Вірджинія Вулф: до 140-річчя від дня народження британської письменниці, літературного критика

Вірджинія Вулф

25.01.1882 – 28.03.1941

Аделіна Вірджинія Стівен народилася у лондонській сім’ї аристократів. Батько Леслі Стівен був знаменитим літературним критиком, а її мати, Джулія Стівен, працювала моделлю для художників-прерафаелітів. За плечима батьків уже було по одному шлюбу. Леслі виховував дочку, а Джулія – трьох дітей. Спадкоємці всі разом росли у новій родині. Величезна бібліотека, спілкування з визначними представниками творчих кіл, любов до англійської літератури та вивчення грецької мови не могли не позначитися на дітях.

Джулія Стівен

Джулію, мати Вірджинії, порівнювали з дівою Марією за її тендітну до ефемерності, ніжну красу та схильність до філантропії аж до самопожертви. Її раптова смерть від грипу стала першим потрясінням для тринадцятирічної Вірджинії, яке й призвело до початку першої  депресії дівчини. Протягом усього свого життя образ матері мав глибокий вплив на Вірджинію. Згодом вона заявляла що «ми думаємо, через наших мам, якщо ми — жінки», а спогадами про матір були заповнені її щоденники, листи та ряд автобіографічних есе.

Вірджинія і Ванесса

Складні стосунки з батьком сильно вплинули на внутрішній світ Вірджинії. Після смерті Леслі родичі полегшено зітхнули, а ось Вірджинія впала в депресію і навіть опинилася у психіатричній лікарні.

Ще під час навчання на курсах королівського коледжу дівчину захопили феміністичні настрої, а 1902 року двадцятирічна Вірджинія пише у щоденнику, що бачить свою долю у письменстві.

Вірджинія і Леонардо

Сім’я переїжджає з аристократичного лондонського району Кенсінгтон у богемний і поки що дешевий Блумсбері, де, починаючи з 1904 року, формується так звана група Блумсбері — елітарний літературний клуб за інтересами, куди входять молоді інтелектуали. Негласні лідери групи – Вірджинія та її старша сестра Ванесса, художниця.

Одним із чільних фігурантів групи став Леонард Вулф — близький приятель Тобі, брата Вірджинії. І, коли в 1909 році  Тобі помирає від черевного тифу, Вірджинія, яка глибоко любила брата, приймає залицяння його друга. Пара одружилася у серпні 1912-го.

Леонард все життя тендітно ​​ставився до дружини, у всьому її підтримував. Шлюб перетворився на інтелектуальний союз, заснований на взаємній повазі. Вулф створив ідеальні умови для письменницької діяльності Вірджинії.

Нонконформізм подружжя Вулф і групи Блумсбері став разом з аристократичним походженням їх вхідним квитком у наймодніші кола.

Дебютувала Вірджинія в 1905 році в журналі “Таймс” як автор статей та рецензій на літературні твори сучасників.

Помітний вплив на Вулф надали Генрі Торо, Вільям Шекспір, Джордж Еліот, Марсель Пруст, Емілі Бронте, Даніель Дефо, Джеймс Джойс та Едвард Морган Форстер. Російська література в особі Ф. М. Достоєвського, А. П. Чехова, Л. Н. Толстого та І. С. Тургенєва справила величезне враження на письменницю.

Перший роман «По морю геть» побачив світ  у 1915 році.

Вірджинія Вулф стає постійним автором британського Vogue, а в 1924 році з’являється на його сторінках вже як героїня — в навмисне старомодній сукні своєї матері, яка була для неї занадто  великою. На той час Вулф вже опублікувала три романи, безліч оповідань і есе, давала лекції і вважалася однією з найважливіших письменниць покоління.

Того ж року виходить роман «Місіс Деллоуей» (1925), що розповідає про один день світської жінки. У центрі сюжету – історія кохання, для якого не важливі ні мир, ні війни. Характер і переживання головної героїні багато в чому Вулф намагається передати через її вбрання. «Моя любов до одягу мене цікавить, — пише Вулф у своєму щоденнику. — …Мені хочеться зрозуміти міру усвідомленості людей у ​​різних сферах: усвідомленість вечірок, усвідомленість у виборі одягу. Це дуже складно, я завжди повертаюся до цієї теми, але сама не можу сформулювати, що я маю на увазі».

Переосмислити відносини у сім’ї жінка взялася у романі «На маяк» (1927). У книзі постали характери її батька та матері. Вулф не лише виплеснула гнів із приводу тиранії глави сімейства, а й порушила питання нерівності у вихованні хлопчиків і дівчаток: сини здобували освіту в Кембриджському університеті, тоді як дочки задовольнялися послугами запрошених додому викладачів та короткочасними курсами у коледжі.

Нетерпимість до патріархального устрою позначилася також у пізніших  її есе «Своя кімната» та «Три гінеї», що увійшли до золотої спадщини феміністської критики. Повинною у війнах і в тому, що чоловіки ростуть жорстокими та нещадними, Вулф вважала саме патріархальність суспільства.

Віта Секвелл-Уест

Регулярною фігуранткою Vogue стає її кохана і соратниця Віта Секвелл-Уест — аристократка і письменниця, знайомство з якою сильно вплинуло і на творчість, і на благополуччя Вірджинії: Віта постійно підтримувала Вірджинію як морально, так і фінансово, організувавши, наприклад, публікацію своїх ( успішних) книг у видавництві подружжя Вулф «Hogarth Press», коли воно переживало важкі часи.

Натомість Вірджинія Вулф фактично подарувала їй свою найзнаменитішу роботу, роман «Орландо» (1928): андрогінний головний герой/героїня, списаний з Віти, мандрує у часі протягом трьохсот років, змінюючи стать і вигляд. Син Секвелл-Уест, Найджел Ніколсон, пізніше відгукнеться про «Орландо» як про «найдовший і найпривабливіший любовний лист в історії літератури». Відносини з Вітою тривали п’ять років. Чоловік не заперечував проти цього любовного зв’язку, тим більше роман пішов лише на користь – у роки їх зустрічей Вірджинія написала найкращі свої твори.

На початку 30-х років англійка звертається до жанру експериментального роману. З-під її пера виходять «Хвилі», що складаються з дев’яти невеликих п’єс. Пише вона й оповідання – «Ювелір та герцогиня», «Будинок із привидами» та інші. Використання метафор, чіткі висловлювання – не єдине, за що читачі одразу закохуються у творчість письменниці. Події у творах відходять на другий план, а на чільне місце ставиться психічний стан персонажів. Це дозволяє зануритися в думки героїв, зрозуміти їхнє ставлення до того, що відбувається.

Свої щоденники Вулф вела з 15 років, органічно вплітаючи деталі свого життя у всі свої роботи. Завдяки її особистим записам можна простежити структуру думки Вулф, яка намагається усвідомити своє місце в культурі, що стрімко змінюється. Після її смерті чоловік відредагував ці зошити, залишивши дуже мало епізодів, які стосуються творчості. Поряд з описами подій та людей знайшлося місце міркуванням про свої оповідання, романи та статті. У світ вийшли чотири томи книги «Щоденник письменниці».

З роками психічне захворювання Вірджинії прогресувало, змушуючи її на якийсь час кидати перо.

На початку 1941 року на неї навалилося одночасно все: її виснажила робота над останнім романом «Між актами», а біографію художника Рождера Фрая, яку вона випустила у 1940-му році, погано прийняли критики. Погіршив ситуацію початок  Другої світової війни. Письменниця боялася, що фашисти доберуться і до Англії, адже тоді на її чоловіка-єврея чекала б страшна доля. Жінка домовилася з Леонардо: у разі німецької окупації обоє покінчать життя самогубством.

У 1940 році під час бомбардування Лондона будинок Вулфов був зруйнований, подружжю довелося переїхати в маєток, а депресії та галюцинації у Вірджинії знову посилилися. Навесні 1941 року вона вже не могла працювати. “Цього разу я не одужаю”, – написала Вулф у своїй передсмертній записці, зверненій до чоловіка. І остання дія письменниці — набити кишені пальта камінням та втопитися в річці — поставила символічну та сумну точку у відносинах між Вірджинією Вульф та суспільством.

Усі твори письменниці  вийшли у видавництві «Hogarth Press». Тут друкувалися твори і  інших авторів, які Вірджинія самостійно набирала та редагувала.

Вірджинія Вулф  – провідна постать модерністської літератури першої половини XX століття – феміністка, одна з основоположниць «жіночої прози», чиї романи та оповідання підкорюють незвичайною формою та літературною грою. Твори її широко відомі у всьому світі, вони перекладені більш ніж на п’ятдесят мов, включаючи переклади таких письменників, як Хорхе Луїс Борхес та Маргеріт Юрсенар. Вулф є новатором англійської. У своїх роботах вона експериментувала з потоком свідомості та виділяла не лише психологічний, а й емоційний компонент у поведінці головних героїв.

Список літератури:

Вулф, В. До маяка: роман / Вірджинія Вулф. – К.: Знання, 2017. – 239 с. – (English Library).

Вулф, В. Избранное / Вирджиния Вулф. – М.: Худож. лит,, 1989. – 556 с.: ил.

Вулф, В. Орландо. На маяк: роман / Вирджиния Вулф. –Харьков: Клуб Семейного Досуга, 2013. – 432 с. – (Бриллиантовая коллекция классического романа).

Вулф, В. Флаш: роман. Біографічний нарис / Вірджинія Вулф. – К.: ОК.Publishing, 2017. – 176 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *