Чи знали ви, що Леся Українка бувала в Запоріжжі?
До 150-річного ювілею мисткині гід Валентина Виниченко підготувала захопливу розповідь про те, коли та за яких умов Лариса Петрівна Косач-Квітка відвідала наше місто.
Видатна українська письменниця, поетеса і перекладачка Леся Українка дійсно відвідувала Запоріжжя. Трапилося це у серпні 1907 року після реєстрації шлюбу з Климентом Квіткою.
Подорожуючи залізницею на південь, Леся зупинялася для короткого перепочинку в містечку Олександрівськ (нині – Запоріжжя). Збереглася навіть поштова картка, яку вона надіслала рідним до Гадяча з поштового відділення Катеринівського залізничного вокзалу (Запоріжжя-2).
На честь перебування письменниці в місті, 8 жовтня 1995 року на фасаді старої будівлі вокзалу було відкрито меморіальну дошку (скульптор В. В’ялий).
Де зупинялася Леся на ночівлю? Подружжя Квіток завжди бідувало. Коштів не вистачало на ліки. Можливо, у кімнатах відпочинку вокзалу, в дешевому готелі, а можливо, й у знайомих. Чи були у Косачів знайомі в повітовому Олександрівську? Привертає увагу прізвище заможних місцевих домовласників Ліщинських, прибутковий будинок яких і тепер прикрашає стару частину міста. Відомо, що в Ялті Леся квартирувала на дачі якогось багатія Ліщинського. Чи не одні й ті ж люди?
Восени 1909 року, перебуваючи на лікуванні в Грузії. Леся дізналася, що її молодша сестра Ольга (Лілія, Лілея, Ласочка), лікар за фахом, опинилася у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава в надії обійняти посаду патронажного лікаря земської лікарні. 16 листопада 1909 року Леся пише зятеві: «Як же Вам ведеться при нових обов’язках? Мама писала, що Вам ще й в музеї місце накльовується – се було б добре…» 
Михайлові Кривинюку з музеєм не поталанило. Та й працевлаштування Ольги виявилося неймовірно важким. Приниження, якого зазнала від губернської адміністрації Лесина сестра, відбилося у листуванні Олени Пчілки з Д. Яворницьким у 1909-1911 рр.: «З «тоскою» дожидаю кінця справи моєї дочки…». Ольга Кривинюк-Косач, нарешті, отримала вакантну посаду патронажного лікаря і впродовж 12-ти років працювала у Катеринославській земській лікарні.
Саме сюди, до Катеринослава, писала Леся 15 лютого 1910 року з Єгипту про відвідини її Д. Яворницьким: «Вчора був у мене Яворницький… Він завзятий дід – лазив і на піраміди, і в піраміди, і де його тільки носило!»
В листопаді того ж 1910 року Леся делікатно звертається до Ольги з проханням прийняти на зберігання частину особистої бібліотеки, яку тримала біля себе в Грузії. Мабуть, думаючи про своє подальше існування, Леся невипадково зупинила вибір на Лоцманській Кам’янці. Ольга духовно була близька Лесі, краще інших розуміла її, у сестер співпадали захоплення, художні інтереси. Крім лікарняної практики, Ольга редагувала книжки, працювала у місцевій «Просвіті», кохалася у фольклорі та етнографії.
У березні 1913 року Леся писала подрузі Галині Комаровій, що на Кавказ уже, мабуть, не поїде, бо, здається, що « всі перекочуємо на Україну, то зустрінемось, певне, у Лілі».
«Зустрінемось у Лілі» – то надія на короткочасне побачення з рідними та близькими, чи думка про постійний осідок на привабливому Придніпров’ї? «Навесні цього року, – згадував у часописі «Дніпрові хвилі» 1913 року просвітянин Гордій Палецький, – по Катеринославу рознеслася чутка, що немовби до нас має завітати наша поетеса».
Та не судилося Лесі ще раз відвідати козацькі степи. На похоронах Лесі, як згадував добродій Палецький, була присутня Трійця катеринославських просвітян. Палецький підготував промову, але виголосити її не вдалося – поліція стежила за тим, аби похорон не перетворився на мітинг. Прощальне слово Гордія Палецького було вміщено у згаданому часописі катеринославських просвітян: «З далеких, широких степів Запоріжжя несу тобі, наш квіте барвистий, частину суму, туги та жалю…»
(за матеріалами досліджень краєзнавця Марка Шевельова).