Сава Овсійович Голованівський: до 110-річчя від дня народження українського письменника

Сава Овсійович Голованівський

29.05.1910 – 07.05.1989

 

«…Я буду мірятися з долею
і сперечатися з природою,

та тільки те,
що сам подолую,
мені послужить нагородою…
»

 ( С.Голованівський»Місце під сонцем»,1969)

Сава Голованівський народився в  селі Елісаветградка Херсонської губернії (зараз Кіровоградська область України). Родичі по батьківській лінії були рабинами міста Одеси. Хлопчик отримав традиційне єврейське виховання. Він володів латиною, німецькою, англійською та російською мовами, знав іврит.

До своєї участі у Першій світовій війні батько Сави  працював на сільському паровому млині, а коли повернувся в 1917 році на колишню роботу, почалися погроми і грабежі, голод. Сімья перебралася в Новгородківку, де Сава закінчив місцеву семирічку. Саме тут, у школі, дитячу уяву потрясли акварелі шкільного вчителя малювання, і з цього часу Сава починає писати вірші. У 1923-му році на час шкільних канікул Сава стає учнем машиніста в машинному  відділенні млина, тоді в його поетичній творчісті  з’являються “ритми двигуна і гул верстатів”.

Закінчивши профтехнічну школу, у 1927 році він вступив до Одеського сільськогосподарського інституту. Тоді ж Сава познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною Трохимівною Прокопчук, опублікував першу збірку віршів «Кіньми залізними».

В Одесі Сава на зустрічі з молодими поетами познайомився з Ісааком Бабелем, а вже в 1929 році, під впливом  віршів і зустрічі з Володимиром Маяковським і Едуардом Багрицьким, перевівся до Харківського сільськогосподарського інститута, оскільки літературне життя вирувало в цей час саме там ( події  ці описав в «Зустріч в Одесі», 1956).

У двадцяті роки вийшли його перші збірки поезій  “Відверто”, “Василь Найда”, “Рапортую”, “Книга поем”, “Так починалася пісня”, “Фронтовики”, головною темою яких була героїка громадянської війни.
Згодом, уже в тридцяті, Сава Голованівський, один з наймолодших учасників Першого Всесоюзного з’їзду радянських письменників, публікує не тільки нові вірші, а й балади, поеми, пісні, які увійшли до збірок “Тисяча друзів”, “Дружба мого покоління”, “Зустріч Марії”, “Перша книга”, “Вибране”, “Книга визнань”, “З листів про дорогу”.

У цей період Голованівський звернувся і до драматургії. У  1934 році театр «Березіль» ставить першу п’єсу Голованівського «Смерть леді Грей», режисерську групу очолив Ігнатович, але по факту п’єсу поставив Курбас.

У 1936 році у подружжя народився єдиний син Костянтин.

У 1939-му до ювілею Тараса Шевченка Бучма поставив спектакль за п’єсою  «Доля поета» в театрі ім. Франко, де сам же виконав роль Шевченка. Постановка цієї п’єси стала справжньою подією театрального життя України.  Композитор і диригент Володимир Йоріш в 1940 році поставив за п’єсою оперу «Шевченко» в Київському театрі опери та балету.

У 1939-му Голованівський в складі інтернаціональної групи радянських письменників разом з А. Головко, Первомайським, П. Антокольським, А. Безименським, І. Абашидзе і К.Каладзе виступав на мітингах і великих літературних вечорах.
З перших днів війни з фашистами Сава Голованівський пішов добровольцем на фронт військовим кореспондентом. Дослідники відзначають оперативність, злободенність і особливу поетичність, створених Голованівським нарисів та оповідань. Статті російською мовою друкувалися в газетах Известия, Красная звезда, Учительская газета, Правда, Литературная газета, Труд, Литература и искусство, Комсомольская правда та в журналах Знамя, Красноармеец, Работница, Смена…

У жовтні 1942 року у Москві виходить збірка  «Гнівне слово. Українська література в ВВВ», яка включає твори Голованівського: «Пісня про мою Україну» в перекладі Антокольського, «Комісар» в перекладі Зенкевича і «Пісню про трьох і одну» в перекладі  О.Твардовського.

«Пісня про мою Україну», покладена на музику  композитором І.Віленським, швидко облетіла фронти. Платівка з цим твором переходила з рук в руки як коштовність, і звучала на радіо багато разів.

ПІСНЯ ПРО МОЮ УКРАЇНУ

Де гнеться під вітром висока тополя
і хвиля дніпрова встає,
твій син, Україно, лежить серед поля
і дивиться в небо твоє.
І ти йому тихо шепочеш: “Дитино”, –
схиляєшся ніжно над ним,
моя Україно,
сумна Україно,
пожарища звихрений дим!
Води б йому випити в чорній неволі
і рани омити свої,
забув би утому, і спрагу, і болі,
і рушив би знову в бої.
Та дим, як туман, устає з-над руїни,
темніє дніпрова вода,
моя Україно,
жива Україно,
веселка моя молода!

Він чує – ворушиться в грунті коріння,
і, сіючи клич, а не плач,
про горе твоє провіщає каміння –
руїн твоїх чорних сурмач.
Він бачить, як множиш ти силу невпинно,
бо в світі росла не одна,
моя Україно,
нова Україно,
радянська моя сторона!

Як вісники волі, сідають щоночі
в дрімучих лісах літаки –
це шлють автомати московські робочі
в твої партизанські полки.
Надходить уже неминуча хвилина,
і син твій до бою встає,
моя Україно,
жива Україно,
за волю і щастя твоє.

Я вірив, що ворог тебе не поборе,
і ворог тебе не зборов, –
він ще відповість за гірке твоє горе
і кров’ю заплатить за кров.
І слава твоя оживе неодмінно,
і доля розквітне ясна,
моя Україно,
жива Україно,
блакитна моя сторона!

1942

У роки війни світ побачили нові поетичні збірки Сави Голованівського “Поєдинок”, “Книга воїнів”, “Крапля крові”, російською мовою вийшли збірки віршів “Мсти, воин”, “Грозен Днепр”, “Искупление мужеством”, “На запад идут батальоны”.У грудні 1942-го Сава Голованівський отримав Медаль “За оборону Сталінграда”. Мав два поранення, отримав нагороди, серед яких – ордени Червоного Прапора та Вітчизняної війни II ступеня, медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»… Приніс із фронтових доріг і нові твори …

На наступний день після звільнення Києва, Голованівський разом з Довженком і Бажаном прийшли до Бабиного Яру.

Але, починаючи з 1948 по 1953 роки, коли в країні велася боротьба з “космополітами”, Сава Голованівський потрапив в їх число. Це був найважчий період у житті письменника, але він мужньо продовжував працювати на ниві літератури.

М. Бажан, С. Голованівський, В. Коптілов, І. Драч, О. Гончар. 1981 р.

В кінці 1949-го члени Спілки письменників України перешкодили публікації на рідній українській мові повісті Голованівського «Сусіди», тоді Сава звернувся в московський «Октябрь» і її опублікували на російській мові в другому номері 1952 року, але київські письменники зі Спілки і тоді постаралися « знищити» повість за допомогою демагогії.

У 1951 році в московському театрі Ленінського комсомолу поставили спектакль за п’єсою Голованівського «Сонячна сторона».

У 1952-му році Голованівський навіть пише листа Сталіну з проханням захистити від безчесної критики і вилучення з друку деяких віршів Тичини, Первомайського, роману Головка і своєї повісті «Сусіди».

У 1961-му Голованівський прочитав близьким друзям драму «Дальнє відлуння» (про долю дитини, народженої від насильника-окупанта), хтось сказав: «Вона заповнить сцени, як чума!». «Дальнє відлуння» поставили в театрах Бухареста і Будапешта.

Сава Овсійович створює нові п’єси “Перший грім”, “Істина дорожче”, “Тінь минулого дня”, в яких оспівує людську мужність, стійкість та любов за всіх часів – від декабристів і народовольців до сучасників. Ці п’єси йшли на сценах театрів України та за її межами.  Перу Сави Голованівського належать і книги статей “Часопис”, “Від нашого кореспондента”, “Меморіал”. Окремі його твори перекладено російською, польською, чеською,  німецькою, англійською та іншими мовами.

У 1963 році народилася перша внучка – Марія Костянтинівна Голованівська. Зараз вона відома своєю різножанровою творчістю, науковими досягненнями. У дитинстві Марія часто гостювала в будинку бабусі-дідусі під Києвом і проводила багато часу в розмовах з Савою про літературу і переклади. Зараз вона живе на своїй письменницькій дачі під Москвою, зовні схожою на ту хату.

Згодом одна за одною з’явилися збірки поезій Голованівського, вийшли й перші епічні твори – романи “Тополя на тому березі”(1965) та “Корсунь”(1972). Письменник розповів про врятування від остаточного знищення фашистами Дніпрогесу.   Багато зробив письменник у галузі художнього перекладу. Голованівський перекладав твори О.Пушкіна, М.Некрасова, Байрона, Гете, Гейне, Гюго, Міцкевича, Словацького, В.Маяковського та багатьох інших відомих поетів.

На початку 1980-х Голованівський приступив до перекладу на українську мову «Дон Жуана» Байрона. Щодня витрачав близько семи годин на роботу з поемою. На всій території Союзної літературної преси переклад Голованівського, який вийшов у видавництві «Дніпро» в 1985 році, був одностайно визнаний кращим, але всупереч визнанню в Україні Голованівський премію імені Рильського в 1985 році за цей переклад не отримав. Літературознавець Елеонора Соловей згадувала: «знову виліз той Зоил, хизувався ерудицією, вишукував бліх і договорився до того, що” перекладач НЕ відтворює відсотків 70 орігіналу, а решта переспівує “. Сава Овсійович намагався жартувати, я перехопила його погляд: очі важко скривдженої дитини. Євгенія Василівна, їх приятелька лікар, тихо сказала мені, що серцева стінка у нього – як найтонший папірусний папір ».

У 2001 році видавництво «Фоліо» перевидало переклад в серії «Бібліотека світової літератури».

В кінці 80-х з глибин особистого архіву Голованівський дістав повість «Страх» і запропонував видавництву «Дніпро» опублікувати її, йому знову відмовили.

Помер Сава Овсійович 2 травня 1989 від численних хвороб серця. Працював до останнього подиху. Похований на Байковому кладовищі разом з дружиною.

Єдиний син письменника, Костянтин Савич Голованівський,  став  професором, фізиком-ядерником, який  створив лабораторію фізики плазми, де було отримано ряд результатів світового рівня. В кінці 80-х він приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Помер в 1996 році. Похований на російському кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа під Парижем. Він залишив спогади про батька, рукопис знаходиться в архіві-музеї літератури і мистецтва в Києві, у фонді С. Є. Голованівського.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *