Михайло Андрійович Коссак: до 145-річчя від дня народження українського композитора, диригента і музикознавця

 

Михайло Андрійович Коссак

08.04.1874 – 02.01.1938

Український диригент, музичний педагог, композитор і музикознавець Михайло Андрійович Коссак народився в селі Горішня Вигнанка неподалік Чорткова, на Тернопіллі, в родині дяка і хорового диригента-аматора Андрія Коссака та Розалії (з дому Федорович). 

Михайло був найстаршим серед шістьох дітей. Всі вони змалку опанували музичну грамоту та мали талант до співу та музики. Сестри Катерина і Марія стали оперними співачками, Антоніна – актрисою.  Пізніше один із братів, Василь Коссак, прославився як актор.

Михайло по закінченню Бучацької чотирикласної гімназії при монастирі вступив до Львівської консерваторії  — на курс диригування, гармонії та інструментовки. Водночас він був хористом  у трупі оперети Ю. Мишковського, а через деякий час став хормейстером. У  1896 році, по закінченні навчання у консерваторії, Михайло  Коссак працює у Народному театрі товариства «Руська бесіда» (згодом «Українська бесіда»).  Його трупа безперервно гастролювала.

На початку 1900-х років Коссак із колегами вирушили до Кам’янець-Подільського – тобто, з тодішньої Австро-Угорської імперії до імперії Російської. Успіх перевершив усі сподівання. Особливо сподобалася кам’янчанам сестра диригента – артистка Катерина Рубчакова (прізвище по чоловікові).

Згодом, у 1909 році, Михайло Коссак став одним з організаторів запису на платівки українських народних пісень, творів Семена Гулака-Артемовського та Миколи Лисенка.

Із початком Першої світової війни 40-річного Михайла призвали до австро-угорської армії. Маючи звання фенриха (найнижчий офіцерський ранг, відповідник прапорщика), став військовим диригентом. Підрозділ, де служив Коссак, був оточений російськими військами у фортеці Перемишль, і в березні 1915-го потрапив у полон. Військовополонених переправили до Ташкента. Але Михайло і в таборі організував оркестр.

Після укладення Брестського миру військовополоненим дозволили повернутися додому. Коссак прямував до Львова, але його друг Микола Садовий запросив його до Києва у свій театр (перший український стаціонарний професійний театр, заснований на базі пересувного театру) на посаду диригента.

Коли театр переїхав до Кам’янця-Подільського, Михайло залишився у Києві і став працювати в Театрі музичної драми. Та через два роки він із сім’єю також переїхав до Кам’янець-Подільського. Деякий час був диригентом у місцевому театрі. Одночасно працював учителем співів і музики в музичній школі. Потім Михайла Коссака було призначено на посаду завідувача лабораторії музично-вокального мистецтва Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

Сім’я Коссаків жила у дуже тяжких умовах. Коштів не вистачало, квартири ні отримати, ні винайняти родина змоги не мала. Тож жили у холодному і неопалюваному флігелі, що знаходився при інституті.

Згодом життя трохи пішло на лад, Михайло отримав ставку доцента, але вже за півроку знову був переведений в асистенти. Намагання відновити справедливість призвело до того, що Коссака взагалі звільнили з роботи.

Як з’ясувалося пізніше, це було пов’язано із заарештованим у Москві колишнім ректором інституту Володимиром Гериновичем, який під час допитів в НКВД «засвідчив», що до контрреволюційної організації, яка ніби-то існує в Кам’янці-Подільському й до якої входять викладачі  інститутів і технікумів, належить також і  Михайло Коссак.

Втім, усе обмежилося  допитом у слідчого, де від нього вимагали підтвердити, що Володимир Геринович вимагав від нього «якнайбільше виучувати з хором заборонених українських пісень»…

1 грудня 1934 року Михайла Коссака знову взяли на роботу до інституту, на посаду керівника хорового та симфонічного гуртків. Проте через рік інститут закрили, студентів перевели до інших навчальних закладів. Коссак   влаштувався піаністом-акомпаніатором місцевого кінотеатру. Дружина пішла працювати санітаркою до міської лікарні. Син Ярослав, навчаючись у школі, відчув на собі всі «радощі» ставлення до себе як до сина «неблагонадійної особи». 

26 грудня 1937 року Михайла Коссака заарештували. Через чотири дні “особлива трійка” при управлінні НКВС по Кам’янець-Подільській (нині Хмельницькій) області засудила Коссака до розстрілу – «за націоналістичну діяльність». Вирок було виконано 2 січня 1938 року. Похований композитор у загальній могилі неподалік  хутора Загальського (Загайського).

І лише 1989 року прокурор Хмельницької області виправдав Коссака і дійшов висновку, що його розстріл і суд над ним були необґрунтованими.

Михайло Коссак написав музику до багатьох вистав. Завдяки йому на українській сцені поставили “Продану наречену” Бедржиха Сметани, “Гальку” Станіслава Монюшка, “Енея на мандрівці” Ярослава Лопатинського, “Євгенія Онєгіна” Петра Чайковського, “Фауста” Шарля Ґуно, “Кармен” Жоржа Бізе, “Мадам Баттерфляй” Джакомо Пуччіні, “Травіату” Джузеппе Верді та деякі опери Миколи Лисенка, Жана Оффенбаха, Франца Легара. Написав музику до вистав “Вій”, “Циганка Аза”, “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Лісова пісня”. Він був автором романсів, маршів, п’єс для скрипки, обробок народних пісень.

Список літератури:

Березка, А. Відомі композитори України / Андрій Березка. – К.: ФОП «Мунін Г.Б.». – С. 146 – 147.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *