Василь Назарович Каразін: до 245-річчя українського вченого-винахідника, громадського діяча, засновника першого у східній Україні Харківського університету

Василь Назарович

Каразін

10.02.1773 – 04.11.1842

Василь Назарович походив від дворянського роду Караджі, представники якого переселилися в Росію при Петрі I . Точне походження цього роду невідомо, існують гіпотези про його болгарське, сербське або грецьке походження. У 1713 році до Росії приїхав Григорій Караджі, прадід Василя Назаровича, який був архієпископом Софії. Син Григорія, Олександр Караджі, під час вступу на військову службу за царювання Петра І, додав до свого прізвища російське закінчення “-ін”. Саме він і став засновником роду Каразіних в Росії, саме йому  Катерина II в нагороду за службу подарувала маєтки в Московській і Харківській губерніях, в тому числі і маєток Кручик, де і народився маленький Василь.

До 10 років Василь навчався в маєтку батька, згодом родина переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він часто зустрічався з незвичною особою — Григорієм Сковородою. Дитячі спогади про це знайомство Василь Назарович проніс через усе життя.  

Василь здобув освіту в приватних пансіонах Кременчука та Харкова. З десяти років був записаний в Орденский кірасирський полк, потім значився в Семенівському лейб-гвардії полку. Формально перебуваючи на військовій службі, він став постійним слухачем лекцій у Горному корпусі — на той час найкращому вищому навчальному закладі Росії, де здобув ґрунтовні знання з математикифізикихіміїмедицини, оволодів основними європейськими мовами. Восени 1795 року Василь Назарович залишив військову службу, щоб «вивчати Росію і займатися точними науками». Він оселився у своєму маєтку в селі Кручик, де одружився з дівчиною-кріпачкою Домною Иванівною. Кілька років Василь Назарович жив замкнуто, ведучи наукову роботу і практично не виїжджаючи за межі повіту. Переконаний «західник», В. Н. Каразін мріяв назавжди виїхати за кордон, щоб «серед просвіченого суспільства… живити свою мораль». Але покинути межі Російської імперії без спец. дозволу імператора було неможливо. Спроба втекти без дотримання законних документів закінчилася невдачею. 3 серпня 1798 року В. Н. Каразіна, його вагітну дружину та слугу Остапа схопили й запроторили на гаупвахту міста Ковно. Випереджаючи офіційне донесення, Василь Назарович написав листа до імператора Павла з поясненням своїх намірів і передав його естафетою. З листа Каразіна до імператора: «Я волів позбавитись Вашого правління, як надзвичайно жорстокого. Вільний спосіб мислення і жага до науки були єдиною моєю провиною».

Сміливість вчинку  і щире пояснення своїх намірів спонукало Павла І до несподіваного рішення: Каразін отримав посаду в державній скарбниці (а міг би потрапити в заслання чи у в’язницю). Нова служба потребувала постійної роботи в Московському та Петербурзькому архівах і педагог використовує цю обставину для збирання матеріалів з історії Росії.

Перша дружина померла при пологах. Другою дружиною Василя Каразіна стала Олександра Василівна. Дід її – Іван Іванович Голиків був відомим в цілій Європі істориком та збирачем історичної старовини. Саме йому належить найбільш ґрунтовне дослідження життя та царювання Петра Першого (зібрання документів та хронологічних записів у 18 томах). Весілля Каразіних відбулося 24 травня 1805 року. Разом із підмосковним селом Анашкіно, молоді отримали у придане славетну «бібліотеку Голікова», яка налічувала понад 1 500 книг, оригінальних документів часів Петра Першого, зокрема й автографи самого царя. Це було воістину унікальне зібрання документів, яке частково збереглося і до наших часів. 
Каразіну належить ідея про особливе Міністерство народної освіти, де він грав видну роль в якості правителя справ головного правління училищ. Їм, головним чином, написані «правила народної освіти», ним складалися проекти університетських і академічних статутів; їм був створений спеціальний орган міністерства, «Щомісячні твори про успіхи народної освіти».

За його ініціативою в 1803 році у Харкові був започаткований третій у Російській імперії університет. До думки про його створення він схилив місцеве дворянство, яке пожертвувало для цього 400 000 карбованців. Інші пожертвування (купецтва і громадян, катеринославського дворянства і т. п.) отримано було також завдяки впливу Каразіна.

У 1905 році Каразіну в Харкові встановлено пам’ятник, який в даний час знаходиться біля головного входу в університет.

У 1819–1820 роках Каразін був віце-президентом Вільного товариства любителів російської словесності, редагував журнал «Соревнователь просвещения и благотворения».

У родовому маєтку Кручик у Каразіна була хімічна лабораторія та метеорологічна станція (1-а в Харківській губернії), де він особисто вів спостереження протягом декількох десятків років. Тут же було і дослідне поле, на якому сіялись різні іноземні сорти хліба, проводилися досліди з підкормкою грунту, зводилися нові сільськогосподарські споруди і застосовувалися винайдені ним знаряддя. Тут же була і велика бібліотека, народна школа, заснована ним сільська дума, що надавала самоврядування його кріпакам: ці останні отримали від нього за оброк в спадкове володіння землі. А для врегулювання їх відносин із священиком Каразіним було створено особливе становище, в силу якого священнослужителі фінансувалися самим Каразіним і не повинні були брати з селян ніякої плати за треби. Для поширення нових сільськогосподарських прийомів, він заснував особливе «филотехническое общество», район діяльності якого був дуже значний (існувало з 1811 по 1818 рік) і в яке він вклав масу власних коштів і енергії.

Каразіну належить понад 60 статей, надрукованих у різних журналах: «Віснику Європи», «Українському віснику», «Харківських губернських відомостях» та інших.

Василь Назарович Каразін залишив після себе грунтовні праці в різних галузях знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії. Самобутніми були його ідеї відносно використання електрики й одержання штучних діамантів.Найбільш видатні його праці – статті з метеорології.

Особистість і поведінка Каразіна (як і причина його звільнення в 1804 році з Міністерства народної освіти, де він грав видну роль) залишаються до сих пір не цілком з’ясованими.

 Він недовго користувався довірою імператора Олександра I (трохи більше 3 років).

«Государ, за словами Аделунга і Ейнбродта, надзвичайно уважний до людей піднесених почуттів і в тих особах, якими себе оточує, не терпить нічого недорогоцінного і особливо невдячності, хоча і сходить до їхніх слабкостей по людству. Василь Назарьєвич Каразін, дуже розумна людина, призначена государем в статс-секретарі за рекомендацією Миколи Миколайовича Новосильцева, втратив довіру государя і впав в немилість тільки тому, що наважився при доповіді опорочувати дії покровителя свого, Новосильцева, по якійсь справі, не порозумівшись з ним попередньо », – записано в «Щоденнику чиновника » Жихарєва Степана Петровича.

У 1820-1821 роках за критику існуючого суспільного ладу був відправлений до  Шліссельбурзької фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку.

Складний життєвий шлях разом із своїм су пругом пройшла Олександра Василівна, яка розділила з ним радість успіхів та біль приниження, трагедію безвинних ув’язнень та заслань. Олександра Василівна допомагала чоловіку, якого було позбавлено права листування та будь-яких юридичних прав, виступала його секретарем, адресатом, позивачем у різних судових справах. 

Вони прожили разом 37 , за словами самого Каразіна, «переважно щасливих років», виховавши 7 дітей (дочку та 6 синів). 

У 1841 році, після смерті бібліотекаря Харківського університету професора В.Г.Комлішинського, Василь Назарович Каразін сам робить спробу влаштуватися на скромну посаду бібліотекаря. Він звертається до Міністерства освіти з проханням дати йому цю посаду. Проте опальному Каразіну було відмовлене і в цьому проханні. 

Будучи вже похилого віку людиною, Василь Каразін відправився в Крим інспектувати виноградні господарства. Йому належить розробка оригінального методу поліпшення виробництва вин. За цю роботу уряд запропонував вченому дуже малу плату, лише 300 карбованців. Саме під час цієї подорожі В.Н.Каразін сильно застудився. Вже остаточно хворий, він зупинився у Миколаєві у сина Філадельфа. Саме в Миколаєві він 4 листопада 1842 року на руках у сина помирає. У Миколаєві його було поховано. 

Один із найосвіченіших людей Росії першої половини XIX століття, він увійшов у науку як різнобічний учений, автор ряду демократичних концепцій. Йому належить велика роль у розповсюдженні прогресивних ідей в Україні. Сучасники і нащадки порівнювали його діяльність в Україні з діяльністю Михайла Ломоносова в Росії і Бенджаміна Франкліна в Америці.

З 1999 року ім’я В. Н. Каразіна присвоєно Харківському національному університету.

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *