Покрова Пресвятої Богородиці

Свято Покрови Пресвятої Богородиці не входить до дванадцяти найбільших православних урочистостей, тобто не є двонадесятим. Його не святкують католики, не знають і багато православних помісних церков. День Покрови було встановлено на наших землях за указом князя Андрія Боголюбського, який у 1164 році взяв  з собою у похід проти волзьких булгар дві чудотворні ікони: Всемилостивого Спаса та Володимирський образ Богородиці. Два священики несли перед дружиною Хрест.

Коли несподівано для самих воїнів, дружина здобула швидку і легку перемогу, зазнавши дуже нечисленних жертв, князь Андрій переконався, що сталося справжнісіньке диво.

Історію про диво Покрови Боголюбський пам’ятав з дитинства з улюбленої книги – житія константинопольського блаженного Андрія, на честь якого і був хрещений князь.

За переказами, на початку десятого століття Константинополь обложили вороги. Місту загрожувала серйозна небезпека. Прості городяни поспішили до церкви, щоб молити Господа і Царицю Небесну відвести лихо. Під час богослужіння у Влахернському храмі блаженний Андрій побачив, як над молящимися з’явилася Богоматір.

Згідно з описаним баченням, Богородиця повітрям прийшла царською брамою у супроводі ангелів, Іоанна Предтечі, Іоанна Богослова і сонму святих. Зупинившись поблизу амвона, перед вівтарем, Богородиця зняла з голови омофор і тримала над людьми, що моляться в церкві. Омофор при цьому сяяв. У храмі був і Андрій Юродивий — майбутній відомий християнський святий, слов’янин, який колись потрапив у візантійський полон. Святі Андрій і Єпіфаній бачили, як Богородиця покрила своїм омофором усіх людей, які молилися в храмі, захищаючи їх від бід і напастей — зримий вираз молитовної допомоги Богородиці, яка молиться зі сльозами до Сина за весь світ.

«Коли св. Андрій з Епіфанієм споглядали це дивовижне видіння, Богоматір молилася тривалий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте обличчя. Закінчивши тут молитву, підійшла до престолу, молилася й тут за прихожан. Закінчивши молитву, зняла із Себе блискуче на зразок блискавки — велике і страшне покривало, яке носила на Пречистій голові Своїй, й, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, розпростерла над усіма молільниками. Здивовані ці мужі досить довгий час дивилися на це розпростерте над народом покривало, та сяючу на зразок блискавки славу Господню. Й доки була там Пресвята Богородиця, видно було покривало; а коли відійшла Вона, зробилося й воно невидиме. Але взявши його з собою, Вона залишила благодать бувшим там», –  пише в «Житіях святих» святий Димитрій Ростовський.

І сталося диво – вороги без бою відійшли від Константинополя.

У Візантійській історії ця подія не була прославлена. У  “Слові на Покров” говориться, що князь Андрій Боголюбський щиро здивувався цій обставині. «Коли почув про це диво, то подумав: як таке грізне та милосердне явлення, більше того – надія наша та заступництво, було без святкування». Він прийняв рішення: “Хай не залишиться без свята Святий Покров Твій, Преблагая “.

Згодом свято Покрови Пресвятої Богородиці стало одним із найшанованіших у Київській Русі, а починаючи з XIV століття – і у козаків. Український народ його так і називав Козацький Покров.

Запорізькі козаки зазвичай саме цього дня обирали нових старшин. Але не лише тому цей день став знаменним та важливим у житті козаків.

З XVII століття православне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке святкують 14 жовтня, вважається головним святом українського козацтва.

Вшанування запорожцями Покрови Пресвятої Богородиці має  кілька причин. Воно бере початок з тих часів, коли головними ворогами козаків були татари та турки. Покров, символізуючи захист християн у їх боротьбі з мусульманами, виявився найближчим для запорожців. Крім того, часте перебування у військових походах, постійна небезпека з боку сусідів примушували козаків звертатися за допомогою та заступництвом до Господа. Важливою причиною, через яку запорожці здавна шанували Божу Матір, була безшлюбність, якої дотримувалося січове товариство. Козаки, заборонивши перебування на Січі жінок, віддали себе під заступництво Богородиці – Пречистої та Непорочної Діви Марії, яка завжди залишалася Приснодєвою.

Існує гарна легенда, яка також пояснює шанування святої Богородиці доблесним козацьким військом.

Пов’язано це з облоговим «сидінням» 1641 року під Азовом. У той рік понад три місяці тривала облога фортеці турками. В надії на свою чисельну перевагу ворог виснажував невеликий козачий гарнізон безперервними атаками. Усього було 24 напади. Однак нападники щоразу були відбиті з великими втратами.

«Виснажені, немічні козаки трималися стійко, хоча турецька армія перевершувала наших за чисельністю більше, ніж у 20 разів: відомо, що проти 8000 козаків та 800 козачок билися 180 тисяч яничарів та татар. Сили майже залишили козаків, і вони вирішили прийняти останній бій. За православним звичаєм, одягнувши чисті сорочки і помолившись, козаки рано-вранці вийшли за ворота Азова».

Як відомо з літописів, цього дня стояв густий туман. Як казали за старих часів, не видно було ні зги. Спотикаючись через трупи загиблих, захисники Азова сягнули самого берега Дону, але нікого не зустріли.

«Було це якраз у Покров день. Ось козаки й вирішили, що Богородиця, вкривши туманом, уберегла їх від ворога».

На честь Покрови Богородиці козаки щороку влаштовували свято на Січі. Покров настільки вважався запорожцями, що на храмове свято вони збиралися на Січі навіть тоді, коли там лютувала епідемія чуми. Так, наприкінці вересня 1751 року запорожці, які на час епідемії роз’їхалися, повернулися до Січі вшанувати Покрову.

Почуттям радості та подяки пройняті церковні піснеспіви цього свята. Пресвята Богородиця – наша заступниця перед Богом, благодатний покров її молитви захищає нас від зла та напастей.