Корній Іванович Чуковський
(Микола Васильович Корнєйчуков)
31.03.1882 – 28.10.1969
Микола Корнейчуков, пізніше взяв собі літературний псевдонім «Корній Чуковський», народився в Санкт-Петербурзі 31 березня 1882 року. Його батьком був потомствений почесний громадянин Еммануїл Соломонович Левенсон, в сім’ї якого жила прислугою мати Корнія Чуковського – селянка Катерина Йосипівна Корнейчукова. Їх шлюб формально не був зареєстрований, так як для цього потрібно було хрещення батька, але вони прожили разом не менше трьох років. До Миколи народилася старша дочка Марія (Маруся). Незабаром після народження Миколи батько залишив свою незаконну сім’ю, одружився «на жінці свого кола» і переїхав в Баку, де відкрив «Перше друкарське товариство»; мати Чуковського була змушена переїхати до Одесси.
Дитинство Микола Корнейчуков провів в Одесі і Миколаєві. В Одесі п’ятирічного Миколу віддали в дитячий сад мадам Бехтєєвої, про перебування в якому він залишив такі спогади: «Ми марширували під музику, малювали малюнки. Найстарший серед нас були кучерявий, з негритянської губами хлопчисько – Володя Жаботинський. Ось коли я познайомився з майбутнім національним героєм Ізраїлю – в 1888 або 1889 роках !!! ».
Якийсь час майбутній письменник навчався в одеській гімназії , де однокласником його в ту пору був Борис Житков (в майбутньому також письменник і мандрівник), з яким у юного Корнія зав’язалися дружні стосунки. Закінчити гімназію Чуковському так і не вдалося: з п’ятого класу його відрахували, за його власним твердженням, через низьке походження. Ці події він описав в автобіографічній повісті «Срібний герб».
За спогадами К. Чуковського, у нього «ніколи не було такої розкоші, як батько або хоча б дід», що в юності і в молодості служило для нього постійним джерелом сорому і душевних страждань.
Ще в гімназії почав писати вірші і невеликі оповідання, але дуже соромився своїх творів, і лише в дев’ятнадцять років Володимир Жаботинський відкрив талант Корнєйчукова. Співро
бітник «Одеських новин» використовував псевдонім «Корній Чуковський», до якого згодом додалось фіктивне по батькові — «Іванович». Після жовтневої революції псевдонім «Корній Іванович Чуковський» став його офіційним іменем, по батькові та прізвищу.
1903 року їде до Англії спеціальним кореспондентом (за рекомендацією Жаботинського), оскільки в редакції Корній був єдиним, хто володів англійською мовою (якої навчився самостійно по «Самовчителю англійської мови» Олендорфа), спокусившись за високим в ті часи окладом – видавець обіцяв 100 рублів щомісяця. За два дні до від’їзду Корній Чуковський обвінчався з Марією Гольтфельд, де Жаботинський також був його поручителем. У цьому шлюбі з’явилися діти — Микола, Лідія (обоє стали письменниками, Лідія — ще й правозахисником), Борис (загинув на фронті в перші місяці війни 1941 р.) і померла у 1931 р. від туберкульозу Марія (Мурочка), якій присвячена більшість дитячих віршів батька.Діти також носили після революції прізвище Чуковських та по батькові Корнійович/Корніївна.
Крім «Одеських новини» англійські статті Чуковського публікувалися в «Південному огляді» і в деяких київських газетах. Але гонорари з Росії надходили нерегулярно, а потім і зовсім припинилися. Вагітну дружину довелося відправити назад в Одесу. Чуковський підробляв переписуванням каталогів в Британському музеї. Зате в Лондоні Чуковський грунтовно ознайомився з англійською літературою – прочитав в оригіналі Діккенса, Теккерея. Після повернення до Росії Чуковський почав видавати сатиричний журнал «Сигнал». Серед авторів журналу були такі відомі письменники як Купрін, Федір Сологуб і Теффі. Після четвертого номера його заарештували за «образу величності». Його захищав знаменитий адвокат Грузенберг, який домігся виправдання. Чуковський перебував під арештом 9 днів.
В 1906 році Корній Іванович приїхав в фінське містечко Куоккала (нині Репино, Курортний район (Санкт-Петербург)), де звів близьке знайомство з художником Іллею Рєпіним і письменником Короленко. Саме Чуковський переконав Рєпіна серйозно поставитися до свого письменства і підготувати книгу спогадів «Далеке близьке». У Куоккале Чуковський прожив близько 10 років. Від поєднання слів Чуковський і Куоккала утворено «Чукоккала» (придумано Рєпіним) – назва рукописного гумористичного альманаху, який Корній Іванович вів до останніх днів свого життя.
У 1907 році Чуковський опублікував переклади Уолта Уїтмена. Книга стала популярною, 
що збільшило впливовість Чуковського в літературному середовищі. Також займався перекладами книг Кіплінга, Марка Твена, Оскара Уайльда, видав книгу про теорію художнього перекладу.
У 1916 році Чуковський з делегацією Державної думи знову відвідав Англію. У 1917 році вийшла книга Паттерсона «З єврейським загоном в Галліполі» (про єврейський легіон у складі британської армії) під редакцією і з передмовою Чуковського.
Після революції Чуковський продовжував займатися критикою, видавши дві найбільш знамениті свої книги про творчість сучасників – «Книга про Олександра Блока» («Олександр Блок як людина і поет») і «Ахматова і Маяковський». Обставини радянського
часу виявилися невдячні для критичної діяльності, і Чуковському довелося цей свій талант «зарити в землю», про що він згодом дуже шкодував.
У 1908 році були опубліковані його критичні нариси про письменників Чехова, Бальмонта, Блока, Сергєєва-Ценського, Купріна, Горького, Арцибашева, Мережковського, Брюсова і інших, що склали збірник «Від Чехова до наших днів», що витримали протягом року три видання .
З 1917 року Чуковський взявся за багаторічну працю про Некрасова, його улюбленого поета. Його стараннями вийшли перші радянські збірки віршів Некрасова. Чуковський закінчив роботу тільки в 1926 році, переробивши масу рукописів і забезпечивши тексти науковими коментарями. Монографія «Майстерність Некрасова», що вийшла в 1952 році, багато разів перевидавалася, а в 1962 році Чуковський був удостоєний за неї Ленінської премії. Після 1917 року вдалося опублікувати значну частину віршів Некрасова, які або були раніше заборонені царською цензурою, або на них було накладено «вето» правовласниками. Приблизно чверть відомих в даний час віршованих рядків Некрасова була введена в обіг саме Корнієм Чуковським. Крім того, в 1920-і роки він виявив і видав рукописи прозових творів Некрасова ( «Життя і пригоди Тихона Троснікова», «Тонка людина» та інших).
Крім Некрасова, Чуковський займався біографією і творчістю ряду
інших письменників XIX століття (Чехова, Достоєвського, Слєпцова), чому присвячена, зокрема, його книга «Люди і книги шістдесятих років», брав участь у підготовці тексту і редагуванні багатьох видань. Найближчим собі по духу Чуковський вважав письменника Антона Чехова. Напочатку 1920-х років Чуковський належав до об’єднання літераторів «Серапіонові брати» (до групи входили Микола Гумільов, Борис Ейхенбаум та інші).
Далі почалася смуга особистих трагедій письменника. Помирає у 1931 році одинадцятирічна донька Марія, через сім років заарештували і 1938 року розстріляли Матвія Бронштейна, чоловіка дочки Лідії.
Захоплення дитячою словесністю, яка прославила Чуковського, почалося порівняно пізно, коли він був уже знаменитий критиком. У 1916 році Чуковський склав збірник «Ялинка» і написав свою першу казку «Крокодил». У 1923 році вийшли його 
знамениті казки «Мойдодир» і «Тараканище», в 1924 році «Бармалей».
Незважаючи на те, що казки були надруковані великим накладом і витримали безліч видань, вони не цілком відповідали завданням радянської педагогіки. На письменника посипалась критика. «Муху-Цокотуху» оголосили гімном куркульського і міщанського побуту, що завдає радянським дітям непоправної шкоди. Письменник Казакевич сигналізував, що казка «Тараканище» — це сатира на Йосипа Віссаріоновича Сталіна, хоч казка була написана, коли Чуковський ще не знав нічого про «батька народів».
В цей час в середовищі партійних критиків і редакторів незабаром з’являється термін – «чуковщіна». Сприйнявши критику, Чуковський в грудні 1929 року в «Літературній газеті» публікує лист, в якому «зречеться» старих казок і заявить про наміри змінити напрямок своєї творчості, написавши збірник віршів «Весела колгоспія», однак обіцянки своєї не стримає. Збірник так і не вийде з-під його пера, а наступна казка буде написана тільки через 13 років.
Незважаючи на критику «чуковщіни», саме в цей період в ряді міст Радянського Союзу 
встановлюються скульптурні композиції за мотивами казок Чуковського. Найбільш відомий фонтан «Бармалей» ( «Дитячий хоровод», «Діти і крокодил») роботи видного радянського скульптора Р. Р. Иодко, встановлений в 1930 році за типовим проектом в Сталінграді і інших містах Росії і України. Композиція являє собою ілюстрацію до однойменної казки Чуковського. Сталінградський фонтан прославиться як одна з небагатьох споруд, що уціліла під час Сталінградської битви.
У житті Чуковського до початку 1930-х років з’явилося ще одне захоплення – вивчення
психіки дітей і того, як вони опановують промову. Він записав свої спостереження за дітьми, за їх словесною творчістю в книзі «Від двох до п’яти» (1933).
У 1960-х роках К. Чуковський затіяв переказ Біблії для дітей. До цього проекту він залучив письменників і літераторів і ретельно редагував їх роботу. Сам проект був дуже важким у зв’язку з антирелігійної позицією Радянської влади. Книга під назвою «Вавилонська вежа та інші стародавні легенди» була видана у видавництві «Дитяча література» в 1968 році. Однак весь тираж був знищений 
владою. Перше книжкове видання, доступне читачеві, відбулося в 1990 році. У 2001 році в видавництвах «Росмен» та «Стрекоза» книга стала виходити під назвою «Вавилонська вежа та інші біблійні перекази».
1962 року Корній Чуковський став почесним доктором літератури Оксфордського університету у Великобританії.
На своїй дачі в Передєлкіно Корній Іванович організував за власний кошт дитячу бібліотеку, читальню та дім дитячої книги.
В останні роки Чуковський – всенародний улюбленець, лауреат низки державних премій і орденів. В той же час підтримував контакти з дисидентами (Олександром Солженіциним, Йосипом Бродським, Литвиновим, видним правозахисником була також його дочка Лідія).
На дачі в Передєлкіно, де він постійно жив останні роки, він влаштовував зустрічі з
навколишніми дітьми, розмовляв з ними, читав вірші, запрошував на зустрічі відомих людей, знаменитих льотчиків, артистів, письменників, поетів. «Переделкінскі» діти, які давно стали дорослими, до сих пір згадують ці дитячі посиденьки на дачі Чуковського.
Помер Корній Іванович 28 жовтня 1969 року від вірусного гепатиту. Чуковський був нагороджений орденом Леніна (1957), трьома орденами Трудового Червоного Прапора, а також медалями. У 1962 році йому було присвоєно в СРСР Ленінську премію, а в Велико
британії він був удостоєний ступеня Доктора літератури Honoris Causa Оксфордського університету.
Помер Корній Іванович у віці 87 років від вірусного гепатиту. Похований на невеликому кладовищі селища Передєлкіно. Ще до своєї смерті письменник склав список людей, яких не бажав «бачити» на своєму похороні.
Список літератури
Чуковский, К.И. Сочинения: в 2 т. / Корней Чуковский. – М.: Правда, 1990. – (Б-ка «Огонек»).
Чуковский, К.И. Большая книга стихов и сказок / Корней Чуковский. – М.: Махаон, 2010. – 144 с.: ил.
Чуковский, К.И. Дневник 1901-1929 гг. / Корней Чуковский. – М.: Сов. писатель, 1991. – 544 с.
Чуковський, К.І. Ілля Репін / Корней Чуковський. – К.: Мистецтво, 1988. – 165 с.
Чуковский, К.И. Илья Репин / Корней Чуковский. – М.: Искусство, 1983. – 144 с.: ил. – (Жизнь в искусстве).
Чуковский, К.И. Мойдодыр: стихи / Корней Чуковский. – М.: Самовар, 1998. – 62 с.
Чуковский, К.И. От двух до пяти / Корней Чуковский. – М.: Эй-Ди-Лтд, 1994. – 463 с.
Чуковский, К.И. Стихи и сказки. От двух до пяти / Корней Чуковский. – М.: Дет. лит., 1981. – 607 с.: ил. – (Б-ка мировой лит. для детей).