Василь Васильович Моруга
13.06.1947 – 14.05.1989
український поет, журналіст, перекладач. Головний редактор дитячого журналу “Барвінок” .
Василь Моруга народився в родині селян, які працювали у колгоспі в селі Сонцеве Донецької області. Від ран, отриманих у війську, батько помер за кілька місяців до народження сина. Коли Василеві виповнилося три місяці, мати переїхала до с. Федорівка (с. Чубарівка) — до своїх батьків. Журналіст і краєзнавець Ганна Черкаська згадувала : «Коли Василекові було три місяці матінка з двома синами (старший Борис) переїхали на хутір Могучий біля запорізького села Чубарівки. Доволі самостійний, охайний хлопчина всотував усе почуте, вивчав «чебрецеві острови». П’ятилітнім Васько уже не питав: «Де я сяду?», щоб почути: «Свині ззаду!»; він завжди мостився біля Борі та додивлявся до того, що вчив старший. Так моругенятко навчилося читати-писати. А потім школа у Чубарівці за п’ять кілометрів. Та відстань хлоп’я додало вистрибком. Відмінник, чистенький, ґречний в один день став поетом. Знаю достеменно, бо моєю одногрупницею в інституті була Свєта Книш, дочка улюбленого вчителя Григорія Маркіяновича. Свєта дуже шанувала татуся, пишалася ним, часто розповідала про учнів. Згадувала, як Васько раптом написав віршований твір про весну, як батько порадив хлопчикові відправити твір до газети. Районка «Радянське село» надрукувала твір. Із золотою медаллю Моруга закінчив школу. Потім Київський університет, філологічний факультет, але частенько Василь приїздив до Запоріжжя, заходив до нас на філфак. Справа в тім, що на парах я сиділа з Толіком Рекубрацьким, другом Василя Моруги. Ми бачилися, але Василь завжди поспішав до гарненької Музи. А потім – на Чубарівку: до мами Ліди та Федоровича (вітчима). Копав 
картоплю, обрізав дерева, пірнав у дитячі спогади».
Перші вірші з’явилися в районній газеті. Служив в армії. Працював на заводі «Арсенал».
Журналістська кар’єра почалася у газеті «Комсомольское знамя», журналі «Дніпро», потім — в апараті ЦК ЛКСМ України. Будучи головним редактором журналу «Барвінок», доклав багато зусиль для піднесення його художнього рівня і популярності. З-під пера письменника вийшли поетичні збірки «Грозовіття», «Ключі до тиші», «Портрет землі», «Юності бентежні ешелони”, “Чебрецеві острови», «Дорога над лугом», докуменальні твори, казки для дітей.
Перекладав з болгарської, іспанської, французької (Гі де Мопассан) мов. Став лауреатом 
премії А. Малишка. Був нагороджений медаллю А. С. Макаренка.
Із спогадів Ганни Черкаської: «Головного редактора журналу “Барвінок” Моругу друзі називали Вася-льотчик, бо дуже він швидкість шанував.
Коли життя набрало нових перспектив, поет купив 9-ту модель “Жигуля”, остаточно вирішив покінчити з життям холостяка. Разом із нареченою Юлею та Геною Літневським зібралися на з`їзд славістів до Болгарії.
Чим добиратися? Літаком? Чи, як радили друзі, поїздом? Ні, ас сів за кермо. 14 травня 1989 року на території Румунії стався прорив (чи простріл?) шини; загинули Василь Моруга і Геннадій Літневський – двоє поетів із Запоріжжя та Юлія Бурмакіна».
Чотирнадцятого травня 1989 року на 42 році поет Василь Васильович Моруга загинув в автокатастрофі в розквіті творчих сил.
Творчість
Поетичні збірки:
- «Грозовіття» (1969)
- «Ключі до тиші» (1972)
- «Портрет землі» (1977)
- «Юності бентежні ешелони» (1978)
- «Чебрецеві острови» (1984)
- «Дорога над лугом» (1985)
- «Відблиск миті» (1986)
Друкував документальні твори, казки для дітей.