Євген Федорович Станкович: до 75-річчя від дня народження українського композитора

Євген Федорович Станкович

Нар. 19.09.1942 р.

Євген Станкович народився у маленькому закарпатському місті Свалява, в сім’ї вчителів. У віці 10 років розпочав навчання в музичній школі (клас баяна), продовжив навчання в Ужгородському музичному училищі  у класі баяніста і композитора Степана Мартона, а згодом — у класі віолончеліста Й. Базела. Після закінчення музичного училища вивчав композицію у Адама Солтиса у Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка. Низку інших музичних предметів (гармонія, читання партитур, поліфонія тощо) у Станковича викладали такі відомі музиканти, як Станіслав Людкевич, Роман Сімович, Анатолій Кос-Анатольський, Стефанія Павлишин. У Львові Євген Станкович провчився півроку, після чого був призваний до армії. Відбувши військову службу, продовжує навчання в Київській консерваторії у класі Бориса Лятошинського. За 3 роки занять у класі  Б. Лятошинського Станкович зумів перейнятися його високоморальним принципом: бути чесним і в мистецтві, і в вчинках. Після смерті вчителя, в 1968 році, Станкович перейшов в клас Мирослава Скорика, який дав Євгену чудову школу професіоналізму.

Закінчивши у 1970 році навчання в консерваторії, починає працювати музичним редактором у видавництві «Музична Україна». У 1971-1977 роках  Євген Станкович  – на творчій роботі.

З 1976 року Станкович стає заступником голови правління Київської організації Спілки композиторів України, а з 1979 року — заступником голови правління Спілки композиторів України. З 1984 року Євгена Федоровича обрано секретарем правління Спілки композиторів України, а  головою правління він був у 1990—1993 роках .

З 1988 року Станкович  розпочав педагогічну діяльність у Київській консерваторії ім. П.І. Чайковського, нині – професор, завідувач кафедри композиції Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.

Євген Станкович у 2004 – 2010 роках стає Головою Спілки композиторів України.    З грудня 2010 року – Почесний співголова НСКУ.

Починаючи зі студентських років Станкович пише багато і в самих різних областях, але найбільш значимі твори втілені в симфонічному та музично-театральних жанрах. Вже з перших композицій Станкович проголошує себе як композитор великого драматичного дарування. Його вишукана композиторська техніка, детальна поліфонічна фактура та споглядальний ліризм викликає до спогадів стиль епохи Барокко, а повнокровна пост-романтична оркестровка додає музиці теплоту та експресію. Творчість Станковича надзвичайна в показі емоційної свободи, досконалої технічної майстерності та гнучкості форми.

Його творчий доробок представлений усіма музичними жанрами: фольк-опера «Коли цвіте папороть», опера «Rustici», 6 балетів («Княгиня Ольга», «Прометей», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом», «Вікінги», «Володар Борисфену»), 6 великих симфоній (Симфонія № 3 «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини відзначена Національною премію України імені Тараса Шевченка), 10 камерних симфоній, велика кількість вокально-симфонічних, інструментальних і хорових полотен («До Тебе, Господи взиваю»), а також окрема сфера камерних творів, музика до 6 драматичних вистав і більш ніж 100 художніх та документальних фільмів («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой» тощо.

У композиторській спадщині Є. Станковича – твори, присвячені трагічним сторінкам історії України: «Панахида за померлими з голоду» («Жертвам голодомору»), «Каддиш-Реквієм» («Бабин Яр»), «Поема скорботи», «Музика Рудого лісу» (на тему Чорнобильської трагедії .

Перша симфонія ( “Sinfonia larga”) для 15 струнних інструментів (1973) – рідкісний випадок одночастинного циклу в повільному темпі. Це глибокі філософсько-ліричні роздуми, де яскраво проявився дар Станковича-поліфоніста. Зовсім інші, конфліктні ,образи пронизують Другу ( “Героїчну”) симфонію (1975), осяяну, за висловом композитора, “вогненним знаком” Великої Вітчизняної війни.

У 1976 році з’являється Третя симфонія ( “Я стверджуюсь”) – епіко-філософське шірокомасштабне шостичасне симфонічне полотно, в яке введений хор. Величезне багатство образів, композіціонних рішень, насичена музична драматургія відрізняють цей кульмінаційний для еволюції творчості Станковича твір. Контрастом Третій є створена роком пізніше Четверта симфонія (“Sinfonia liriса”) – трепетне ліричне висловлювання художника.  П’ята ( “Симфонія пасторалей”) – це поетична лірична сповідь, роздуми про природу і місце людини в ній (1980). Звідси короткі мотиви-поспівки і рідкісні для Станковича прямі фольклорні знаки.

Поряд з великими задумами Станкевич часто звертається до камерних висловлювань. Мініатюри, розраховані на невеликий склад виконавців, дають можливість композитору передати миттєві зміни настроїв, пропрацювати найдрібніші деталі структур, з різних сторін висвітлити образи і завдяки справжній майстерності створити досконалі твори, може бути, про найпотаємніше.

Про рівень досконалості свідчить і той факт, що в 1985 році музична комісія ЮНЕСКО назвала Третю камерну симфонію Станковича (1982) серед  10 кращих творів у всьому світі, признала «твором, что став надбанням Людства».

Станковича реалізує себе  і  в музичному театрі, перш за все, можливістю доторкнутися до історії. Незвична за своїм задумом фольк-опера “Коли цвіте папороть” (1979). Це ряд жанрово-побутових і обрядовихсцен, призначених для концертного виконання відомим у всьому світі Державним українським народним хором ім. Г. Верьовки. В органічному поєднанні справжніх фольклорних зразків і авторської музикинароджується своєрідна музична драматургія – без наскрізного сюжету, близька сюітності.

«…Започатковані Мирославом Скориком у музиці до «Тіней забутих предків» пошуки техніки й естетики «сучасної гуцульської музичної мови», у Станковича сягають вершин синтезу фольклорного і модернового. Природа цієї синтези така невимушена й органічна, що фольклористи не помічають модерновості, а модерністи – фольклорності вислову», – пише відомий етномузиколог, професор Михайло Хай.

Інші системи організації матеріалу знайдені в балетах “Ольга” (1982) і “Прометей” (1985). Великі історичні події, різнопланові образи і сюжетні лінії живлять грунт для втілення грандіозних музичних дійств. У музиці балету “Ольга” різні сюжетні лінії породжують і різноманітність ідей: тут і героїко-драматичні сцени, і ніжно-любовні, і народно-обрядові. Це, мабуть, найбільш демократичний твір Станковича, бо тут, як ніде, широко використано мелодійний початок.

Інакше – в «Прометеї». На відміну від наскрізного сюжету “Ольги” тут 2 плану: реальний і символічний. Уникнути банальності, прямолінійності, штампів йому допомогло не тільки романтичне трактування образів-символів (Прометея, його дочки Іскри), але ,в першу чергу, неординарна розробка тем. Музичне рішення виявилося значно глибшим  зовнішнього ряду. Особливо близький композитору образ Прометея, що приніс людству добро і приречений  вічно страждати за цей вчинок. Сюжет балету благодатний ще й тим, що дав можливість зіштовхнути 2 полярних світу. Завдяки цьому виник твір конфліктний, з потужними злетами драматичного і ліричного, сарказму і справжньої трагедійності.

Твори композитора звучать у концертних залах Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Англії, Швейцарії, Югославії, Китаю, Філіпін та країнах постсоціалістичного об’єднання. В 1992 році Євген Станкович очолював журі першого Міжнародного фестивалю сучасної музики у м. Вінніпег (Канада). У 1996 році, на запрошення уряду Швейцарії, був композитором в резиденції кантона Берн (Швейцарія). Він переможець низки вітчизняних та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів, фестивалів.

Євген Станкович як педагог, в першу чергу, скеровує молодих композиторів до традицій української музичної культури.

Євген Станкович – глибоко національний композитор світового рівня: український – бо національна константа (чи то фольклор, чи то вітчизняна професійна традиція) є найважливішим джерелом його наснаги; світовий – бо творчі досягнення майстра вийшли за межі українського виміру і стали загальнолюдським надбанням. 

Твори Станковича були записані в багатьох країнах, в тому числі такими компаніями як «Мелодія», «Аналекта», «ЕйЕсВі» і «Наксос».

Нагороди

Заслужений діяч мистецтв України (1980), народний артист України (1986), лауреат премії ім. М.Островського (1976), лауреат Державної премії ім. Т. Г.Шевченка (1977), премії конкурсу Європейського радіо (1979), міжнародних премій за музику до кінофільмів; Дійсний член (Академік) Академії мистецтв України (1997).

Список літератури

  Березка, А. Відомі композитори України / Андрій Березка. –К.: ФОП «Мунін Г.Б.», 2016. – 368 с.: іл.

 Лісецький, С. Й. Українська музична література для 7 класу ДМШ: учбовий посібник / С.Й. Лісецький. – К.: Муз. Україна, 1993. – 104 с.

 

  Євген Федорович Станкович (нар. 1942 р.) : [Голова Національної спілки композиторів України] // Музична школа. – 2016. – №11. – С. 35 – 38.

  Корчова, О. Просто геній: 19 вересня всесвітньо відомий композитор Євген Станкович святкуватиме ювілей / Корчова Олена // День. – 2017. – 19 вересня. – С. 9.

  Хай, М.  Євген Станкович: синтез фольклору і власного “я” : [до 70-ліття видатного сучасного українськогокомпозитора ] / Михайло Хай // Музика. – 2016. – №5-6. – С. 42 – 43.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *