Жак Оффенбах: до 200-річчя від дня народження французького композитора

Жак Оффенбах

20.06.1819 – 05.10.1880

Якоб Оффенбах народився в сім’ї кантора синагоги. Будинок, в якому він народився, знаходився недалеко від площі Кельна, яка в даний час носить його ім’я – Offenbachplatz. Оффенбах був другим сином і сьомим з десяти дітей Ісаака Ієгуди Оффенбаха і його дружини Маріанни.

 Володіючи винятковими музичними здібностями, до семи років Якоб за допомогою батька опанував гру на скрипці, до десяти – самостійно вивчився грі на віолончелі, а до дванадцяти став виступати в концертах як віолончеліст-віртуоз і композитор. У 1833 р., переїхавши до Парижа – міста, що стало його другою батьківщиною, де він прожив майже все життя, – юний музикант, (Якоб – на французький манер – Жакоб) вступив до консерваторії в клас Фроманталя Галеві. У перші роки після закінчення консерваторії він працював віолончелістом в оркестрі театру Opera Comique, виступав в розважальних закладах і салонах, писав театральну і естрадну музику. Даючи концерти в Парижі, він до того ж тривалий час гастролював в Лондоні (1844) і Кельні (1840 і 1843 рр.), де в одному з концертів в знак особливого визнання обдарування молодого виконавця йому акомпанував Ференц Ліст.

У 1844 р. Оффенбах приймає католицизм, щоб одружитися на Ерміні, дочці  іспанського емігранта-опозиціонера. Подружжя прожило разом 36 років, у них народилися чотири дочки. Музикознавець і театральний критик Іван Соллертинський зазначає, що участь в створенні легковажних оперет не заважала Оффенбаху бути вірним і люблячим чоловіком.

З 1850 по 1855 рр. Оффенбах працював штатним композитором і диригентом в Theatre Francais, пишучи музику до трагедій П’єра Корнеля і Жана Расіна.

1855 рік – рік народження жанру оперети: Оффенбах відкриває маленький театр, під назвою Буф-Парізьєн, в якому працює не тільки як композитор, але і як антрепренер, режисер-постановник, диригент, співавтор лібретистів. Він ставить там цілий ряд невеликих оперет.

Оффенбах насичує свої спектаклі тонкою  дотепністю, а часом і сарказмом. Композитор привертає близьких по духу письменників-лібретистів А. Мельяка і Л. Галеві – справжніх співавторів його вистав. І маленький, скромний театрик на Єлисейських полях поступово стає улюбленим місцем зібрання паризької публіки. Англійський письменник Вільям Теккерей, який відвідав Париж в цьому році, сказав: «Якщо в сьогоднішньому французькому театрі що-небудь має майбутнє, то це Оффенбах».

 Перший грандіозний успіх завоювала оперета «Орфей у пеклі», поставлена ​​в 1858 р., яка  витримала поспіль 288 подань. Звертаючись до сюжетів античності, Оффенбах їх уїдливо пародіював: так, міфологічний співак Орфей поставав закоханим учителем музики, цнотлива Еврідіка – легковажною жінкою півсвіту, всесильні боги Олімпу перетворювалися в безпорадних і сластолюбних старців. З тією ж легкістю Оффенбах «перекроював» на сучасний лад казкові сюжети і популярні мотиви романтичних романів і драм, в яких розкривав в старих сюжетах актуальний зміст. Ця хльостка пародія на академічну античність, в якій боги спускаються з Олімпу і танцюють скажений канкан, містила явний натяк на сучасне суспільство і сучасні звичаї. Подальші музично-сценічні твори – на який би сюжет вони не писались – незмінно відображають сучасні звичаї в пародійному, комічному або в ліричному ключі.

Слідом за «Орфеєм» ставляться «Женев’єва  Брабантська» (1859), «Пісенька Фортуніо» (1861), «Прекрасна Олена» (1864), «Синя Борода» (1866), «Паризьке життя» (1866), «Герцогиня Герольштейнська» (1867), «Перікола» (1868), «Розбійники» (1869).

Однак, незважаючи на загальні риси, є деякі відмінності в оперетах Оффенбаха. Можна намітити три їх різновиди: це оперети-пародії, комедії моралі і лірико-комедійні оперети. Зразками даних типів можуть відповідно служити: «Прекрасна Олена», «Паризьке життя» і «Перікола».

 Слава Оффенбаха поширюється за межами Франції. Його оперети ставлять за кордоном, найчастіше – в Відні і Петербурзі. У 1861 р. він усувається від керівництва театром, щоб мати можливість постійно виїжджати на гастролі. Зеніт його слави – Паризька Всесвітня виставка 1867 р., де виповнюється «Паризьке життя» – опера, яка зібрала в партері театру Bouffes Parisiens королів Португалії, Швеції, Норвегії, віце-короля Єгипту, принца Уельського і російського царя Олександра II.

Франко-прусська війна перериває блискучу кар’єру Оффенбаха. Його оперети сходять зі сцени. У 1875 р. він змушений оголосити себе банкрутом. У 1876 р., щоб матеріально підтримати сім’ю, він виїжджає на гастролі до США, де диригує садовими концертами.

У рік Другої Всесвітньої виставки (1878) Оффенбах майже забутий. Успіх двох його пізніх оперет «Мадам Фавар» (1878) і «Дочка тамбур-мажора» (1879) кілька скрашує положення, але славу Оффенбаха остаточно затьмарюють оперети молодого французького композитора Ш. Лекока.

У ряді творів Оффенбаха, починаючи з «Пісеньки Фортуніо» (1861), по-справжньому проявився ліричний струмінь – в них стиралася грань, що відділяла оперету від комічної опери. І звична глузливість покидала композитора: в зображенні любові і горя Періколи або Жюстін  Фавар він передавав непідробну щирість почуттів і задушевність.

Ще в 1851 р. в одному паризькому драматичному театрі був показаний п’ятиактний спектакль «Казки Гофмана». Композитора, який  все життя поривався написати комічну оперу, захопив сюжет п’єси, де так своєрідно переплелися побутова драма з фантастикою. І лише через тридцять років, коли лірична лінія зміцніла в його творчості, він зміг втілити свій задум у життя. У опері знаходить відображення романтична тема про недосяжність ідеалу, про примарність земного існування. Будучи глибоко хворою людиною, Оффенбах працює над твором, який вважає справою всього свого життя, – лірико-комічною оперою «Казки Гофмана».

«Поспішайте поставити мою оперу, у мене небагато часу», – писав композитор директору театру Опера-Комік Леону Карвальо. Оффенбах написав всю партитуру, завершив оркестровку прологу і першого акту, але довести до кінця другий  акт уже не встиг. Композитор не дожив до прем’єри опери, вона була закінчена і поставлена ​​Ернестом Гіро в 1881 р..

«Казки Гофмана» були захоплено прийняті публікою і виконуються досі, а кращі музичні номери (в їх числі знаменита баркарола) придбали широку популярність.

Від хвороби серця Оффенбах помер 5 жовтня 1880 року. Щоб попрощатися з другом, Йоганн Штраус скасував свої гастролі і приїхав до Парижа.

 Оффенбах похований на кладовищі Монмартр, в Парижі.

З великої спадщини Оффенбаха не всі твори збереглися в театральному репертуарі. Їх літературні тексти, незважаючи на дотепність і сатиричну загостреність, багато в чому зблякли, так як застаріли натяки на злободенні факти і події, які містяться в них. Але не старіючої залишилася музика. Видатний талант Оффенбаха висунув його в перші ряди майстрів легкого і доступного пісенно-танцювального жанру.

Чудовий майстер комедійного жанру, але в той же час і тонкий лірик, Оффенбах належить до числа видатних французьких композиторів другої половини XIX століття.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *