрапивши до  Київської  фабрики  сувенірних виробів, до цеху підлакового розпису, вона познайомилася з Марфою Ксенофонтіївною Тимченко (25.03.1922 – 26.03.2009), колишньою петріківчанкою .

Марфа Ксенофонтівна—майстер великого хисту і ши­рокого діапазону, перший лауреат премії Катерини Білокур, Народний  художник України та лауреат Шевченківської премії , чиї твори прикрашають виставкові зали і в нашій країні, і за кордоном, справила на молоду дівчину неабияке враження.

Марфа Тимченко

Творчість Марфи Тимченко у той період і в подальші роки ґрунтувалася на народній основі. Стилізовані реально існуючі рослини, квіти, птахи, тварини, прикрашені фантазійними квітами та типовими для народного декоративного розпису мотивами кучерявок, кручеників, цибульок тощо; людські постаті, чудові пейзажі… Все це завдяки незбагненій уяві художниці  перетворювалось на диво, яке вражає невичерпною фантазією, оригінальністю образного мислення і світосприйняття…

М.К.Тимченко “Прощання з зимою” (1986)

Маючи глибоке природнє відчуття краси, Марфа Тимченко  надавала традиційному петриківському орнаменту індивідуального характеру. Сотні оригінальних квіткових композицій відзначаються декоративністю, яскравим святковим буянням барв і разом з тим – витонченістю малюнка, віртуозністю мазка, здатного передавати найтонші відтінки кольору.

Багатогранний талант Марфи Тимченко блискуче виявився у різних галузях та жанрах мистецтва – в декоративному розписі, станковій графіці, монументальному живописі, розписі на порцеляні, шамоті та дереві, в текстилі.

Вплив неповторного світу краси творчих робіт  Марфи Тимченко не міг не позначитися на творчості Ганни Самарської.

Згодом Ганна Миколаївна  стала працювати художницею на фабриці «Дружба» (нині – «Петриківський розпис») на Дніпропетровщині. Тут вона виконувала розписи за взірцями, копіювала орнаменти на тарелях та скриньках…

А вдома на неї чекали ґрунтовані полотна. Мольберта вона виносила на город, до квітів, бо Катерина Білокур їй заповідала: «Ніколи не рви квіточок. Коли хочеш їх намалювати, прийди до них, сядь і намалюй».

Г.Самарська “Вінок на могилу солдата” (1974)

З часом майстриня вийшла заміж, народила доньку. Потрапивши до Петриківки, Ганна Самарська творчо збагатилася новими враженнями. Справжнє петриківське малярство, яке Ганна вивчала  за творами старих петриківських майстринь,  – це образна  інтерпретація народного мислення, стародавніх уявлень про світобудову, втілених у квітковий розмай рідної землі. На основі  цих здобутків та досвіду поступово окреслювалась її індивідуальність, притаманна лише її манері розпису,  наповненої своїм особливим відчуттям і розумінням досконалості.

З 1967 року Ганна Самарська – постійний  учасник вітчизняних та зарубіжних виставок.

У творчому доробку Ганни Самарської є і  панно, які вона іноді називає натюрмортами, є і портрети – доні Тамари, Катерини Білокур, автопортрет…

Усе вмістив у себе світ Ганни Самарської, але саме квіти займають визначне місто: «Квітка – це досконалість буття, яку мені хочеться бачити в усьому. Мені хочеться, щоб саме це бачили всі люди…».

Г.Самарська “Соняшники” (1975)

Квіти селянські та хатні, городні та «панські»  виступають однаково значущими на полотнах майстрині.

«Люблю малювати квіти, коли вони не бідні, а розкішні, доглянуті, виплекані»,  – зазначає Ганна Миколаївна.

Іноді дині, соняхи, майорці, помідори постають у композиціях на рівних з різноманітними квітами.

Г.Самарська “Красне літечко” (1977)

В творчості майстрині поєдналися дві гілки творчості – реалістична від Богданівки і стилізована – від петриківського розпису:  квітка реалістична і квітка стилізована. Обидві ці гілки   переплелися, збагатили одна одну, доповнили і вдосконалили…

Художниця не любить давати назви своїм творам, вважаючи, що всі вони мають одну-єдину назву – «Моя Україна».

Г.Самарська “Святковий букет” (2011)

«Кажуть, учень має перерости вчителя. У мистецтві ця закономірність  недоречна: тут кожен лишається самим собою. І в живописі також не переростають, а хіба що переживають у часі своїх учителів. До того ж, чим талановитіший наставник, тим більше  можливостей надає він для розкриття  індивідуальності, внутрішнього світу  вже свого учня», – із вдячністю і пошаною до майстрів  – Катерини Білокур та Ганни Самарської – пише Ніна  Матвієнко.

Майстриня  не наслідує  спосіб творення своїх наставників, їй притаманний широкий упевнений мазок, вона пише і з натури, і з уяви. Якщо говорити про безпосередню передачу суто професійних навичок та стилістики, Ганну Миколаївну важко назвати ученицею Катерини Білокур, а от, якщо мати на увазі взірець відданості мистецтву, життєстійкості, відвертості, людяності, що являла собою мудра майстриня, то значення її впливу важко перебільшити.

Г.Самарська “Тернівка” (2015)

Таку ж відданість мистецтву та любов до рідної природи і рідного краю майстрині вдалось прищепити і своїм нащадкам.

Тамара Вакуленко

Свою доньку Тамару, ще малу, Ганна Самарська брала із собою на роботу і, втомлену від вражень, клала спати поруч себе, заздалегідь відсунувши вбік пензлі, фарби, тарелі. «Я навіть не можу згадати, коли навчилась робити пензлики, таке враження, що вміла завжди…»,  – згадує Тамара Вакуленко, майстриня петриківського розпису, нині заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України,  лауреатка премії ім. Данила Щербаківського.

Онука Ганни  Миколаївни, Олеся Вакуленко, також продовжує родинні художні традиції, виконує роботи в стилі українського декоративного розпису. Вона  проілюструвала декілька книжок, має власну майстерню, спеціалізовану перш за все на ручному розписі одягу.

Олеся Вакуленко

Ганна Миколаївна не просто продовжує йти шляхом своїх наставниць, але й змогла залишитися собою, неповторною майстринею  у сучасному народному мистецтві.

Всі творчі роботи Ганни Самарської – самостійні і самодостатні. З кожним новим твором квітки набувають нових відтінків, оживаючи під рукою майстра.

У 1977 році Ганна  Миколаївна представляла Україну на міжнародній виставці у США (м. Лос-Анжелес). Твори майстрині знаходяться в фондах музеїв України та приватних колекціях.

Шанувальники мистецтва мають чудову нагоду ознайомитися з творчістю майстринь, завітавши до Запорізької обласної бібліотеки для юнацтва!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.