Микола Терентійович Коляда: до 110-річчя українського композитора

Микола Терентійович Коляда

04.04.1907– 30.07.1935 

Микола Коляда народився 4 квітня 1907 року в селі Березівці Прилуцької волості на Полтавщині в родині Терентія Коляди, батрака великого місцевого поміщика і кіннозаводчика Триханівського. Там же в робітничому бараку садиби Триханівського він і жив. Під час революційних подій батько його загинув на фронті.

Мати Миколи народилася під Москвою в селі Дубровках. ЇЇ батьками були кустарі-іконописці. У 1906 році вона познайомилася в Дубровках з Терентієм Колядою , який приїжджав туди за дорученням Триханівського, і поїхала разом з ним на Україну. Після смерті чоловіка вона залишилася одна з чотирма синами. Старшим з них був Микола, якому на той час виповнилося дванадцять років.

Музичні здібності Микола успадкував у батька. І батько, і дід Миколи були відомі на селі як великі любителі і знавці співів. Крім того, обидва вони трохи грали на скрипці. Батько навчив Миколу співати і грати на скрипці.

У панських горницях маєтку Триханівського стояв рояль, на якому поміщик дозволяв грати маленькому Колі, що славився на селі музичними здібностями. Хлопчик швидко і точно підбирав за слухом знайомі йому мелодії українських народних пісень.

В роки революції, коли маєток пана Триханівського разом з землею перейшов у власність селян, з панської вітальні рояль було перенесено до селянського клубу. Тут ним цілком заволодів Микола. Цілі дні він проводив, замкнувшись у клубі, біля рояля. До цього періоду, як розповідала мати,  належать і перші його спроби імпровізації.

Грамоті Микола навчився в сільській школі. «Учився завжди на п’ятірках», – розповідала мати. Це був хлопчик з невтомною жагою знання. Мати згадувала: «І ще, що в нього було, – це пристрасть до читання». У великій пригоді йому стала бібліотека пана Триханівського, яку забрали до селянського клубу. Щодо розвитку його музичних здібностей, то ще шести років він намагався складати музику. Мати розказувала: «Ось він бачив картину «Іван царевич», після цього Микола грає і говорить – «Слухайте – це ліс шумить, а це вовк скаче».

У школі великий вплив на музичний розвиток Миколи зробив учитель Лисенко, любитель співів, збирач народних пісень і організатор сільських хорів. Лисенко не міг не звернути уваги на виключні музичні здібності Миколи, і випускаючи свого улюбленого учня зі школи, щиро радив йому обрати музику своєю спеціальністю.

У серпні 1923 року Микола Коляда поїхав до Харькова для вступу в музичний заклад. Музичних знань у нього, звичайно, ніяких не було. Він тільки трохи знав нотну грамоту, яку викладав йому в школі учитель Лисенко. Однак, завдяки виключним музичним даним, Коляду прийняли на підготовчий відділ Музичного інституту. Честь відкриття таланту Коляди випала на долю професора С.С.Богатирьова, який сприяв розвитку оригінального обдаровання. Під його керівництвом Коляда почав швидко й інтенсивно рости як музикант.

У рукописах і чорнових зшитках Коляди  збереглись його учнівські хорали, гармонічні задачі, виконані ним у той період, і, навіть, в цих учнівських роботах уже помітна деяка своєрідність його музичного мислення.

Цілі дні, а іноді й ночі, він просиджував за роялем, за книгою. Товариші, що жили з Колядою у студентському гуртожитку, розказують про його виняткову настирливість і посидючість. Від рояля його не можна було відірвати. З надзвичайною жагою він вбирав у себе музичні знання.

Перші більш-менш закінчені твори, звичайно, ще дуже слабкі, учнівські, недосконалі, належать, ймовірно, до 1924 року. Це дві-три народних пісні, кілька дрібних фортепіанних п’єс, два-три романси. Народні мотиви в його творах цілком виявились вже в той час.

Зовнішній вигляд Коляди можна було б дуже скупо охарактеризувати такими рисами: кремезний, широкоплечий хлопець, велика кругла голова, прикрашена вінком кучерявого волосся, широке, вилицювате лице, невеликий, трохи кирпатий ніс, живі, гострі сірі очі, великий випуклий відкритий лоб з помітними гульками над бровами. Одягнений був Коляда по-студентському скромно: біла сорочка навипуск, захисного кольору штани, обмотки, чорні черевики.

На перший погляд Коляда справляв враження людини мовчазної і трохи замкненої. Однак, ці риси не були йому властиві. Справді ж, це була дуже товариська, чуйна людина.

Грав Коляда прекрасно, хоч технічні його можливості в галузі фортепіано були незначні. Після вступу до інституту він, як син незаможника, дістав стипендію і ліжко в гуртожитку. Коли ж через рік виявилося його надзвичайне обдаровання, Наркомос забезпечив його підвищеною стипендією імені Франка.

У студентському гуртожитку, де Коляда жив до 1928 року, не було потрібних  умов для творчої роботи. Доводилося писати в класах Музичного інституту, зазнаючи обмежень від вартових по інституту, які суворо стежили за черговістю використання вільного класу, бо претендентів на них було завжди багато.

Зі своєю дружиною А. П. Новіковою М. Коляда познайомився 1925 року в музичній школі при Музичному інституті, де він викладав перший курс гармонії, а майбутня дружина була його ученицею.

У 1925 році Коляда захоплювався представниками “Могучей кучки” (Бородіним,Мусоргським і Римським-Корсаковим). Це захоплення в основі своїй заховувало глибокий зв’язок музичного стилю Коляди з народно-пісенною творчістю. У великих основоположників російської музичної школи, Коляда знаходив підтвердження своїм музичним ідеям, які вабили його до народної пісні. Пізніше він не раз говорив, що в Римського-Корсакова, Бородіна і Мусоргського він учився черпати з народної пісні життєві соки для своєї музичної творчості.

За установленою традицією, навесні кожного року студенти композиторського відділу, учні професора Богатирьова виступали на звітних вечірках   із своїми творами, написаними протягом року. Показ своїх творів на цих вечірках був першим громадським тріумфом Коляди. За визнанням усіх слухачів, педагогічного колективу і тієї частини музичної громадськості, що мала щільний зв’язок з школою, яка виховувала нові музично-творчі кадри, твори Коляди були найбільш цікавими, своєрідними й оригінальними. За перші два-три роки навчання Коляда випередив усіх своїх товаришів по інституту, в тому числі і тих, що все своє життя прожили в музичному середовищі.В той час Коляда написав такі твори (пізніше видані): два романси, фортепіанний прелюд, п’єсу для скрипки, увертюру для двох роялів, симфонічну сюїту на українські народні теми й ряд інших п’єс.

Закінчуючи навчальний заклад, Коляда, за програмою, повинен був дати музичний  твір, написаний у сонатній формі. Він вибрав з цією метою сонату для скрипки й рояля. Соната була ним написана на матеріалі української народної пісні. Сонату Коляди на одному з засідань виробничого колективу виконував скрипач Ільєвич, акомпанував автор. Твір зробив на всіх присутніх колосальне враження. Це був винятково цільний ансамбль, причому фортепіано, завдяки виконавським даним Коляди, звучало натхненно. Виконавши сонату, Ільєвич звернувся до її автора  і щиро сказав: “Я глибоко вдячний вам за те, що ви дали мені право бути
першим виконавцем вашого твору”.

 В 1927 році Коляда одружився з Новіковою А. П. і через рік, до часу народження сина, переїхав на квартиру до батьків дружини. Необхідний для композитора інструмент — рояль Коляда одержав 1930 року, а трохи пізніше йому дали квартиру в Будинку учених.

З 1928 року Коляда реалізує свої творчі пошуки в різних музичних організаціях.У 1929 році Коляда, разом з групою товаришів музикантів створює Асоціацію Пролетарських Музикантів України — „АПМУ“. Робота в цій організації глибоко захоплює його і забирає всю його громадську й творчу енергію. Однією з помилок АПМУ в творчих її настановах було обмеження музичної творчості деякими обов’язковими жанрами. В числі їх, на перше місце висувалася масова пісня. Коляда, що разом з іншими членами АПМУ поділяв ці помилкові настанови, віддав достатню данину масовій пісні (“Комсомольська”, “Магістраль”, “Антрацит”, “Пісня кочегара” й ін.). У роки перебування Коляди в АПМУ інтерес до народної пісні в нього трохи зменшується, але народно-пісенна основа все ж продовжує панувати в його творчості.

 Після ліквідації АПМУ в 1932 році Коляда входить до новоствореного Оргбюро Спілки Радянських Композиторів. До 1935 року Коляда працює переважно над українською народною піснею. Створені ним в цей час обробки українських народних пісень (“Ой, на гору козак воду носить”, “Ой, у лісі на ялині”, “Ой, віддала мене мати”, “Зажурився чумачина”, “Ой, у мого брата”) становлять справжні шедеври в цій ділянці. Ці пісні виконують і тепер з великим успіхом різні виконавці, хори і солісти.

В цей період він закінчує свій симфонічний твір, що має назву “Штурм прориву на ХТЗ партизанами”. Нездійсненним задумом Коляди, про який він неодноразово говорив незадовго до своєї трагічної смерті, була ідея створення великого симфонічного твору, який об’єднав би ряд пісень, переважно народних, що змальовують жіночу долю. В останній період він також фундаментально переробив свою симфонічну поему “Штурм”. Коляда все життя мріяв попрацювати над оперою, але передчасна смерть не дозволила здійснитись цим планам.

Любимою розвагою Коляди в часи дозвілля був спорт. З року в рік він робив екскурсії на Кавказ. Також дуже захоплювався лижним спортом.

Брав участь у театральному житті Харкова (1920–1930), співпрацював з  Лесем Курбасом. У 1929-1932 роках Коляда працював в організованому на той час у Харкові театрі робітничої молоді, який став своєрідною музичною лабораторією, в якій Коляда, разом з групою товаришів (Борисов, Богданов і Арнаутов) пробував створити музику, яка не поступається якісно перед іншими компонентами спектаклю. Нам зовсім невідома його музика до звукового фільму „Велика гра“. Цю музику він написав літом 1934 року в Одесі. А. С. Леін, товариш Коляди, колишній співробітник Одеської кінофабрики, розказував, що музика Коляди на фабриці пройшла з великим тріумфом. Коляда дуже часто писав музику на замовлення театрів і інших організацій.

Нещасливий випадок вирвав з життя молодого і багато обдарованого композитора, він загинув під час сходження на г. Уш­­ба (Кавказ). Молодий віком (28 років), він залишив після себе дуже значну музичну спадщину. Вона свідчить про багатство, різноманітність і глибину творчих задумів Коляди та про його кипучу, напрочуд діяльну натуру. Коляда був справжнім сином українського трудового народу як своїм походженням, так і природою свого музичного обдаровання.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *