Володимир Боніфатійович Антонович
30.01.1834 – 21.04.1908
“…Ми, українська інтелігенція; досі не сповнили свого обов’язку перед людиною, що стільки літ тому прийшла до нас, щоб «усе розділити з нами». Ми не постарались відповідно вивчити і освітити його життя, повне самовідреченої любови і праці для нашого народу. Антонович як історик, як громадський діяч і як людина не досліджений і не спопуляризований.”
Михайло Грушевський
Народився Володимир у польській шляхетській родині герба Андро-де-Бюї в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії. Батьки були вчителями, які працювали гувернерами в багатих шляхтичів. В сім’ї шляхтича-українофіла Оттона Абрамовича, Антонович здобув початкову освіту. Потім він навчався в першій Рішельєвській і 2-ій гімназіях Одеси, курс якої закінчив в 1850 році. У 1855 році закінчив медичний, а в 1860 році історико-філологічний факультет Київського Імператорського університету Св. Володимира зі ступенем кандидата.
Під час навчання в університеті Володимир Антонович входив у таємну організацію польської молоді — Тройницьку спілку. Ще в студентські роки Антонович читав козацькі рукописи, твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Аполлона Скальковського, етнографічні збірки, які вплинули на його життєву орієнтацію та наукові студії.
Перед Польським повстанням був одним з керівників польського суспільства в Київському університеті, але відмовився брати участь у повстанні. Офіційним розривом зі шляхтою і польським рухом була його стаття «Моя сповідь», оприлюднена в 1862 році в журналі «Основа».
Після закінчення навчання працював лікарем у Чорнобилі та Бердичеві.
У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів», які прагнули зблизиться з українським народом. Він став одним з організаторів Київської громади, очолює в ній «хлопоманський» гурток, члени якого вважали, що український народ має право на своє національне відродження.
У 1861 році Володимир Боніфатійович став працювати учителем (професором) латинської мови в першій Київській гімназії.
У 1863-1880 роках Володимир Антонович працює головним редактором «Тимчасової комісії для розгляду давніх актів» в Києві. Першу історичну працю Антонович написав 1863 року. Це була вступна розвідка «О происхождении казачества». В цей же час він став керувати виданням «Архіву Південно-Західної Росії». Він випустив кілька томів зі вступними монографіями.
1870 року за дисертацію «Последние времена казачества на правом берегу Днепра по актам 1679–1716 гг.» Антонович дістає титул магістра руської історії, його призначають штатним доцентом на кафедру російської історії київського Імператорського університету Св. Володимира. У 1878 році Антонович вже удостоєний ступеня доктора російської історії і обраний на посаду ординарного професора кафедри російської історії Університету Св. Володимира та обіймає посаду декана історико-філологічного факультету (1880-1883).
Володимир Боніфатійович проводив велику науково-дослідницьку роботу з історії Литовсько-Руської держави, за підсумками якої видав спеціальний збірник «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії» .
Антонович написав також ряд праць з археології: «Старожитності Південно-Західного краю. Розкопки в країні древлян »(1893), «Археологічні карти» Київської (1895) і Волинській (1900) губерній. Досліджуючи соціальні питання історії, Антонович розглядав їх в площині дії абстрактних начал – общинного, дружинного, княжого.
Володимир Антонович вважається основоположником археології (зокрема, він підготував проведення кількох всеукраїнських археологічних з’їздів) і нумізматики (заснував Мюнцкабінет, в якому були виставлені тисячі зразків монет різних періодів). Під його керівництвом проводилися археологічні дослідження на Волині, які, зокрема, дали можливість значно поповнити фонди Волинського єпархіального Древлехранилища.
Саме Антонович започаткував на Батьківщині традицію історичних реконструкцій давнини, став родоначальником вітчизняної археології.
Цікавився Володимир Антонович також історією культури й етнографією, підготував за цими темами кілька ґрунтовних публікацій. Разом з Михайлом Драгомановим уклав збірку «Исторические песни малорусского народа».
Антонович — автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 9 томів „Архива Юго-Западной России“, що стосуються історії Правобережної України XVI—XVIII століть.
У другій половині 1890-х pоків Володимир Антонович разом із відомим письменником і громадським діячем Олександром Кониським заснував всеукраїнську політичну організацію, що мала об’єднати українців усієї Російської імперії. 1897 року відбувся установчий з’їзд цієї організації, до якої 1901 року приєдналася й київська «Громада». Сама організація проіснувала до її перетворення 1904 року на «Українську демократичну партію».
До кінця життя наукові заслуги Антоновича були визнані повною мірою.
Його обрали членом-кореспондентом Російської академії наук.
Останні роки життя Володимир Антонович працював у Ватиканському архіві, де знаходив багато матеріалів з історії України, збирав документальні відомості для історико-географічного словника України (залишився невиданим), продовжував активно займатися археологічними дослідженнями. За рік до смерті почав диктувати Дмитрові Дорошенку (згодом відомому українському історикові) автобіографічні «Спомини».
Помер Антонович 21 березня 1908 року, похований у Києві на Байковому кладовищі . У квітні 1967 року на могильній плиті зроблено напис «Антонович Володимир. 1834–1908. Український історик».
Антоновича без перебільшення можна назвати «батьком» більшості малоросійських істориків України того часу: його учнями були такі вчені, як Багалій, Голубовський, Грушевський, Данилевич, Дашкевич, М. В. Довнар-Запольський, Линниченко, В. Г. Ляскоронський і інші.
Його син – Дмитро Володимирович Антонович – суспільно-політичний, державний і культурний діяч, історик мистецтва; онук – Михайло Дмитрович Антонович – історик.
Список літератури:
Антонович, В.Б. Коротка історія Козаччини / В.Б. Антонович. – К.: Україна, 2004. – 304 с.
Антонович, В.Б. Моя сповідь: вибрані історичні та публіцистичні твори / В.Б. Антонович. – К.: Либідь, 1995. – 816 с.
Антонович, В.Б. Про козацькі часи на Україні / В.Б. Антонович. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
Антонович, В. Що принесла Україні унія: стан Української православної церкви від половини ХYII кінця ХYIII ст. / В.Б. Антонович. – Вінніпег: Екклезія, 1991. – 132 с.