Соломія Амвросіївна Крушельницька
23.09.1872 – 16.11.1952
Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася в селі Білявинці Бучацького району. Тоді ці території належали Галичині (Австро-Угорщина), нині – Тернопільській області. Батько майбутньої оперної діви був греко-католицьким священиком з давнього шляхетського роду.
Музика, співи увійшли в життя Соломії з раннього дитинства , з молоком матері, яка теж любила співати в хаті, на городі і над колискою. Незважаючи на відчутні нестатки, в сім’ї Крушельницьких завжди панували оптимізм, веселість, сміх і лунали пісні у виконанні маленьких солістів та сімейного хору. Діти, а їх було восьмеро – шестеро дівчат і двоє хлопців, завжди співали, ставили, навіть, невеликі вистави, якими захоплювалися сусіди і гості.
Про дитячі роки Соломії Крушельницької згадує Марія Михайлівна Цибульська, знайома Крушельницьких: ” У нас пам’ятають молоду Соломію, як вона вечорами співала в гурті дівчат десь у садку чи на майдані. Вже тоді голос її був сильний, гарний і дуже відрізнявся від інших“.
Перший прилюдний виступ Соломії на великій сцені відбувся у 1883 році в Тернополі – Соломія співала в хорі товариства «Руська бесіда». Вже в дитинстві співачка знала дуже багато народних пісень, які вона вивчала безпосередньо від селян, співала в сільському хорі, організованому її батьком, і навіть деякий час не без успіху керула цим хором.
Через 2 роки після дебюту на одному з концертів того ж хору в залі був присутній Іван Франко. Згодом письменник і співачка стали близькими друзями.
1891 року Соломія вступила до Львівської консерваторії , де її учителем був знаменитий тоді у Львові професор Валерій Висоцький, який виховав цілу плеяду відомих українських та польських співаків. Під час навчання у консерваторії відбувся її перший сольний виступ. 13 квітня 1892 року, співачка виконувала головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя «Месія».
Перший оперний дебют Соломії Крушельницької відбувся 15 квітня 1893 року: вона зіграла роль Леонори у виставі італійського композитора Гаетано Доніцетті «Фаворитка», де її партнерами були знамениті Рудольф Бернгардт та Юліан Єронім. З великим успіхом пройшли також її виступи в ролі Сантуції в «Сільській честі» П. Масканьї.
1893 року Крушельницька закінчила Львівську консерваторію. У консерваторському дипломі Соломії було написано: “Цей диплом отримує Соломія Крушельницька як свідоцтво мистецької освіти, здобутої взірцевою старанністю і надзвичайними успіхами, особливо на публічному конкурсі 24 червня 1893 р., за які була відзначена срібною медаллю…”.
Але Крушельницька критично ставиться до своїх успіхів, вона вирішує їхати до Італії, щоб продовжити навчання. На це рішення вплинула знаменита італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка в той час гастролювала у м. Львові. В Італії її вчителями стали знамениті Фауста Креспі (спів; підготувала не одну знамениту співачку, вважала Соломію найздібнішою зі своїх учениць) і професор Конті (драматична гра і міміка).
Через рік молода вокалістка вже співала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко
завоювала любов і визнання італійської публіки. І не лише італійської…Слава Соломії рознеслася по всіх країнах Європи.
В рецензії на оперу «Лоенгрін» Вагнера, поставлену на сцені театру «Реджо» у 1897 році, читаємо: «Почну з синьйорини Соломії Крушельницької, яку назвали ідеальною Ельзою. Вона справді ідеальна – ця шляхетна і чарівна синьйорина з тендітною і стрункою постаттю, що так прекрасно відбила гарячу і болісну пристрасть Ельзи. Співає ніжно, мелодійно, захоплююче, а її чистий і дзвінкий голос широкого діапазону відмінно інтонований… Їй – ніжній, любій квітці, що яскраво і гордо розцвіла на ниві оперного мистецтва, наша публіка не пошкодувала квітів, складаючи подяку її талантові…».
Незрівнянної Соломією захоплювалася публіка в Європі і Америці. Співати з нею вважали для себе за честь Енріко Карузо, Тіто Руффо, Федір Шаляпін …
Своїми спогадами поділився народний артист України, академік Національної академії мистецтв, колишній художній керівник Гуцульського ансамблю пісні і танцю Михайло Петрович Гринишин, якому пощастило брати уроки вокалу в післявоєнному Львові у знаменитої співачки: «Мені пощастило – за навчальним розкладом я приходив до Крушельницької останнім. І після занять у неї був час для довірливої розмови. Найчастіше Соломія Амвросіївна згадувала про свої гастролі. В кімнаті було безліч фотографій, які закарбували її оперних героїнь. Вона дбайливо брала в руки один зі знімків і розповідала його історію. Найпочесніше місце займала фотографія, на якій Крушельницька знята разом зі знаменитим італійським композитором Джакомо Пуччіні. Саме Соломії композитор був зобов’язаний порятунком своєї опери «Мадам Батерфляй», яку освистала публіка в Мілані. Після того як в новій постановці партію головної героїні Чіо-Чіо-сан заспівала «розумниця Крушельницька» (так називав її Пуччіні), на оперу обрушився шалений успіх. «Публіка, – згадувала Соломія Амвросіївна, – скандувала, кричала від захоплення. Пуччіні влетів до мене в гримерку з величезним букетом квітів. Ми міцно обнялися, розцілувалися і від радості розплакалися … ».
Але хіба тільки Пуччіні залишився вдячний їй? Великий Артуро Тосканіні, якого називали 
диригентом усіх часів і народів, писав їй навздогін, що театр без неї позбавлений поезії. За Соломію Крушельницьку змагалися не тільки чоловіки, але і провідні оперні театри світу. Навіть цілі країни ревно сперечалися, кому з них належить Соломія. Українці пишалися – як своєю, поляки ревнували – чому вона мало співає польською? А співачка до цих ревнощів ставилася спокійно. Могла собі це дозволити, у неї не було ніяких обмежень у виборі репертуару – співала на восьми мовах, а її неперевершене сопрано в три октави робило її універсальною співачкою .
Будучи в зеніті слави, Соломія Крушельницька вирішила зійти з оперної сцени і присвятити себе концертній діяльності. Тільки у 1923 році Крушельницька розпочала свої концертні турне по Європі, а потім і по Америці. Її сольні концерти проходили з такими ж небувалими тріумфами, як і виступи на оперній сцені.
Дуже високу оцінку дістало і виконання Соломією Крушельницькою українських народних пісень . Соломія казала: “Я італійська співачка – за природою здібностей, за методом, за вибором, за замилуванням”. Але потім обов’язково: “Я родом з галицького Поділля”.
Вона хотіла любити і говорила, що без цього для неї в мистецтві немає рівноваги. Але заради того ж мистецтва – відмовляла всім шанувальникам. Крушельницька була дивовижно красивою жінкою. Тому шанувальників, подейкують, було безліч.
Якось Крушельницька мала виступати в Неаполі. А саме тоді прокинувся вулкан Везувій. Повітря в місті стало шкідливим для її горла, і лікарі заборонили співати. Театр зазнав збитків, і на Соломію подали в суд. Завдяки адвокату Чезаре Річчоні вона виграла процес. Через кілька років вони з Чезаре одружилися – в Аргентині. Ця країна обожнювала артистку. Коли аргентинці святкували 100-річчя незалежності, саме її запросили співати національний гімн.
Заміжжя для Соломії не було пошуком даху над головою або чогось подібного. Навіть віллу (яку назвали «Саломе») в Віареджо- рідному місті чоловіка, вона за кілька років до одруження купила сама. Де вони і жили щасливо. Там зараз музей.
Чезаре був старший за неї всього на 4 роки. Помер рано, в 1938-м. Пізніше Соломія розповідала, що це був єдиний чоловік, якого вона любила. Дітей у них не було. Після смерті Чезаре Італія стала для Крушельницької порожньою. Влітку 1939 року вона отримала візу і поїхала в гості на батьківщину.
Гостювання вдома здавалося щасливим, але закінчилося літо і почалася Друга світова війна. В тому хаосі було непросто повернутися в Італію. Незабаром до Львова увійшла Червона Армія. А взимку 1940-го Соломія зламала ногу, і переїзд ще більш ускладнився. Потім прийшли німці, потім – знову радянська влада.
Її запросили викладати у Львівській консерваторії. Збереглася прикметна характеристика 
Крушельницької, написана парторгом консерваторії 16 квітня 1948 року. Там сказано: “Колишня знаменитість … колишня оперна співачка, колишня італійська піддана. Має нерухомість в Італії. Під час війни залишалася у м.Львові та ніде не працювала. Політичні погляди неясні. В суспільному житті консерваторії ніякої участі не приймає. Як педагог, втратила необхідний для вузівського викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажаний вихід на пенсію “.
На пенсію Крушельницьку не відправили, але демонстративно не поспішали визнавати: велика співачка не була ні народною, ні навіть заслуженою артисткою України, а тільки “заслуженим діячем мистецтв”.
Тільки після подачі заяви про передачу своєї італійської вілли на користь держави змогла отримати паспорт СРСР.
Останній концерт відбувся на сцені Львівської філармонії. Тьмяне світло. На сцену вже з паличкою вийшла Соломія Крушельницька, щоб в останній раз зачарувати своїм голосом.
До речі, на ту годину їй було 77 років.
16 листопада 1952 року перестало битися серце Великої співачкі, педагога, громадянина. Довідавшісь про це, Артуро 
Тосканіні у листі до їх спільної подруги Джуліані Вентурі писав: «Смерть Крушельницької болісно вразила мене … Скільки чудових спогадів про мистецтво и дружбу промайнуло в моїй уяві! .. Неперевершена співачка, чарівна жінка! ..».
На її могилі, на Личаківському кладовищі у Львові – юний мармуровий Орфей з лірою. Міфічному музикантові Орфею не можна було озиратися назад, на те, що він любив. А Орфей все-таки озирнувся.
Список літератури
Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування: у 2-х ч. / вступ. стаття, упоряд. і прим. М. Головащенка. – К.: Муз. Україна, 1978.
Гринишин, М. Народжена співати : [Соломія Крушельницька] / Михайло Гринишин // Музика. – 2016. – №1. – С. 40 – 42.
Найпрекрасніша і найчарівніша : [Соломія Крушельницька] // Мистецтво в школі. – 2010. – № 7. – С. 34.
Тріумфами таланту : [Соломія Крушельницька] // Шкільна бібліотека. – 2012. – № 15-16. – С. 12 – 14.
Жадан, Л.В. Неперевершена Соломія // Все для вчителя. – 2008. – № 7. – С. 52 – 53.