Олександр Григорович Барвінський: до 170-річчя від дня народження українського громадсько-політичного діяча, історика та педагога

Барвінський Олександр Григорович

06.06.1847 – 25.12.1926

— український громадсько-політичний діяч Галичини, історик,педагог.

Барвінські належать до одного з найстаріших польсько-українських родів. Традиція вважає їх початком ХІ ст. (перший Барва — позашлюбний син польського короля Лєшка Бялого), походження, правдоподібно, з Литви. Українська гілка роду від XVII ст. представлена переважно священиками.

Олександр Барвінський народився в селі Шляхтинцях (Тернопільський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині Тернопільщина) в родині священика УГКЦ о. Григорія Барвінського.

У 1857–1865 роках Олександр навчався у Першій Тернопільській класичній гімназії з німецькою мовою навчання. З 1865 року до 1869-го року він   навчався у Львівському університеті на філософському факультеті. Олександр добре знав німецьку та декілька слов’янських мов. У студентські роки Олександр очолював львівський осередок «Громади», співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Був знайомий з Миколою Лисенком (саме завдяки Барвінському Лисенко написав свій «Заповіт», що стало початком його грандіозної музичної «шевченкіани»).

З 1868 року Олександр Барвінський займався педагогічною діяльністю: викладав у гімназіях  Бережан , Тернополя. З 1871 року займав посаду старшого вчителя Тернопільської чоловічої учительської семінарії. У Тернополі Олександр Барвінський брав активну участь у громадській діяльності: засновував у селах читальні, організовував народні концерти, збори. Саме з його ініціативи створено місцеву філію товариства “Просвіта” (1875) і “Руську бесіду” (1884), навколо яких гуртувалися українське міщанство та інтелігенція. 

У 1888 році став  професором державної учительської семінарії у Львові. Відтоді ставпостійно мешкати у Львові.

У 1878 році Олександр Барвінський склав докторат у Віденському університеті. В 1889—1918 роках являвся членом Крайової шкільної ради, а в 1891—1896 роках був головою Українського Педагогічного Товариства та заступником голови товариства «Просвіта» (1889—1895).

У Барвінського в Тернополі й Шляхтинцях гостював письменик Пантелеймон Куліш (1869, 1872, 1879).

Згодом Олександр Барвінський поринув у політику. На початку політичної діяльності він представляв “народовців” .  Барвінський часто виступав у парламентських дискусіях, коли йшлося про економічне піднесення селянства та культурні потреби українського народу в Галичині. Завдяки його наполегливості у Тернополі була відкрита Українська гімназія.

Олександр Барвінський брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Він намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «нової ери», яка, однак, зазнала невдачі.

У 1885-88 роках Олександр Барвінський стає депутатом і маршалом Тернопільської повітової ради. У 1891—1907 роках Барвінський входив до складу австрійського парламенту, а з 1917 року стає довічним членом Ради Панів та в 1894−1904 роках — послом Галицького сейму. В ці роки він входив до «Руського клубу», «Клубу руських послів соймових», в якому  був обраний заступником голови.

В 1894 році Олександр Барвінський створив у Львівському університеті кафедру української історії та запросив викладачем Михайла Грушевського.

У 1896 році виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який в 1911 році перетворився на Християнсько-Суспільну Партію.

1906 року став урядовим радником, у 1910 році — радником двору.

В 1918–1919 роках — делегат Української Національної Ради ЗУНР, очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді Костя Левицького (з 9 листопада 1918 до 4 січня 1919 року).

Просвітницький доробок Олександра Барвінського не підлягає сумніву .

Як автор багатьох навчальних посібників впровадив термін «українсько-руський і фонетичний правопис».Ще будучи в Бережанах, Олександр Барвінський концентрується на створенні українських підручників і видає «Виїмки з українсько-руської літератури», працює над впровадженням фонетичного правопису, у 1886 році він розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку», яка склала 24 томи . Поряд з Олександром Кониським і Володимиром Антоновичем став одним із ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892—1897 роках йому довелось очолювати.

Починаючи з 1875 року, був автором багатьох посібників з української літератури для початкових шкіл та гімназій і вчительських семінарій. Такі видання, як три “Руські читанки” для гімназії, “Виїмки з історії народної словесности”, “Виїмки з українського письменства”, “Вибір з українського письменства” стали першими підручниками української літератури в Галичині. Олександр Барвінський  був редактором перших чотирьох томів шевченківських “Записок” (1883 – 1894), редактором газети “Правда” (1888 – 1898), журналу “Учитель” (1889), видавцем і редактором журналу “Дзвінок” (1890), видавцем часопису “Руслан” (1897 – 1914).

Численні статті й розвідки О. Барвінського, зокрема з питань шкільної реформи, виходили від 1879 року в “Шкільній газеті”, “Шкільному часописі” та в “Ділі”. Ці історичні, літературні й педагогічні праці мали дуже важливе значення у вихованні молодого покоління і взагалі в становленні української культури. У 1883 році він започаткував видання “Руської історичної бібліотеки”, котра виходила до 1894 року. Перші томи цієї серії побачили світ у Тернополі.

Олександр Барвінський – автор праць “Ілюстрована історія Русі”(1890) та “Оповідання з всесвітньої історії”(1910) та двох томів “ Історії української літератури” (1920 – 21).

Його перу належать статті про творчість Т. Шевченка, Ю. Федьковича, мемуари “Спогади з мого життя” , де охарактеризоване громадське, літературне та культурне життя Галичини у 60 – 80-х рр. ХІХ століття.

Багато здійснив Олександр Барвінський і на ниві українсько-польської культурницької співпраці. Автор наукової роботи про носові голосні у польській мові. Друкувався у
польських часописах, зокрема, в краківських “Swiat slowianski”, “Krytyka”, автор рецензії “Незнана книга Немцевича “Bohdan Chmelnicki” . Переклав українською мовою три томи всесвітньої історії Закшевського.

Як політичний та освітній діяч багато осягнув в економічному і культурному розвитку нації, у створенні українських шкіл, гімназій, університетської кафедри. Як публіцист і видавець був автором десятків книг, тисяч статей, розвідок, рецензій як на історичні, так найактуальніші теми українського життя. Обсяг його діяльності і спадщини є винятковим за величиною.

Після окупації польськими військами Галичини Барвінський відійшов від політичної діяльності.

Помер 25 грудня 1926 року у Львові та був похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі.

Богдан Лепкий  відзначав: Треба признати, що ні одно інше ім’я не є так тісно сплетене з історією українського шкільництва в Галичині, як ім’я Олександра БАРВІНСЬКОГО. Як посол до сейму і парламенту, як член Шкільної Ради Краєвої, як голова іспитових комісій, він для цієї школи зробив велику силу доброго… Багато терня і каміння стрічав цей невтомний діяч-українець на довгому шляху своєї громадської праці. Але заслуги його на полі української культури величезні і безсумнівні
           
Іменем Олександра Барвінського названо Чортківське педагогічне училище, вулицю ім. Родини Барвінських в м. Тернополі. У 1997 в селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам’ятну таб­лицю на честь Олександра Барвінського, у приміщенні школи відкрито кімнату-музей сім’ї Барвінських.   

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *