В’ячеслав Григорович Медвідь: до 70-річчя від дня народження українського письменника-прозаїка, есеїста

В’ячеслав Григорович Медвідь

нар. 22.02.1951 р.

В’ячеслав Григорович народився в сім’ї службовців в селі Кодня Житомирського району. Він був третьою дитиною (з-посеред трьох сестер) в сім’ї своїх батьків — Медвідя Григорія Кириловича та Миколайчук Ярини Гаврилівни. 

Літературна кар’єра В’ячеслава Медвідя почалася ще в шостому класі школи. Перші його поезії, нариси, етюди друкувалися в районній газеті “Зоря комунізму” в 1967 – 1968 роках. В своїх творах він  намагався відтворити особливості сільських традицій, обрядів і звичаїв. Хлопчик з дитинства захоплювався народною творчістю, його цікавили умільці, висловлювання яких, як перлини, він зберігав і намагався відтворити на сторінках своїх опусів.

Закінчивши у 1968 році школу з срібною медаллю, В’ячеслав їде до Києва з метою поступити  на навчання до  Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Але для того, щоб вступити на  філологічний факультет університету баллів не вистачило, тому В’ячеслав стає студентом Київського державного інституту культури ім. Корнійчука (нині — Київський національний університет культури і мистецтв). Навчався він на відділенні  масових та наукових бібліотек бібліотечного факультета. Після закінчення навчання, здобувши фах бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації, В’ячеслав Медвідь їде за направленням до Ужгорода, де працює методистом у Закарпатській обласній бібліотеці для дітей.

Відслуживши в Збройних силах, В’ячеслав повертається до Житомира,  але вже в 1975 році він знов потрапляє до Києва, де працює у різних бібліотеках міста, у мережі книготоргу. У 1981 році В’ячеслав Григорович стає редактором редакції «Романів і повістей» видавництва «Дніпро». Тривалий час  він працює старшим науковим співробітником Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, секретарем ради Національної Спілки письменників України.

У 1981 році в Києві виходить книжка новел «Розмова». Ужгородський період став серйозною віхою у творчому шляху письменника. Величезне враження на нього справила екзотична природа, архітектура  та багатомовність закарпатського краю.

Членом Спілки письменників України В’ячеслав Медвідь став в 1982 році. На зміну новелістичному мисленню приходять спроби опанування епічного романтичного жанру.

Але стилістику і лексику автора деякі критики не сприйняли, до книжки прози «Заманка» вони поставилися доволі вороже. На їх погляд, оригінальна стилістика не дозволяла відчувати  реалістичності побуту.

Але з часом прозу В’ячеслава Медвідя починають порівнювати з творами  Пруста, Джойса і Фолкнера. В’ячеслав Медвідь і надалі  відходить від традиційного реалістичного письма й експериментує у сфері стилістики і моделювання філософських медитацій, у яких буденність і звичайна людина постають на тлі всесвітніх вимірів. Виходять в друк «Таємне сватання» (1987), «Збирачі каміння» (1989), «Льох» (2000) і, нарешті, «Кров по соломі» (2002). Згодом публікуються книжки   «Лови» (2005), «Без гніву і пристрасті» (2009) та інше.

Микола Сулима, доктор мистецтвознавства, заступник директора Інституту літератури імені Т. Шевченка Національної академії наук України, привертає увагу критиків та читачів до початку 90-х років минулого століття, коли з’явився найкоротший в українській літературі двадцятисемістранічний роман «Свиней» В’ячеслава Медвідя, а в тогочасній своїй рецензії на цей твір він обгрунтував його структурну і філософську спорідненість з більш давніми класичними шедеврами світової літератури.

Експериментаторський роман «Льох» за формою є самобутнім художнім дослідженням загадкових граней людської душі. Роман  жанрово не співпадає з класичним уявленням про роман. Автор, послуговуючись побутовими деталями, мовною імітацією, майстерними портретними штрихами розгортає алегорію потаємного в людському єстві.  На цей час «Льох» є не лише одним із кращих у доробку письменника, а й одним із знакових серед творів нової генерації.

Поет, мистецтвознавець Ігор Лапінський розповідав про особисте сприйняття роману «Кров по соломі».  Тільки згодом, після першого прочитання, він представив собі твір як грандіозну розумову структуру. Медвідь, вважають критики, з тих письменників, для яких мовотворення є найважливішим. На відміну від попередніх творів, герої роману «Кров по соломі» ведуть ідеологічні дискусії, розмірковуючи над світоглядною та політичною проблематикою. Зміст твору присвячений рідному селу автора Кодні: його менталітету і жителям. В романі багато сюжетних побудов, сюжетних доль. Паралельним текстом до авторського твору в романі «Кров по соломі» стали відривні календарі, звичне явище для українців, їх часто можна відшукати в скринях і на горищах покинутих осель. Роман тільки на перший погляд сприймається як велетенський безсюжетний масив. Описані події єднаються в один твір внутрішньою політикою мовлення. По суті, мова є головним персонажем роману. Сенс твору розкривається через розмову персонажів. Герої В’ячеслава Медвідя виступають носіями колективного досвіду, який завжди присутній у живій мові народу. Роман народжувався протягом 10 років. «Я прославив своє село на Житомирщині, – сказав В’ячеслав Медвідь 4 березня 2003 р. на зустрічі із студентами-філологами Житомирського педагогічного університету. – Прославлю і в усьому світі». За написання роману письменник одержав Державну премію ім. Т. Г. Шевченкаі і премію імені Євгена Бачинського (США) “У дзеркалі слова” в 2003 році.

Рукопис роману потрапив до Дніпропетровського музею літератури, де зберігається поряд з рукописами Підмогильного і Гончара.

В’ячеслав Медвідь спробував себе в якості філософа-есеїста та мемуариста. Він залишається вірним своїй манері письма.

Його роботу «Філософія страху або ж проклятий народ: щоденники» (Українські проблеми, 1994-1995) можна назвати найпомітнішою есеїстичною публікацією.

Незвична авангардна форма, відмова від загальноприйнятих мовних норм потребує від читача більшої поглибленості і замисленості. Творчість В’ячеслава Медвідя відносять до елітарної немасової літератури. Окремі його твори перекладалися російською, іспанською, литовською та чеською мовами.

На цей час В’ячеслав Медвідь – почесний член Асоціації “Нова література”, член літературної групи “Пси Святого Юра” , він нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Зараз живе і працює в Києві.

Список літератури:

Медвідь, В. Без гніву і пристрасті / В’ячеслав Медвідь. – К.: Грані-Т, 2009. -400 с.

Медвідь, В. Збираючи каміння / В’ячеслав Медвідь. – К.: Україна, 2006. -864 с.

Медвідь, В. Кров по соломі / В’ячеслав Медвідь. – Львів: Кальварія, 2001. -400 с.

Медвідь, В. Таємне сватання / В’ячеслав Медвідь. – К.: Дніпро, 1987. -274 с. – (Сер.«Романи і повісті»; 5).

Медвідь, В. Замкова гора/ В’ячеслав Медвідь. – Львів: Ла Піраміда, 2014. -292 с.

Медвідь, В. На струнах душі: збірка оповідань/ В’ячеслав Медвідь. – Львів: Ла Піраміда, 2014. -252 с.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *