Сесіл Бьодкер
27.03.1927 – 19.04.2020
Сесіл Скаар Якобсен народилася в старовинному данському портовому місті Фредерісія. Її матір, Гертруда Анна Катрін Матісен, була дочкою прокурора Верховного суду Маркуса Метісена. Батько, Ханс Петер Якобсен, спочатку здобув освіту маляра-будівельника, але залишив професію, коли його найняли креслярем до фабрики срібних виробів Карла М. Кора. Він також написав і опублікував близько 15 книг, переважно кримінальних романів з такими назвами, як «Таємниця Андерсона», «Таємниця Хамара» та «Таємничий дім». У Сесіл було п’ять братів. Вона була старшою дитиною в сім’ї, до того ж, єдиною дівчинкою. Однак Сесіл не відставала від хлопчаків у сміливості і вдягалась, в основному, в хлопчачий одяг, а також встигла позайматися у школі верхової їзди. Їй доводилося добиратися до школи велосипедом у будь-яку погоду, влітку та взимку.
Родинний будинок
Вже у дитинстві вона почала писати. Перший вірш дівчина написала у віці 9 років. Після закінчення школи, в 1944 році, Сесіл вступила на навчання до фабрики срібних виробів. Вона була єдиною дівчиною у професії, але так як вона з дитинства звикла спілкуватися з хлопчиками, це не було проблемою. За чотири роки Сесіл отримала професію ювеліра і навіть здобула бронзову медаль при отриманні звання підмайстра. Згодом вона повернулася до своїх батьків у Санддал, де відкрила невелику ювелірну майстерню та почала працювати як незалежний ювелір із виробництва ювелірних виробів.
Коли у 1955 році була опублікована її перша збірка віршів «Квіти вошей», вона назавжди закрила свою майстерню і почала займатися літературою професійно. Видавати свої твори вона почала з 28 років. Перші вірші були опубліковані під ім’ям Сесіл Скаар. Її дебютом стала поетична збірка “Luseblomster”(1955). Сесіл була добре прийнята літературним середовищем, разом із наступними поетичними збірками “Fygende Heste”(1956) та “Anadyomene” (1959), як важливий автор повоєнного міфоорієнтованого модернізму.
У 1953 році Сесіл виходить заміж за Арне Бьодкера. Під час окупації Арне Бьодкер був відомим учасником Руху Опору, а згодом став досить відомим художником та живописцем.
У сім’ї народилися дві дочки – Дорете та Метте.
Мальовничу мову віршів Сесіл можна знайти у її прозових книгах. Збірник оповідань “Øjet” (1961) є одним з основних творів автора, і кілька оповідань із нього стали класикою у викладанні літератури у школах та коледжах. Міф і реальність дивовижно та ефективно пов’язані у цих історіях, де центральним елементом є зображення людей, які відійшли від своїх емоцій та природи. У всіх цих казках головний герой стикається з катастрофою, яка привертає до себе суспільну увагу.
У 1960 та 1961 роках Арне та Сесіл усиновили двох ефіопських сестер Таджуре та Мадену. Дві дівчинки були дочками вдови торгівця сіллю Дебітех Голе, з якою Сесіл жила під час тривалого перебування в Ефіопії і яка померла невдовзі після повернення додому. Для Сесіл результатом цієї поїздки до Ефіопії став роман «Salthandlerskens hus» і оповідання про подорожі «Leoparden», які були опубліковані лише в 1970 році.
Модерністська лінія , яка характерна для творчості Сесіл Бьодкер, була продовжена радіовиставою «Сміх» у 1964 році, подвійним оповіданням «Тільстанден Харлі» у 1965 році та радіороманом «Пап» у 1967 році, в якому автор позначила своє проблемне ставлення до ідентичності та відповідальності.
У 1969 році пара разом вирушила до Ефіопії за приватним запрошенням. Сесіл Бьодкер повинна була написати підручники для ефіопських дітей, які потім повинні були бути перекладені ефіопською мовою. Арне і Сесіл довелося жити в глушині в негритянській хатині. У цей період, поки вони були відсутні, за доньками дбали їх дідусь і бабуся. Арне хотів робити начерки та, можливо, ілюстрації до книг.
Перебування в Ефіопії знайшло відображення в повістях Бьодкер «Леопард» – про пастуха Тібезо, що бореться за життя, і «Дімма Голе» (1971), яку Арне Бьодкер проілюстрував малюнками, – про життя хлопчика в середовищі, де нова цивілізація стикається з архаїчними правилами існування. У своєму творі Сесіл Бьодкер намагається розкрити ідею примітивного життя як засобу від відчуження сучасної людини. Вона визначає важливість виховання для самореалізації особистості. Бьодкер часто писала про гноблення, занепокоєння та соціальне неблагополуччя, і в її авторстві є глибокі лінії, пов’язані з перебігом історії.
Крім цього, Сесіл Бьодкер досить своєрідно переповіла Новий Завіт, написавши дві книги про Діву Марію: «Дитя Марії. Хлопчик. Чоловік».
Імовірно, натхненна своїм досвідом в Ефіопії, вона пише «Розповіді про тишу» (1971).
В 1974 році подружжя розірвало шлюб.
У тому ж році Сесіл знову вийшла заміж. Її чоловіком став фермер Ганс Ніссен Ескелунд Фрідендаль.
Ще у ранній період своєї творчості письменниця створила низку «дорослих» творів, у яких зустрічаються психологічно проникливі портрети дітей. Першу повість для дітей про хлопчика Сайласа, який втік із циркової трупи, – “Сайлас і вороний” – Бьодкер написала у 1967 році. Ця повість започаткувала великий цикл творів про Сайласа:
«Сайлас і Кульгавий Годик» (1969 р.), «Сайлас ловить четвірку коней» (1972 р.), «Сайлас заводить сім’ю» (1976 р.), «Сайлас на горі Себастьянберг» (1977), «Сайлас і Кляча зустрічаються знову» (1978), «Сайлас зустрічає Матті» (1979), «Сайлас. Блакитні коні» (1985), «Сайлас. Спадщина Себастьяна» (1986), «Сайлас. Вовки» (1988), «Сайлас. Заповіт» (1992).
Серія про Сайласа включає 14 книг. Для цих творів характерно те, що головний літературний герой живе за своїми правилами і впускає у своє життя дорослих лише у тому випадку, якщо вони, на його думку, це заслужили. Ці книги є одними з перших, написаних датською мовою, в яких підкреслюється «право дитини на спільне визначення, повагу до компетентності дитини та визнання аналітичних здібностей дитини».
Перші три книги про Сайласа були екранізовані німецькою мовою і вийшли в кінопрокат у вигляді серіалу.
Окрім книг про Сайласа, Сесіль Бьодкер написала також повість для малюків —«Тіммерліс» (1969 р.) про завжди нерозлучних брата Тіма та сестру Лис, яких називають спільним ім’ям Тіммерліс.
У 1976 році вона отримала медаль Х.К. Андерсена, а в 1998 році вона отримала Гран-прі Данської академії.
Багато її книг перекладено іншими мовами. Книга “Hungerbarnet” була екранізована у 2002 році під назвою “Ulvepigen Tinke”.
З 1999 року Данська Академія присуджує «премію Сайлас» за видатні досягнення у дитячій літературі. Премія вручається кожні два роки, починаючи з 2001 року.
Похована письменниця на цвинтарі Хеденстед.
