Харпер Лі: до 195-річчя від дня народження американської письменниці, автора роману “Убити пересмішника”

Харпер Лі

26.04.1926 – 19.02.2016

Майбутня письменниця Нелл Харпер Лі народилася в Монровіллі, невеликому містечку штату Алабама. Вона була молодшою з чотирьох дітей Амаса Колмана і Каннінгем Фінч Лі.

Харпер росла справжньою шибеницею і доставляла проблеми батькам, а також старшим братам і сестрам. Ближче всіх за віком до неї був брат Едвін. Він і долучив Нелл до світу хлоп’ячих ігор і бешкетних витівок. За спогадами однокласника Лі – А.Б. Бласса, Нелл була забіякуватим дівчиськом, не боялася лаятися грубими словами і пускати в хід кулаки.

У будинку по сусідству, у своїх родичок, виховувався Трумен Капоте, який в майбутньому став відомим американським письменником. Тоді, за словами самої Харпер, – це був «великий майстер на найнесподіваніші вигадки, неймовірні витівки і престранні фантазії».

У 1931 році сталася подія, що прогриміла на всю країну: дев’ять чорношкірих хлопців з містечка Скоттсборо (штат Алабама) звинувачувалися в згвалтуванні двох білих дівчат. Розлючених жителів міста, які мало не лінчували передбачуваних злочинців, не зупиняв той факт, що медичний висновок свідчив: згвалтування не було. Суд присяжних, що складався тільки з білих, в ході чотирьох слухань оголосив вердикт у вигляді найстрашнішого покарання в штаті – смертної кари.

Батько маленької Харпер в той час працював юристом. У будинку не могли не обговорювати цей процес. Через роки, в написанні своєї дебютної книги Харпер використовувала свої спогади.

І головними персонажами книги  «Вбити пересмішника» стануть саме троє нерозлучних друзів дитинства. Та й сама книга Харпер Лі написана нею в пам’ять про брата, який передчасно помер в розквіті років від аневризми судин головного мозку.

Закінчивши школу і хантінгдонський жіночий коледж, молода дівчина, за наполяганням батька, вступила до юридичного факультету алабамського університету. Свої перші невеликі оповідання та есе Харпер пише в студентські роки. При цьому вона працює редактором місцевого гумористичного журналу.

Однак, не закінчивши останній семестр, дівчина кидає навчання і вирішує присвятити себе літературі. Друг дитинства, Капоте, який тоді вже домігся успіхів на літературному терені, підтримав її рішення. Оскільки сам він повинен був виїхати надовго зі Штатів, то доручив її своїм друзям – подружжю Браунів: композитору-лібретисту Майклу і його дружині, балерині Джой Вільямс.

Харпер працює в авіакомпанії в якості службовця з продажу квитків.

Їй вдається видати кілька оповідань, які сюжетно нагадували серію спогадів про власне дитинство. Восени 1956 року вона наймає свого першого літературного агента Моріса Крейна. З п’яти текстів Крейну сподобався тільки один  –  «Гірський сніг». У ньому йшлося про дівчинку на прізвисько Скаут (Глазастик) і її брата Джима, який в пориві гніву знищив в палісаднику шкідливої старої місіс Дюбоз камелії сорту «гірський сніг». Як покарання за нестриманість, їх батько Аттікус змусив дітей відвідувати будинок місіс Дюбоз і дві години поспіль читати їй вголос.

Крейн радить Харпер Лі : “а чому б вам не написати книгу про людей, яких Ви так добре знаєте? Роман продати легше, ніж збірку оповідань”.

Поєднувати роботу з творчістю виявляється занадто важкою справою. І ось тут Брауни, які беззастережно повірили в талант Харпер, дарують їй на Різдво оплачену річну відпустку.

«У тебе буде рівно рік, щоб написати все, що ти хотіла», – пишуть вони в листівці, прикладеної до грошового чеку.

Буквально за два місяці вона написала роман, який назвала «Піди, постав сторожа». Назва була запозичена зі старозавітної Книги пророка Ісаї. Своїм романом вона спробувала донести думку, що істинно віруюча в Христа людина не може зневажати чорношкірих і обманювати свою совість половинчастими рішеннями.

До літа 1957 року з’являється повість – «Довге прощання».

Роботи своєї підопічної Крейн показав Терезі фон Хохофф, редактору видавництва Lippincott. В обох рукописах Хохофф відзначила гумор письменниці і вміння створювати живі персонажі дітей. Вона побачила в міс Лі потенціал письменника, вказавши на структурні проблеми романів.

Врахувавши зауваження своїх перших критиків, Харпер вже в жовтні 1957 року змогла надати редактору Lippincott новий варіант книги без назви.

Ще два з половиною роки тісної роботи з Харпер Лі знадобилося Терезі Хохофф, щоб перетворити рукопис «Аттікус» в світовий бестселер під назвою «Убити пересмішника».

Харпер Лі постійно переписувала і переробляла рукопис. Пізніше вона скаже: «Письменницька праця — найважча і самотня праця в світі».

Опублікований в квітні 1960 року роман відразу ж став одним з найпопулярніших і читаних творів в США. Незабаром книга була видана у Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, Данії, Голландії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, пізніше — в інших країнах світу. У 1961 році роман “Убити пересмішника” отримав Пулітцерівську премію з літератури.

«Жоден початківець-автор не може бути готовий до того, що сталося з нею», – писав Рой Ньюквіст, єдиний журналіст, якому Лі дала велике інтерв’ю через три роки після виходу «Пересмішника».

Ситуація стала ще напруженішою, коли на екрани вийшов фільм «Убити пересмішника», який отримав відразу три «Оскара»: Грегорі Пеку за акторське втілення Аттікуса Фінча, Хортону Футу за адаптований сценарій і художникам Генрі Бамстеду і Олександру Голіцину, які відтворили Мейкомб (він же Монровілль) на студії Universal.

Видавці та читачі чекали від міс Лі нового бестселера.

Вона перестала давати інтерв’ю, відмовлялася від публічних виступів. У спробі почати роботу над наступним романом вона змінювала міста і будинки, але повторити успіх їй не вдавалося. Аж надто висока була планка вимог до себе у Харпер Лі.

Після «Пересмішника» Лі опублікувала одне есе про кохання в журналі Vogue – «Про любов іншими словами”. Нарис про расизм на Півдні для Esquire під назвою «Генеральна репетиція» був відкинутий редактором.

Лі друкувалася двічі в журналі для сімейного читання McCalls, в котром в грудні 1961 року вона розповіла про те, як стала письменницею з легкої руки сім’ї Браун («Що для мене означає Різдво»), а в серпні 1965-го опублікувала есе про те, як важливо підліткам дізнаватися про свою країну, подорожуючи по ній мало не автостопом («Коли діти відкривають Америку»).

На початку 1970-х Харпер Лі спробувала зайнятися журналістикою. Роман під робочою назвою «Проповідник», який вона намагалася написати, повинен був розповісти історію преподобного Уїллі Максвелла, якого підозрювали у вбивствах родичів з метою отримання страхових виплат, так і залишився незакінченим.

Коли близькі друзі запитували її про причини письменницького мовчання, вона відповідала: «На те є дві причини. По-перше, я ні за які гроші не хотіла б знову пережити всю ту напругу і ту рекламу, через яку я пройшла з «Пересмішником». По-друге, я сказала те, що хотіла сказати, і не хочу повторювати це».

У 1966 році президент Ліндон Джонсон призначає її до Національної ради мистецтв. У 1983 Харпер видає есе «Роман і пригоди», з яким виступає на фестивалі історії та спадщини Алабами. В цей же час Лі вирішує повернутися в рідне місто Монровілль.

У 1999 році «Бібліотечний журнал США» називає роман «Убити пересмішника» найкращим американським романом століття.

У 2005 році в Лос-Анджелесі Харпер отримує премію міської Публічної бібліотеки за досягнення в літературі. На наступний рік Лі отримує почесний ступінь Нотрдамського університету.

У 2007 році письменниця отримує з рук чинного президента Джорджа Буша-молодшого вищу громадянську нагороду країни – Президентську медаль Свободи.

А через три місяці Харпер Лі переносить інсульт. Їй доводиться переїхати в будинок престарілих, щоб перебувати під пильною увагою його працівників. За майже 90 років життя письменниця жодного разу не вийшла заміж. Дітей у Лі теж не було. Коли у 2014 році помирає Еліс, старша сестра письменниці і її найвірніший близький друг, Харпер впадає в депресію. Ситуація незначно змінюється, коли в сейфі покійної Еліс знаходять неопублікований роман Харпер «Піди, постав сторожа». Формально твір є продовженням «Убити пересмішника”, хоча на ділі був написаний раніше. Сама Харпер була впевнена, що цей рукопис загублений. Письменниця ніяк не прокоментувала появу «Піди, постав сторожа» на полицях книжкових магазинів.

Роман «Убити пересмішника»  потрапив у навчальну програму для школярів багатьох країн, а цитати з твору пішли в народ.

Письменниця померла в 2016 році в ніч з 18 на 19 лютого. Сталося це уві сні – легко і безболісно.

Список літератури:

Ли, Х. Пойди, поставь сторожа: роман / Харпер Ли. – М.: АСТ, 2015. – 320 с.

Ли, Х. Убить пересмешника…: роман / Харпер Ли. – М.: Мол. гвардия, 1964. – 352 с.

Ли, Х. Убить пересмешника…: роман / Харпер Ли. – М.: Вагриус, 2007. – 416 с.

Ли, Х. Убить пересмешника…: роман / Харпер Ли. – СПб., 2002. – 448 с.