Микола Федорович Сингаївський
12.11.1936 – 22. 02. 2013
«Душа – як вічна українська пісня, з усіх країв додому нас вела…»
(М.Ф.Сингаївський)
Народився Микола Федорович у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області на Поліссі в родині хліборобів. В цих мальовничих містах пройшли перші роки дитинства майбутнього поета. «В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на все життя я відчув смак житнього хліба і джерельної води. Джерела, або живі кринички -так їх називають на Поліссі – б’ють тут з-під кожного пагорбка. Звідси витоки моєї творчості.»
У дитинстві, як і багато його ровесників, хлопчик був пастухом. „Нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не прополював грядок, не смакував першим огірком з грядки, той достеменно не знає, як пахне земля. Справжнім щастям для нас було скиртувати солому чи духмяне, з прив’ялою ромашкою, сіно, засинати прямо на скирті під серпневими зорями. Ми звикали до будь-якої роботи, нею росли і гартували юнацькі плечі. Так одразу по війні ми ставали старшими в сім’ї і власними мозолями відчули всі труднощі відбудови зруйнованого фашистами господарства”, — згадував Микола Сингаївський.
Лихоліття війни Микола пережив зовсім малим. Важкими були і перші повоєнні роки. Школу хлопчик закінчив у м. Коростень.
Друкуватись почав ще в роки навчання. Вихід на люди дали районна газета „Радянське Полісся” та обласна „Радянська Житомирщина”. Школярем восьмого класу Микола зі сцени вітав депутата Максима Рильського, який приїздив до Житомира на зустріч із виборцями. Пізніше в газеті з’явилась добірка віршів хлопця із напутнім словом Рильського.
А ще – з дитинства, з юнацьких років Микола Сингаївський був небайдужим до музичного мистецтва. Він був і гармоністом на сільських празникових гуляннях, і вже тоді полюбив народні пісні і мелодії, які намагався записувати і збирати:
«Життя моє без пісні – не життя,
Без неї я себе не уявляю…»
Довелося працювати і у колгоспі, і на будовах Кривого Рога та Києва.
Микола Федорович з Володимиром Верменичем
Микола Сингаївський склав іспити і вступив до КНУ ім. Т. Шевченка в 1956 році. Там і почалася його творча діяльність. У часи студентства вийшла перша поетична збірка Миколи Федоровича «Жива криничка» (1958), була написана неперевершена пісня «Чорнобривці» (1961), яка увійшла до золотого пісенного фонду …
Будучи студентом філологічного факультету Київського університету, Микола Сингаївський зі студентами-активістами вперше потрапив до Франції. У Парижі він побачив раптом величезну клумбу з різноманітними квітами, що довкруж обсіяні були саме чорнобривцями. Це справило на нього величезне враження – це ж були квіти його рідної землі. Саме там, у Франції, і були написані перші рядки невмирущих тепер «Чорнобривців». На той час Микола Федорович вже дружив з Володимиром Верменичем, з яким вони написали кілька пісень. Микола Федорович повернувся з Франції і розповів про свій задум пісні про матір та чорнобривці Верменичу. У композитора вже була музика, під неї якраз і лягли ті вірші, початі в Парижі. То був 1957 рік.
“Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.”
І ось нарешті – в шістдесятому році- вперше прозвучали «Чорнобривці». Це сталося в Київській філармонії на творчому вечорі видатного артиста Костянтина Огнєвого. А народне визнання прийшло до «Чорнобривців» після виконання К. Огнєвим цієї пісні в Канаді. Ось як він сам про це писав: «Літня естрада. Сила-силенна народу. І починаю я співати про чорнобривці. На другому куплеті дивлюсь, із задніх лавиць піднімаються люди і виходять, просто-таки вибігають. Мені аж холод по серцю війнув. Однак за кілька хвилин всі ті люди повертаються і несуть оберемками квіти, чорнобривці. І поки я доспівав, то вся сцена була в тих чорнобривцях».
З певних причин Миколу Сингаївського виключили з 5–го курсу Київського університету, але Максим Рильський застосував усі свої зв’язки і оформив переведення Сингаївського на 5–й курс Львівського університету. Тож закінчив навчання, складав випускні іспити і отримав диплом про вищу освіту Микола Сингаївський у Львові (факультет журналістики ЛДУ ім. І.Франка) в 1961 році.
У неповних двадцять шість років Микола Сингаївський стає членом Спілки письменників України.
Після закінчення університету Микола Сингаївський працював завідувачем відділу поезії «Літературної України», завідувачем відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок».
Перша збірка для дітей «Жива криничка» (1958) здобула схвальне слово Михайла Панасовича Стельмаха. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок — поетичних і прозових, з них — половина для дітей. Упродовж багатьох років Микола Федорович був головним редактором журналу «Піонерія». За твори для дітей та юнацтва у галузі дитячої літератури М. Сингаївський удостоєний найвищої літературної премії імені Лесі Українки та премії імені Миколи Трублаїні, а його поезії увійшли в читанки, шкільні підручники та хрестоматії. Багато свої творчих здобутків Микола Федорович присвятив Україні:
“Перше наше слово з нами повсякчас,
Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас —
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж одна у нас!”
У 1968 році поетичні книги „З березнем по землі”, „Архіпелаги” були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги „Вогневиця” і „Поступ” автор був удостоєний звання лауреата премії імені М. Островського.
Пісні, написані композиторами на вірші Сингаївського, знайшли дорогу до людських сердець. „Співучими” серед людей стали „Чорнобривці”, „Безсмертник”, „Полісяночка”, „В краю дитинства”, „Сонце в долонях”, „Розляглося наше поле” та інші. Одна зі збірок поета має назву „Я родом із пісні” — свідчення любові автора до цього жанру. Деякі поезії Миколи Сингаївського, покладені на музику, виконуються як народні пісні.
За його ніжні ліричні поезії Миколу Федоровича прийнято називати поліським соловейком.
Микола Сингаївський не лише знаний поет, а й відомий публіцист, прозаїк, кваліфікований перекладач, журналіст. За подвижницьку перекладацьку працю з болгарської мови його нагороджено Золотим Знаком Спілки письменників Болгарії та Спілки перекладачів Болгарії. Микола Сингаївський зробив величезний внесок у 
збагачення братніх слов’янських літератур, переклавши та впорядкувавши антологію дитячої болгарської поезії «Болгарії сонячне гроно». Цікавим доробком до болгарського вінка поезій Сингаївського стали його поетичні книжки про Болгарію «Вогненна трава» та «Лоза і камінь», а також дві його поетичні книжки, що побачили світ болгарською мовою: «Листи до жайворонків» та «Серед теплих левад».
За шістдесят років творчої діяльності з-під пера поета, прозаїка, перекладача, публіциста та літературознавця Миколи Сингаївського у різних жанрах побачило світ понад сімдесят п’ять книжок.
“…Мої літа – не перекотиполе,
Вони в житті лишили добрий слід.
Ти поіменно спом’яни їх, доле,
– Як хліб духовний і насущний хліб…”
(М. Сингаївський)
В 2013 році 22 лютого Миколи Федоровича Сингаївського не стало. Поховали його на Київському Берковецькому кладовищі.
В 2013 році було засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Миколи Сингаївського.