Роджер Желязни
13.05.1937 – 14.06.1995
«Я люблю бібліотеки. Мені в них дуже затишно, я завжди почуваюся у повній безпеці за стіною слів, гарних та мудрих. Я завжди почуваюся краще, коли усвідомлюю, що у світі ще залишилося щось, що стримує в ньому найгірше.»
(Р. Желязни «Хроніки Амбера»)
Роджер Джозеф Желязни народився в Евкліді, штат Огайо, і був єдиною дитиною польського іммігранта Джозефа Франка Желязни та американки ірландського походження Жозефіни Флори Світ. Вже у десятирічному віці Роджер писав казки. У старших класах він став редактором шкільної газети та вступив до «Клубу творчого письменництва».
У 1955 році він закінчив середню школу та вступив на відділення психології Клівлендського Західного університету. Проте невдовзі він змінив спеціальність, перейшовши на відділення англійської словесності з факультету психології. Через два роки здав іспити на бакалавра і перебрався до Колумбійського університету (штат Нью-Йорк). Через рік (1962) Роджер Желязни повернувся до Клівленда і захистив дисертацію про англійську драму єлизаветинських часів. Його магістерська дисертація мала назву «Дві традиції та Сиріл Турнер: дослідження моральних та гумористичних комедійних умовностей у «Трагедії месника».
У роки навчання Роджер Желязни займався дзюдо і східними єдиноборствами, писав і видавав вірші, писав, але не видавав фантастичні оповідання, вчився грати в шахи, вивчав хінді та японську, захопився медитацією та містикою. Згодом усе це знайшло відображення в його книгах.
Першою публікацією Роджера Желязни в журналі стала перша частина оповідання «Умовна вигода» (1953), а його першою професійною публікацією стало фантастичне оповідання «Повстання містера Фуллера» (1954), яке принесло йому перший дохід від літературної діяльності.
У 60-х роках Желязни служить у лавах Національної гвардії, стає резервістом армії США. У свій час він входив до складу бойового розрахунку ракет «Hіка», а останні роки служби провів у підрозділі психологічної війни, звідки і був з шаною звільнений у запас.
Як професійний письменник, він дебютував творами «Гра пристрастей» (журнал «Amazing», серпень 1962) та «Вершник!» («Фантастика», серпень 1962).
Першу номінацію на премію «Hugo Award» він отримав за повість «Троянда для Екклезіаста» (1963), опубліковану в «Журналі фентезі та наукової фантастики», а в 1965 році на нього чекав повний успіх — за перші сім років з початку своєї письменницької діяльності Роджер Желязни отримав дві премії «Hugo Award» і дві «Nebula Award». 
Він навмисно перейшов від короткометражних оповідань до новел і нарешті до романів задля комерційних переваг. У цей період він був активним членом Балтіморського науково-фантастичного товариства, до складу якого входили письменники Джек Чалкер, Джо та Джек Холдеман. Роджер Желязни також був членом Американської гільдії фехтувальників і магів, розрізненої групи авторів героїчного фентезі, заснованої в 1960-х роках.
У 1964 році Роджер одружився з Шарон Стіберл (після того як обидва вони потрапили в серйозну автомобільну катастрофу) і розлучився з нею в 1966 році.
Між 1962 і 1969 роками він працював в Управлінні соціального забезпечення США в Клівленді, а потім у Балтіморі, проводячи вечори за написанням наукової фантастики. У Балтіморі він зустрів Джуді Келлахан, з якою одружився 20 серпня 1966 року.
В 1969 році Роджер Желязни залишив свою основну роботу і зайнявся повністю написанням книг. Деякі книги Роджер Желязни видавав під псевдонімом Харрісон Денмарк.
У своїх оповіданнях Роджер Желязни часто відображав персонажів із міфів, зображених у сучасному чи майбутньому світі. Досвід Желязни в бойових мистецтвах та його пристрасть до тютюну серйозно вплинули на його художню літературу: він зробив багатьох зі своїх головних героїв затятими курцями. Однак, як тільки він кинув палити, щоб покращити свою серцево-судинну підготовку для бойових мистецтв, персонажі його пізніших романів та оповідань теж перестали палити.
Крім роботи з міфологічними темами, найбільш поширеним мотивом Желязни, що неодноразво повторюється, є тема «відсутнього батька». Особливо це помітно у романах серії «Хроніки Амбера»: спочатку головний герой Корвін шукає свого втраченого богоподібного отця Оберона; у той час як надалі увага фокусується на його сині – Мерліні, а сам Корвін дивним чином відсутній. Ця дещо фрейдистська тема більшою чи меншою мірою проходить майже через кожен роман Желязни. «Дорожні знаки», «Дверні прорізи в піску», «Підміниш», «Божевільна паличка», «Темна подорож»; оповідання «Похмуре світло», «Хрещеник», «Ключі від грудня»; і у всіх серіях Alien Speedway
головні герої або шукають, або втратили своїх батьків. Батько Желязни, Джозеф, несподівано помер у 1962 році і так і не дізнався про успіхи сина як письменника; ця подія могла спровокувати несвідоме та часте використання Желязни мотиву відсутності батька.
У 1971 році в сім’ї Желязни народився син Девін. 1975 року письменник із сім’єю переїжджає до Санта-Фе — столиці спекотного штату Нью-Мексико. У 1976–му народився другий син Джонатан Трент. А у 1979-му народилася донька Шенон. Відомо, що Роджер Желязни перед смертю розлучився з дружиною і жив деякий час із американською письменницею Джейн Ліндскольд, у співавторстві з якою написав кілька романів.
Усього було видано понад 150 оповідань та 50 книг Роджера Желязни. На думку багатьох, найкращі книги Роджера Желязни — «Ніч у тужному жовтні», «Князь Світу» та серія «Хроніки Амбера».
Роджер Желязни – лідер руху Нової хвилі в науковій фантастиці, який характеризується перенесенням уваги фантастів з роботів та космічних кораблів на людину та її внутрішній світ.
Роджер Желязни помер від ниркової недостатності у лікарні Сент-Вісент.
Роджер Желязни – лауреат «Hugo Award» 1966, 1968, 1976, 1982, 1986 и 1987 років, лауреат «Nebula Award» 1965 и 1975 років, лауреат «Locus Poll Award» 1984 и 1986 років, лауреат «Apollo Award» 1972 року, лауреат «Balrog Award» 1980 и 1984 років.
Оповідання Желязни надихнули інших авторів його покоління, включаючи Семюеля Р. Делані, Алгіса Будріс, Дж. Г. Балларда, Анджея Сапковського, Ніла Геймана, який сказав, що Желязни був автором, який справив на нього найбільший вплив.