Володимир Іванович Омельченко: до 95-річчя від дня народження запорізького поета

Володимир Іванович Омельченко

(07.03.1924– 11.04.1975)

– запорізький поет, літературознавець, член Національної спілки письменників України, кандидат філологічних наук.

Володимир Іванович Омельченко народився в с. Лучин Корнинського (нині  Попільнянського) р-ну Житомирської області в родині хлібороба. В селі Лучин почався не лише життєвий, а й творчий путь поета. Верби над ставом. Хати з солом’яними стріхами. Яблуневі сади…Краса, яка оточувала Володимира з дитинства не залишила його байдужим до сприйняття  природи.  Хлопець почав писати вірші під впливом творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Максима Рильського. В перших віршах – переважно рідна природа, життєві враження.

Але навчання перевала війна. Під час фашистської окупації Володимир став членом Лучино-Гуляківської молодіжної підпільної організації, очолив її осередок у рідному селі. В цей час вірші поета наповнюються антифашистським змістом, вірою в неминучу перемогу над ворогом.  Окремі з них розповсюджувались у підпільних листівках. З лютого 1944 року Володимир Омельченко – на 3-му Білоруському фронті, він – рядовий гарматної обслуги, командир батареї. Молодий Володимир брав участь у визволенні  міст і сіл Смоленської області та Білорусі. У квітні 1945 року в боях під Кенігсбергом був тяжко поранений в голову. Нагороджений бойовими відзнаками.

В повоєнний час поет чітко визначив своє покликання. Він став багато і плідно працювати. Перші вірші і статті з’явилися в 1946 році в газеті «Радянська Житомирщина».

У 1950 році Володимир Омельченко закінчив Київський педагогічний інститут. Після закінчення аспірантури у 1953–1963 рр. – працював викладачем української літератури в Івано-Франківському педагогічному інституті. З 1963 року – викладач української літератури ЗДПІ.

Головними, наскрізними темами поезії Володимира Омельченка стали війна і мирна праця. Він славив подвиги воїнів у Великій Вітчизняній війні, оспівував життя трудівників Житомирщини, Прикарпаття, Запорізького краю, всією України.

Найвагоміша частина поетового доробку – твори про війну. Це –  вірші: «Клятва серця», «Знов мені вважається той бій», «Коли знеможений від ран…», «Спливають події і дати», «На полі бою», «Матері»

Розповідаючи про воєнні події, поет в своїх віршах згадує рідне село, став, верби, ті місця, з яких почалось його життя, де він почав писати вірші, де зрозумів, що буде захищати свою рідну землю від ворогів до останнього подиху.

В тім бойовищі, важкім та упертім,

Там, на чужім перехресті доріг,

З буйним гіллям, при канаві простертім,

Може б, тебе й запримітить не зміг.

В тім бойовище я, певно, умер би –

Тож не один там з-поміж нас! –

Як ти мене вберегла тоді, вербо?

Дивом дивуюсь – гадаю не раз…

(«Верба»)

Верба, яку поет побачив під Кенігсбергом, викликає в поета спогади про рідну землю, любов до якої дозволила пережити жахи війни.

Коли, знеможений від ран,

Я помирав на полі бою,

Коли на очі ліг туман,

Затьмивши світ переді мною,

І, гнівом сповнене ущерть,

Криваво запеклося серце, –

Я знав: то невблаганна смерть

З життям схрестилася у герці.

Я припадав до рідних трав

Землі на груди: земле-мати,

Як мало я тобі віддав

І скільки міг би я віддати!..

Спромігся серцем зрозуміти,

Що був я лиш – краплина в світі,

А можу  – морем зашуміть.

Тому в криваву рань страшну

Я не помер на полі бою

І смерть відкинув навісну

Своєю власною рукою.

… Отак порою весняною

Щаслива квітка польова

Впаде, притоптана ногою,

А потім – знову ожива;

Росою скроплена, в надії

До сонця тягнеться, в блакить,

І знову квітне і юніє

В жаданні радісному жить!

Вабила поета і історія Запорозької Січі: «Козаки в дорозі», «Запорізький дуб», «У Хортицькім затоні».

Козаки в дорозі,

Козаки в дорозі –

На кургані хортицькім, де гудуть віки,

Гей, на конях здиблених

Пильно, гострозоро

Синь степів пронизують славні козаки.

(«Козаки в дорозі»)

Поетична творчість Володимира Омельченка різноманітна. Це – і ліричні етюди, і ескізи. Всі твори поета сповнені любов’ю до співвітчизників, до рідного краю, його історії.

В багатьох газетах і журналах надруковані твори поета. Він – автор збірок «Голос серця» (1952), «Прикарпатські весни» (1957), «На всі літа» (1963), «Живописець слова» (1968), «Вогнетворці» (1972), «Сонячні орбіти» (1975).

 Помер Володимир Іванович Омельченко 11 квітня 1975 року у Запоріжжі.

Список літератури:

Письменники Запорізького краю: (20 – 90-ті роки ХХ століття). – Запоріжжя: Хортиця, 2002. – С. 66-74.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *