Лідія Леонідівна Забіляста
нар. 08.09.1953
“Голос Лідії Забілястої – то золото найвищої проби!”
Іван Козловський
8 вересня 1953 року в селі Олено-Косогорівка Кіровоградської області, неподалік від Хутора Надія, народилася Лідія Леонідівна Забіляста – майбутня українська оперна співачка.
У 1961-1969 роках Лідія навчалася в олено-косогорівській восьмирічній школі.
Мама майбутньої співачки згадувала, що співати донька почала, ледь навчившись вимовляти перші слова. І в цьому нічого дивного немає: тато, мама, три сестрички, як і всі в їхньому селі Олено-Косогорівка, любили співати і жили з піснею. Але тільки маленьку Ліду за її кришталево-чистий голосочок всі великодушно називали “артисткою”.
Після закінчення школи, повіривши у виконання мрії, Лідія, загорнувши в папір документи про закінчення сільської восьмирічки, попрямувала до обласного центру. Коли виявилося, що в Кіровоградському музичному училищі немає вокального відділення, поступила вчитися на диригентсько-хорове.
Після закінчення училища в 1973 році Лідія, почувши про створення в Києві камерного хору, вирішила спробувати свої сили, в першу чергу, там. Прослуховування пройшло успішно, і перед нею вперше в гігантському обсязі і глибині відкрився світ музики. З репертуару хору в її долю увійшли геніальні твори Й. С. Баха, В.-А. Моцарта, Дж. Верді, Й. Гайдна, А. Вівальді, твори співвітчизників А. Веделя і Д. Бортнянського, твори радянських композиторів Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, А. Штогаренка … Лідія була вдячна колективу хору, його керівнику, заслуженому діячеві мистецтв Віктору Іконнику за високі хвилини творчості і пізнання. У 1974-му – вона вступила на вечірнє відділення Київської державної консерваторії в клас народної 
артистки України Зої Христич.
“Думаю, що Зої Петрівні було нелегко зі мною. До консерваторії я прийшла з дещо завищеним репертуаром для своїх можливостей. Христич мудро зробила. Почала займатися з низів: «бірюльок»-вокалізів. Розкривала мене наново як співачку. Я вдячна й іншому своєму вчителю — Віктору Михайловичу Іконнику. З ним я займалася паралельно, поєднуючи навчання в консерваторії з роботою солістки в Київському камерному хорі. Іконник — прекрасний майстер, хормейстер світового рівня. Від Віктора Михайловича я отримала дуже багато для свого музичного розвитку. Тому відлік своєї творчої діяльності я веду з моменту роботи в хорі. Ті сім років назавжди залишаться в пам’яті, а в 1979 році я прийшла в київську Оперу…”
Влітку 1979-го року на Всесоюзному конкурсі вокалістів імені М. Глінки в Талліні юна українська співачка – дебютантка таких авторитетних конкурсів – завоювала другу премію (першу тоді було вирішено не вручати нікому). А рахунок лауреатським званням був відкритий роком раніше – у Ворошиловграді, на республіканському фестивалі “Молоді голоси”. В цьому ж році молодій співачці присвоєно звання заслуженої артистки України …
30 грудня 1979 – го року Лідія Забіляста дебютувала в Київському державному академічному оперному театрі імені Т. Г. Шевченка (нині Національна Опера України) в партії Оксани в опері С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”.
Згадуючи свій перший виступ, Лідія Забіляста розповідає: «Перший спектакль – “Запорожець за Дунаєм “- став для мене хорошим випробуванням. Я була застуджена, але не дозволила собі перенести виступ і співала не в кращому стані. Тому поставила на сцені за хатинкою термос з теплим трав’яним напоєм і, як тільки дозволяла сценічна ситуація, підходила і пила цей напій … »
Перед дівчиною відкривався захоплюючий, іноді маловідомий світ мистецтва, адже, пристосувавшись вже до тонкощів вокалу, проникнення в глиб змісту музичного твору, відчування ансамблю, слід було освоїти ще й мистецтво сценічного перевтілення …
Для неї 1979 рік, згадує артистка, був вирішальним:
«…найбільше моє розкриття, як співачки, найвищий злет. Я стала лауреатом Всесоюзного конкурсу вокалістів ім. Н. Глінки. В цьому ж році відбувся відбір серед лауреатів на стажування в Італії – в знаменитому театрі “Ла Скала” … Відбір був дуже серйозний, майже конкурс. В цей же час я почала працювати в театрі: спочатку – статисткою, а вже через три місяці мене перевели до основного складу солістів. А через місяць відбувся мій дебют в театрі – в партії Оксани в опері П. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”. Почала працювати над іншими партіями, але довелося все залишити і їхати до Італії: настав час стажування …»
Півроку стажування в знаменитому театрі “Ла Скала” для неї були сповнені напруженої роботи. Днем – заняття, ввечері – відвідування вистав. Незабутні уроки відомої італійської співачки Джульєтти Симіонато, її авторитетних колег-педагогів, співаків, диригентів.
«… різні педагоги працювали з нами над різними партіями: так я вивчила партії Мімі і мадам Батерфляй (” Богема “,” Чіо-Чіо-сан “Пуччіні), Кароліни (“Таємний шлюб “Чимароза) і партію сопрано в” Реквіємі “Верді».
Щоб нічого не забути, Лідія записувала уроки майстрів вокалу на аудіокасети, до яких часто звертається і сьогодні. Спливає в пам’яті і магічна атмосфера оточення великих співаків, адже пощастило “вживу” почути Пласідо Домінго, Мірелу Френі, Олену Образцову. І не тільки під час виступів, а й на репетиціях. В Італії Лідія Забіляста виступала на Малій сцені “Ла Скала”, а напередодні від’їзду додому відбувся концерт у Пармі …
Далі було так: 1982 й рік – Перша премія і Золота медаль на VII Міжнародному 
конкурсі імені П. І. Чайковського. Той конкурс артистка пам’ятає, наче він відбувся вчора. Її тодішню конкурсну програму фірма «Мелодія» записала на плату-гігант, а Іван Козловський запросив молоду співачку разом із ним виконати фрагмент із опери «Запорожець за Дунаєм» для документального кінофільму. Невдовзі після конкурсу кінорежисер Роман Олексів запросив Лідію Забілясту знятися у фільмі «Спокута» ― екранізації опери «Наймичка» М. Вериківського в ролі Ганни.
1985-й рік – присудження звання Народної артистки України, а в 2003-му році – нагородження Орденом Княгині Ольги.
2011 рік – лауреат Национальной премии України імені Тараса Шевченка у номінації «концертно-виконавче мистецтво».
У Національній опері України видатна співачка виконала близько 30 провідних партій.
Лідія Забіляста відома і як камерна виконавиця, в репертуарі якої перлини світової класики, національна класична і сучасна музика, рідко виконувані мініатюри. До речі, вокальний цикл С. Таривердієва “Акварелі” на вірші середньовічних японських поетів записаний лише в Її виконанні. Цей цикл увійшов в компакт-диск співачки “В полоні музики”.
Їй довелося виступати з найвідомішими диригентами. Голос Діви звучав в концертних залах багатьох міст України та різних куточків світу. Серед них: капела ім. Н. Глінки, філармонія (Санкт-Петербург), Великий театр, Кремлівський палац, Бетховенський зал, Зал інституту ім. Гнєсіних, Великий зал консерваторії, музей ім. П. Чайковського (Москва), Домський собор (Рига)…
Зараз Лідія Леонідівна викладає в Національній музичній академії України ім. П.І. Чайковського.
Саме Лідія Забіляста разом з директором Кіровоградського музичного училища Ларисою Голіусовою почала нову форму роботи з обдарованою молоддю, яка шанує класичний вокал.
«Хочу знайти і підтримати молоді таланти … Адже моє сходження на велику сцену відбулося не зовсім так, як у більшості відомих виконавців. Проста сільська дівчина, яка навіть нотної грамоти не знала, стала оперною примою. Пройти такий шлях, який довелося пройти мені, вдається не всім. А обдарованих дітей дуже багато на Кіровоградщині. Я пам’ятаю, що поруч зі мною, коли я росла, були такі, але не всім пощастило, як мені. »
Коли Лідію Леонідівну запитали про те, яку подію в її житті вона вважає найважливішою, 
вона відповіла: «Найзначніше, найважливіше для мене – те, що я знайшла свою дорогу в мистецтві, тобто мій вихід на арену мистецтва з перших кроків. Все могло статися зовсім інакше, і тоді життя повернулось би в іншу сторону. А в особистому житті – зрозуміло, народження сина… ».
В одному з останніх інтерв’ю, відповідаючи на питання, про що може мріяти щаслива людина, яка себе реалізувала в житті, на сцені і в музичній педагогіці, Лідія Леонідівна відповіла:
« Знаєте, що таке щастя? Це коли ти не відчуваєш нещастя. Мрію, щоб менше було для всіх нас негативу, злоби, ворожнечі. Бажаю щастя кожній окремій людині і всім нам. І тоді ми будемо творити, працювати, зміцнювати своє здоров’я — щоб реалізувати себе в житті. Якщо випромінюєш світло — отримаєш взаємність. І всесвіт віддячить кожному».