Климент Васильович Квітка: до 140-річчя від дня народження українського музикознавця, фольклориста, педагога

Климент Васильович Квітка

04.02.1880 – 19.09.1953

Народився майбутній  український музикознавець-фольклорист в с. Хмелів, нині Сумської області .

Більшу частину життя Климент провів в Києві. Батька хлопець втратив рано, і мати віддала його, п’ятирічного, на виховання в сім’ю київських міщан Карпових, оскільки не могла утримувати сина. Вони дали йому ґрунтовну освіту. Музики Климент навчався з 7 років у приватних учителів, згодом — в училищі Київського відділення Російського музичного товариства по класу фортепіано. В 1897 році хлопець закінчив київську гімназію № 5 із золотою медаллю.

Під час навчання він став стипендіатом Імператорського російського музичного товариства, в 1902 році – закінчив юридичний факультет Київського університету Святого Володимира (прослухав також повний курс філологічного факультету).

З юних років хлопець почав збирати народні мелодії. З 1896 року він  співпрацював з журналом «Київська старина» і вже у 1902 році видав перший збірник народних пісень. У студентські роки Климент працював деякий час концертмейстером хору Київського університету.

У листопаді 1898-го Леся Українка читала своє оповідання «Над морем» в літературно-артистичному гуртку Київського університету. На цих читаннях був і студент-першокурсник Климент Квітка. Леся тоді запропонувала йому записати від неї пісні, які знала і які співала до останніх днів свого життя.

З 1900-х рр. Климент Квітка серйозно зайнявся вивченням і збиранням народних пісень, неодноразово виїжджав в експедиції, записував пісні. Поряд з піснями, записаними з голосу Лесі Українки, йому вдалося записати і голос Івана Франка.

У 1902 році  Квітка видав свою першу збірку народних пісень. Тоді ж з’явилися його наукові досліди ( «Матеріали для вивчення мелодійного складу українських пісень, розташовані по системі П. Сокальського»).

У 1907 році Климент Квітка разом з Лесею Українкою приїжджає до Криму – обидва були хворі на туберкульоз. Саме Леся наполягла на терміновому переїзді – за 6 років до цього від туберкульозу помер її коханий Сергій Мержинський. Це фактично рятує Квітку. Климент Васильович був у дуже поганому стані. М’який клімат і активне лікування допомогло – кровохаркання припинилося.

Незабаром Климент з Лесею вирішили одружитися. Климент Васильович був молодший від Лесі на 9 років. Повідомлення про своє одруження стало великою несподіванкою для близьких. Мати Лесі була категорично проти усіляких відносин дочки “з якимось жебраком», як вона презирливо називала Климента Васильовича. Він був людиною м’якою за характером, замкнутою, сором’язливою, яка пережила в дитинстві глибоку особисту драму – Климент виріс в прийомній сім’ї, куди постійно приходила його рідна мати з погрозами забрати дитину. Мабуть, психологічна травма дитинства все життя не давала спокою Клименту Васильовичу. Він був недовірливий, небалакучий і потягнувся тільки до Лесі, хворої дівчини, від якої, звичайно, важко було чекати обману або зради.

Незважаючи на негативне ставлення до даного союзу, Ольга Петрівна Косач, мати Лесі, була змушена погодитися на шлюб дочки. Молоді вінчалися в Вознесенському храмі в київському передмісті Деміївці.

Подружжя жило спочатку в Ялті, потім в Тбілісі  та інших містах Грузії. Часті переїзди були пов’язані з новими службовими призначеннями Климента Квітки.

В 1913 році Леся Українка померла.

Після смерті дружини Климент Васильович продовжує музичну і етнографічну діяльність. У 1917 році Квітка видав фотоскопіческім способом двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки».

У 1920-1933 рр. Климент Васильович працює в Академії наук Української РСР, де організовує Кабінет музичної етнографії (1922). Одночасно він є викладачем Київського вищого музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка. За 8 років їм було опублікувано близько 40 наукових статей, досліджень, докладних рецензій, два збірники народних пісень.

З 3 листопада 1917 року Климент Квітка  — заступник  генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради31 березня 1918 року він був призначений на посаду заступника міністера юстиції УНР. В 1918 році Квітка працює рахівником у місті Юзівці (нині місто Донецьк).

У 1933 році  Климента Квітку було на півтора місяці заарештовано в Києві. Він був звинувачений у співпраці з буржуазною «старою» владою (Центральною Радою). В камеру підсадили «стукача» і той писав начальству, що Квітка завжди з ентузіазмом чекав допиту – «щоб швидше все розповісти і йти додому, тому що там багато роботи!». Після допиту сказав: «Слава Богу, мене запитали, чого я не знаю», – і відразу почав записувати пісні від ув’язнених.

Після звільнення, побоюючись нового арешту, Квітка переїхав до Москви, приступивши до роботи в Московській консерваторії, де в той рік читав курс музики народів СРСР. З 1933 року Квітка – професор Московської консерваторії.

8 лютого 1934 року його знову заарештовують – тепер уже як «російського націонал-фашиста» за сфабрикованим у справі Російської національної партії (т. зв. «Справа славістів»). За вироком суду Климент Квітка провів 3 роки у виправному трудовому таборі: покарання відбував у с. Карлаг в Середній Азії (Казахстан), але вже 13 лютого 1936 року він був достроково звільнений і відразу ж знову прийнятий на роботу в Московську консерваторію. До 12 травня 1941 року (дата зняття судимості) Квітка жив в Александрові. Потім переїхав до Москви.

З 1936 року Климент Квітка став керівником фольклорної секції Наукового-дослідного інституту при Московській консерваторії. У 1937-1945 рр. і з 1949 року до кінця життя Климент Васильович – науковий керівник заснованого ним Кабінету по вивченню музичної творчості народів СРСР (нині – науковий центр народної музики ім. К. В. Квітки). У 1937 році під його керівництвом була зроблена перша фольклорна експедиція в деякі райони Курської області для збору відомостей про народні інструменти, зокрема, про рідкісний інструмент «Кувічка» – російську флейту Пана.

Також він займався вивченням російської інструментальної культури (крім флейти Пана, їм вивчалися такі інструменти, як подвійна сопілка, скрипка, колісна ліра). За 17 років при безпосередній участі Квітки в консерваторії був створений багатонаціональний фольклорний фонд з 6000 записів.

Під час Великої Вітчизняної війни музикознавець-фольклорист залишався в Москві, зберігаючи фонди Кабінету, а з 1942 року читав лекції, стаціонарно записував народних виконавців, займався науково-дослідною роботою.

У 65 років Климент Васильович одружується вдруге, на 25-річній піаністці Галині Кащеевій. Вона захистила дисертацію про українські народні думи і працювала в теоретичному відділенні Московського музичного училища ім. Гнесіних.

Після війни Квітка підготував роботу «Наспіви календарних пісень як джерело вивчення історії музичної культури східних слов’ян» (1947). Більшість наукових досліджень останніх років, на жаль, не опубліковано, а багато  з них не закінчені.

Помер Климент Васильович у Москві, похований на Ваганьковському кладовіщі в родинному похованні Кащеєвіх.

Климент Квітка – один з основоположників вітчизняної музичної етнографії,  автор багатьох теоретичних робіт, присвячених українському музичному фольклору. Йому належать також праці з вивчення народних музичних інструментів, навчальні та методичні посібники. Він заклав основи сучасної музично-фольклористичної педагогіки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *