Сергій Васильович Рахманінов: до 145-річчя від дня народження видатного композитора, піаніста, диригента

Сергій Васильович Рахманінов

01.04.1873 – 28.03.1943

Сергій Васильович Рахманінов – великий російський композитор, який також прославився як піаніст і диригент. У своїй творчості він синтезував дві основні російські композиторські школи, московську і петербурзьку, і створив свій неповторний стиль, який став перлиною класичної музики.

Сергій з’явився на світ в Новгородській губернії в дворянській сім’ї. Свій музичний талант Рахманінов, ймовірно, успадкував по чоловічій лінії. Його дідусь був піаністом і виступав з концертами в багатьох містах Російської імперії. Батько теж мав славу відмінного музиканта, але грав тільки в дружніх компаніях.

Музика Сергія Рахманінова зацікавила в дуже ранні роки. Першою його вчителькою була мама, а в 9 років він вступив до молодшого класу Санкт-Петербурзької консерваторії. Але опинившись в такому ранньому віці господарем самому собі, хлопчик не впорався зі спокусою і почав прогулювати заняття, тоді батько перевів сина в Москву до приватного пансіону для музично обдарованих дітей. Однак через чотири роки, посварившись з наставником, талановитий підліток кидає навчання. Він залишився жити в Москві, так як його прихистили родичі, і тільки в 1988 році продовжив заняття, вже на старшому відділенні Московської консерваторії, яку закінчив із золотою медаллю в 19 років за двома напрямками – як піаніст і як композитор.

Завдяки знайомству з Петром Олексійовичем Чайковським, його перша опера «Алеко» за мотивами твору О.С.Пушкіна, написана ще в студентські роки, була поставлена ​​на сцені московського Большого Театру. Саме тоді, ще студентом консерваторії, він написав Перший фортепіанний концерт, Прелюдію до-дієз мінор, яка стала його візитною карткою на довгі роки, а також безліч ліричних романсів. Рахманінов був дуже влюбливою людиною, в серці якого неодноразово спалахували почуття до оточуючих його дам. І саме завдяки такій емоційності романси композитора і виходили настільки ліричними. А зі своєю майбутньою дружиною, Наталією Олександрівною Сатиной, Рахманінов познайомився набагато раніше, адже вона була дочкою тих самих родичів, які його прихистили, коли Сергій кинув навчання в пансіоні. У 1893 році Рахманінов розуміє, що закоханий, і дарує коханій новий романс «Не пой, красавица, при мне». Особисте життя Сергія Рахманінова змінюється через дев’ять років – Наталя стає офіційною дружиною молодого композитора, матір’ю його дочок Ірини і Тетяни.

Але його кар’єра, яка так вдало стартувала, перервалася через провал Першої симфонії. Гостра критика Цезаря Кюї, М. Римського-Корсакова стала причиною глибокої депресії, Рахманінова, біографія якого до цього не знала творчих криз. Майже три роки композитор практично нічого не створював.

До початку 1900-х рр. Рахманінову вдалося подолати творчу кризу. Наступні за цим півтора десятиліття стали самими плідним в його біографії. Стиль Рахманінова глибоко вкорінений у традиції російської музики ХІХ ст., особливо московського напрямку, визнаним лідером якого був Чайковський. Цей стиль композитора знаходить яскраве вираження в перших же великих творах цього періоду (1901) – Сонаті для віолончелі та фортепіано і найпопулярнішому Другому концерті для фортепіано з оркестром, який до цих пір вважається одним з найвидатніших творів класичної музики. Навіть сучасні музиканти відзначають вплив цього творіння. Наприклад, на його основі Меттью Белламі, фронтмен групи «Muse», створив такі композиції, як «Space Dementia», «Megalomania» і «Ruled by Secrecy». Відчувається мелодика російського композитора і в піснях «The Fallen Priest» Фредді Меркьюрі, «All by Myself» Селін Діон і «I Think of You» Френка Сінатри.

Радісним, воістину весняним світовідчуттям пройнята кантата «Весна» на вірші Некрасова (1902). Абсолютно приголомшливою вийшла симфонічна поема «Острів мертвих», «Симфонія № 2», яка на відміну від Першої мала грандіозний успіх у публіки, а також дуже складна за своєю структурою «Соната для фортепіано № 2». Говорячи про творчість російського композитора не можна не назвати і чарівний по красі «Вокаліз», який зазвичай виконується окремо і є показником виконавської майстерності. Сьогодні існують версії «Вокалізу» не тільки для голосу, але і для фортепіано, скрипки та інших інструментів, в тому числі і з оркестром.

Після закінчення консерваторії Сергій Рахманінов викладав фортепіано, хоча бути вчителем він завжди не любив. Пізніше композитор зайняв місце диригента в московському Большому театрі і керував оркестром, коли ставили вистави з російського репертуару. Тоді ж він написав дві одноактні опери, які на відміну від «Алеко» не отримали широкого визнання: «Франческа да Ріміні» по Данте і «Скупий лицар» по Пушкіну. Обидві опери побачили світло рампи в 1906 у Великому театрі під керівництвом автора. Третя опера цього періоду, «Монна Ванна» (за однойменною п’єсою М. Метерлінка) залишилася незакінченою.

У 1910-х рр. Рахманінов приділяє значну увагу великим хоровим формам. Величезне значення для духовної російської музики мають його чудові богослужбові композиції – Літургія св. Іоанна Златоуста (1910) і Всенічне бдіння (1915). У 1913 році була написана монументальна поема «Дзвони» на вірші Е.По для солістів, хору і оркестру; за своїм стилем цей твір асоціюється не стільки з зразками російського кантатно-ораторіального жанру (Чайковський, Танєєв), скільки з вокально-симфонічними фресками пізнього Ліста.

Рахманінов не прийняв жовтневу революцію 1917 року, тому при першій же можливості емігрував з Росії. Він скористався запрошенням дати концерт в Стокгольмі і звідти вже не повернувся.

Не маючи ніяких коштів, він вирішив виступати як піаніст. Давав Сергій Рахманінов концерт за концертом і дуже швидко розплатився з боргами, а також завоював величезну славу. В кінці 1918 року музикант разом з родиною на пароплаві відпливає в Нью-Йорк, де його зустрічали як героя і зірку першої величини. Після еміграції Сергія Васильовича в гастрольних поїздках його завжди супроводжувала дружина, яку він називав «добрий геній всього мого життя».

У США Рахманінов продовжив гастролювати як піаніст, а зрідка і як диригент, і не припиняв цієї діяльності до кінця життя. Американці буквально обожнювали російського композитора, за ним завжди слідував натовп фотографів. Сергію навіть доводилося йти на хитрощі, щоб позбутися  настирливої ​​уваги. Наприклад, він часто знімав готельний номер, але ночував в персональному залізничному вагоні, щоб збити репортерів з пантелику.

З дочками Іриною і Тетяною

Незважаючи на те, що основний час композитор і піаніст проводив в США, він часто бував в Швейцарії, де побудував розкішну віллу «Сенар», з якої відкривається чудовий вид на Фірвальдштетське озеро і гору Пилатус. Назва вілли є абревіатурою імен її власників – Сергія і Наталії Рахманінових. В цьому будинку чоловік повністю реалізував своє давнє захоплення технікою. Там можна було знайти і ліфт, і іграшкову залізницю, і одну з новинок того часу – пилосос. Був композитор і власником патенту за винахід: він створив спеціальну муфту з приєднаною до неї грілкою, в якій піаністи можуть зігрівати руки перед концертом. Також в гаражі зірки завжди стояв новенький «Кадилак» або «Континенталь», які він міняв щорічно.

З онуками Софінькою Волконською и Сашей Конюсом

Останні 25 років Рахманінов вів життя мандрівного піаніста-віртуоза. Слава Рахманінова-піаніста, яка і до 1917 була досить велика, незабаром стала воістину легендарною. Особливим успіхом користувалися його інтерпретації власної музики і творів композиторів-романтиків – Шопена, Шумана, Ліста. Грамофонні записи рахманіновської гри дають уявлення про його феноменальну техніку, почутті форми, виключно відповідальне ставлення до деталей. Піанізм Рахманінова вплинув на таких видатних майстрів фортепіанного виконавства, як В. В. Софроницький, В. С. Горовіц, С. Т. Ріхтер, Е. Г. Гілельс.

Численні концертні виступи не залишали Рахманинову сил і часу для написання музики; свою роль в зниженні творчої активності зіграв і багаторічний відрив композитора від Батьківщини. Протягом перших дев’яти років еміграції Рахманінов не створив жодного нового твору; потім з’явилися Концерт №4 для фортепіано з оркестром (розпочатий в Росії в середині 1910-х рр., він був завершений в 1926), «Три російські пісні» для хору і оркестру (1926), Варіації на тему Кореллі для фортепіано (1931) , Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано з оркестром (1934), Симфонія №3 (1935-36) і «Симфонічні танці» для оркестру (1940). Всі вони належать до вершин світової класичної музики. В останніх двох творах з особливою силою звучить тема туги за втраченою Росією.

Все життя композитор залишався патріотом, оточив себе в еміграції російськими друзями, російської прислугою, російськими книгами. Але повертатися відмовлявся, так як не визнавав Радянської влади. Проте, коли фашистська Німеччина напала на СРСР, Рахманінов був мало не на межі паніки. Грошовий збір з багатьох концертів він став відправляти в фонд Червоної армії і закликав наслідувати своєму прикладові багатьох знайомих.

Все життя Сергій Васильович дуже багато курив, майже не розлучаючись з сигаретами. Швидше за все, саме ця згубна звичка викликала у композитора на схилі років меланому. Правда, сам Рахманінов про онкологічне захворювання не підозрював, працював до останніх днів і всього за півтора місяці до смерті дав грандіозний концерт у США, який став для нього останнім.

Великий російський композитор не дожив до свого 70-річчя всього лише три дні. Він помер у своїй каліфорнійській квартирі в Беверлі-Хіллз 28 березня 1943 року.
https://www.youtube.com/watch?v=jKlT2fSxVEg

Список літератури:

Келдыш,Ю.В. Рахманинов и его время / Ю.В. Келдыш. – М.: Музыка, 1973. – 432 с.: ил.

С.В.Рахманинов : альбом / сост.Е.Н.Рудакова. – М.: Музыка, 1988. – 192 с.

Соколова, О.И. Сергей Васильевич Рахманинов/ Ольга Соколова. – М.: Музыка, 1983. – 160 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.