«Політ назустріч …»: поетичний вечір Ольги Лебединської

Цыганка Рэна. Путь пою безбрежный.
Моя Любовь – благая высь дорог.
Несёт меня мой голос безмятежный
Туда, куда сквозь звёзды смотрит Бог. 

Ничто не нужно. Я и так богата
Растущим небом, искренней землёй.
В моей груди пылает солнца злато,
И ветер носит розы надо мной…

(О.Лебединська)

 Одного лютневого вечора Обласна бібліотека для юнацтва відчинила двері для всіх тих, кому дорога поезія.

Чудова сучасна поетеса, початок творчого шляху якої тісно пов’язаний з нашим містом, «притягнула» до бібліотеки любителів поезії і, зокрема, цінителів свого таланту.

Ось що пише вона сама про себе: «Здравствуйте, меня зовут Ольга Лебединская. Я часто печатаюсь под псевдонимом Рэна Одуванчик. Почему Рэна Одуванчик? Потому что «Рэна» в переводе с иврита означает возглас радости, а одуванчики люблю за то, что они легкие, пушистые, солнечные и детские. По образованию я филолог. Пишу не только стихи, но и прозу. Рисую. Люблю играть и петь, как колокольчик, и путешествовать, как одуванчик. 
Желаю вам радости полета и звонкого счастья!»

На початку поетичного вечора прозвучали вітальні слова поетів, які прийшли на цю зустріч. Поетеса Світлана Скорик, член правління запорізького обласного відділення – Міжрегіонального Союзу письменників (МСП) та голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» (КЛУ), редактор сайту Школа поезії “Стихира”, та й просто – близька по духу людина і подруга – розповіла про початок творчого шляху Рени, про те, як вони разом відвідували творчу асоціацію «ДОМ» Григорія Гайсинського, літературну студію «ПриВЕРЖЕнці» при обласній газеті «Верже», працювали з чудовим запорізьким поетом Павлом Бауліним. Саме Ольга Лебединська, на думку Світлани Скорик, була тоді найголовнішим і яскравим даруванням …

Поет і музикант Радислав Гуслін (протоієрей В’ячеслав Власенко) зауважив, що дуже радий тому, що його вірші «знаходяться в одній компанії» з віршами Ольги Лебединської.

Але найкраще про поезію можуть розповісти самі вірші:

Немножко осталось,
Родная больная,
Немножко осталось,
Ашере аиша!
Я многому верю. Я многое знаю.
Из тёмного поля широкого вышла…
Проехать немного – посёлок Тепличный,
За дымом и мутью, за сном Запорожья
Моя прорастала судьба супер-птичья,
В которой я взрослых и умных моложе.
Немножко осталось, копуша, улитка!
Мы птички. А может быть мы – черепахи?
Полёта росток и движенья попытка
Цветком истекает в священнейшем страхе!
Росинка, всего лишь росинка свободы!
Вдыхай и юродствуй, Ашере аиша!
Ори, немовлятко, в пелёнках полёта,
Ори свое счастье просторней и выше!!!

 

Ольга Лебединська – лауреат багатьох фестивалів, автор кількох поетичних збірок. Перша книга поета “Небо звуку” вийшла в 2004 році. “У слова за пазухою” – друга збірка. Обидва ці збірники проілюстровані самим автором.

У своїх віршах Ольга Лебединська піднімає питання про роль поезії в суспільстві, про Жінку, весну, радість, про духовну складову нашого життя.

Собой остаться – вот задача
В огромном хоре бытия.
Не опуститься до вытья
Нытья, тем более – до плача.

Лететь – меж небом и землёй,
Звучать струной неугасимой.
Всё будет проноситься мимо.
Не люди мы. Наш мир иной…

Анна Лупинос, член НСПУ, голова запорізького літоб’єднання, член редколегії журналу “Хортиця” пише про Рену: “Ольга Лебединська – не просто талановита, вона володіє унікальним, рідкісним Даром. Багато Оліних віршів назавжди прийняті в Царство Поезії, прийняті абсолютно природно і просто – по праву незаперечного кровного споріднення “.

Під акомпанемент гітари лунали авторські пісні Радислава Гусліна:

Слышишь

По воле своей стихи не напишешь… Слышишь?
Шумы всего мира душе не дают быть тише… Слышишь?
 
Сама глубина переполнена гамом и шумом,
Мелодия не слышна тишины струнам…
 
Глаза закрываешь и всё равно бредишь,
в краски липкого мира врастаешь, грезишь…
 
К свету тихому просто душе не пробиться,
и в отчаяньи плачет она, слезится…
 
И когда уже кажется всё, умерла, умерла без возврата,
Слово тихое скажет поэт, слово брата…
 
И уже ничего в этом мире орущем не слышишь,
Только ясно одно, оживаешь, живёшь, дышишь.
 
По воле своей стихи не напишешь… Слышишь?.. Слышишь?.. Слышишь?..

 

Ольга Лебединська працювала в компанії «Поет», а останнім часом керує літературним клубом “Слово” в Дніпрі.

Нас много бешеных таких.
Мы только флейты, только струны.
Не люди мы, о мой двойник,
Длинноволосый, тонкий, юный…

Одна судьба – стремиться ввысь.
Не убежать от власти звука.
Он – Царь Вселенной! Берегись!
Он нас вобрал, увёл за руку.

Куда? Куда? Ответ повис
На ветке той, где мы зависли.
Такая карма. Счастье. Жизнь.
В груди небес щебечут мысли…

Лететь, меж небом и землёй.
Звучать струной неугасимой.
Всё будет проноситься мимо.
Не люди мы. Наш мир – иной…

(О. Лебединська «Чорний метелик»)

Зараз Ольга Лебединська активно займається популяризацією культури, сучасної літератури, театральної і музичної творчості. І все ж, головне в її долі – поезія.

І на завершення, наводимо слова гості цього поетичного вечора Тетяни Бородулькіной, доцента кафедри психології ЗНУ: «Одуванчик, который поёт и живет Душой, звенит своим колокольчиком, поёт свои мантры, щедро дарит этому Миру свои Стихи и напоминает о том, что и у Мира есть Душа…»