Олекса Якович Ющенко: до 105-річчя від дня народження українського поета, прозаїка

Олекса Якович Ющенко

02.08.1917 – 27.12.2008

«…Замовкаю надовго і я,

Коли довго у місті пробуду,

А згадаю свого солов’я –

Рідним словом озвуся до люду…»

(О.Я.Ющенко)

Олекса Якович Ющенко народився в селянській родині в селі Хоружівці (тепер Роменський район Сумської області). Батьки, сестри та брат кликали його Альошою.  Його дитинство  пройшло серед мальовничогої природи: серед квітучих садів, зелених полів  та  луків… Середовище у якому зростав хлопчик, хоча й було простим сільським, але культурним. Дыти зростали в отченні книг Шевченка, Гоголя, Пушкіна, Чехова, Короленка. В двадцяті роки в Хоружівці функціонували і хор, і квартет, і драмгурток. Олекса згадує, що вдома зберігалися переписані ролі батька, які тому довелося грати в місцевому гуртку – Возний з «Наталки Полтавки», Хома з «Ой не ходи, Грицю», Береза – «Богдан Хмельницький», Панас – «Жидівка-вихристка» та багато інших.  Зберігалися в родині Ющенків і переписані товсті альбоми з піснями та нотами.

«Безперечно, і те, що було в скрині, і вистави, що деякі з них я бачив у дитинстві на «нашій» сцені, і пісні матері та бабусі мали на мене вплив. Я навіть десь в п’ятому класі щось писав подібне до п’єси – з «дійовими особами» твір…»

Вплив батька Якова Максимовича у духовне виховання своїх дітей був величезним: всі четверо дітей здобули вищу вчительську освіту.
Спочатку хлопець хотів пов’язати своє майбутнє з професією агронома. Після закінчення семирічної школи Олекса  вчиться в Роменському сільськогосподарському технікумі, а по його закінченні працює агрономом у рідному районі.

Однак  через деякий час  юнак потрапляє до Ніжинського вчительського інституту, на філологічний факультет. Любов до літератури, поетичної творчості зіграли  свою роль. Перший вірш Олекси Ющенка, як він сам згадує в книзі «В пам’яті моїй», був надрукований у роменській газеті в 1935 році і мав назву «Весняні пісні». Починалося все зі спроб поетично відобразити пори року – весну, осінь, літо, зиму.. У спогадах поет згадує перший вірш, який сам «поклав на музику» і пробував співати – «Гей, весна, весна навколо…». А слова до нього підказувала сама природа, що оточувала хлопця з народження. Весна, яку він зустрічав у густому Шамраю. Початкові спроби-іскорки ще трохи пам’яталися. Як, наприклад, вірш про осінь починався: «Хмара чорна, мов крило шуліки…». Згодом вірш забувся, а порівняння було використане Ющенком в іншому творі через багато років.

В ніжинській газеті теж почали з’являтися його вірші. Володимир Сосюра, що приїзжав в інститут на зустріч з студентами, їх читав і попросив продекламувати перед усіма.

І все ж своїм першим самостійним віршем Ющенко вважав саме «Весняний етюд», написаний у Хоружівці в 1938 році.

   Весняний етюд

Немов гусята розбрелися

Кульбаби жовті у траві…

На них хлопчина задивився,

Почав скликать. Але живі,

Маленькі цяточки в долині

Не чули й не хотіли знать

Людської мови. Той хлопчина

Прийшов загонить гусенят!

Він потім дзвінко розсміявся,

Та й як не розміятись тут, –

Простоволосий здогадався,

Що то кульбабки вже цвітуть!

Одна і третя, і десята,

Здавалось бігли до Сули

Такі ж, як гусоньки – гусята,

Що теж до річки побрели…

Після закінчення інститута  Олекса Ющенко працює  в редакції Чернігівської обласної газети “Молодой комунар” у відділі літератури і мистецтва. Тут же він очолює літературне об’єднання. За кілька днів до початку війни Ющенко був запрошений на працю літературного консультанта журналу «Молодий більшовик», редактором якого був Андрій Малишко.

Коли почалася війна, всі заклади культури, художні колективи та митці були евакуйовані на схід. Уже через кілька місяців, у місті на Волзі – Саратові  – починає  працювати українська радіостанція ім. Тараса Шевченка, де молодий починаючий поет Олекса Ющенко був редактором.

Радіотрансляції призначалися для жителів окупованих областей України. Їх слухали  в численних партизанських загонах, де були свої польові радіостанції, і потім різними засобами доводилися до населення. А через лінію фронту доходили страшні вісті про знущання окупантів, про випалені села, про те, як в Німеччину гнали для підневільної праці молодих українських хлопців і дівчат, як ешелонами вивозився родючий український чорнозем.

На початку 1943 року, під сильним враженням звісток про вивезення молодих співвітчизників до Німеччини, молодий поет написав яскравий вірш, який дуже скоро став відомим і в окупованих областях України. Коли Олекса вперше читав свою «Пiсню полонянки» перед радіомікрофоном, голос його декілька разів затихав через гіркий клубок у горлі.                                                                                                                                                                                                                   Пісня полонянки

Цокочуть вагони, помчали вагони
У чорний розпроклятий край.
Мелькають у вiкнах, летять перегони…
Прощай, Украïно, прощай!

Ховається сонце, згасає промiння…
Темнiє увесь небокрай.
На душу, на серце звалилось камiння…
Прощай, Украïно, прощай!

Моя ти калино, чи голос долине
3 неволi у сонячний край?
Неначе билина засохну, загину…
Прощай, Украïно, прощай!

Ой, матiнко люба, ой квiтонька рута,
Криниця, i верби, i гай,
Чи я вас побачу, роззута, закута?
Прощай, Украïно, прощай!

I голос дiвчини затих i не лине,
За горами зник ïï край,
Ïï Украïна – червона калина…
Прощай, Украïно, прощай!

Та раптом озвалася пiсня одвiтна:
«Гей, чуєш, сестрице моя?
Земля наша радiстю знову розквiтне
I зникне неволя твоя.

Вас визволим, сестри, з важкого полону.
На те ми бiйцi i брати.
Могутню Вкраïну, калину червону
Нiкому не перемогти!

Вже скоро надiйде жадана година,
Сестрице, не плач, не ридай.
Кохана Вкраïна, радянська, єдина,
Ти дочок своïх зустрiчай!

Дуже скоро вірш став піснею,  яку спочатку співали на мелодію довоєнної пісні Віктора Білого «Орлятко», а потім в різних загонах, в різних окупованих областях України з’явилися й інші варіанти мелодії. «Коли поет знаходить собі такого композитора, як народ, то він може з повним правом вважати себе щасливим», – справедливо зауважив тоді видатний український поет Максим Рильський. Через багато років поет з легендарного партизанського загону Сидора Ковпака – Олексій Палажченко згадував: «О, скільки полонянок довелося нам, ковпаківцям, зустрічати на кривавих стежках і дорогах поневоленої України, звільняти на станціях із захоплених у ворогів ешелонів, в яких везли з нашого краю білих рабів для Гітлера! …Ця пісня, як жодна раніше, все перевернула в душі, буквально вразила мене своєю конкретністю і правдивістю, величезною поетичною силою, потрясла уяву … Невільнича пісня «Цокочуть вагони» чулася мені в походах і під час коротких відпочинків, у відчайдушних наскоках на вражі гарнізони і в напруженій тиші нічних засідок на дорогах і залізничних коліях ».
Такою була щира і правдива сила віршів, які йшли  від серця поета. Після війни фольклористи записали кілька варіантів мелодії «Пісні полонянки».
Високопрофесійну обробку найбільш вдалого варіанту зробив український композитор Платон Майборода, і саме цей варіант, який увійшов до репертуару хорових колективів.
З колективом радіостанції Олекса Ющенко прибув до щойно визволеного Києва і оселився тут назавжди. З 1944 по 1946 рік завідував відділом літератури та мистецтва у редакції республіканської газети “Зірка”.

Перша збірка О.Я.Ющенка «До рідної землі» побачила світ в середині 1945 року в видавництві «Радянський письменник». Тираж 5000 екземплярів. До збірки ввійшов 51 вірш, і це були ранні проби пера Ющенка-поета.

Очільник Спілки письменників Максим Рильський, був першим, хто прочитав рукопис і направив його до Тереня Масенка «з проханням прочитати уважно і по змозі скоро…».  Вірші написані в період з 1938 по 1944 роки. Написані вони Олексою Ющенком там, куди закидала його доля в той неспокійний період. Це Чернігів, Грозний, Махачкала, Ташкент, Алма-Ата, Чимкент, Саратов, Київ… І майже в кожному вірші – туга за рідним краєм, за мирними днями.

Конотоп, і Ніжин, і Прилуки,

І Ромни, Путивль, і Недригайлів,

І Хоружівки поля і луки,

Юності щасливої походи

З «Кобзарем», що старший брат Михайло

В подарунок з Києва привіз;

Де Сули прозорі чисті води,

Де Шамрай – дубовий давній ліс…

Що пройшов, що бачив – не забуду:

Все то спомин серцю дорогий

І по всіх шляхах, по всіх усюдах,

Де не був, але напевно буду,

куди кине грізний буревій –

Скрізь дороги юності зі мною,

Брат зі мною, села над Сулою…

І в пустелі схочу я напиться, –

Спрага пройде (в пам’яті криниця!),

А на півночі краю холоднім,

Тепло буде – промінь ясний гляне,

кине через гори і безодні

Свої пасма ніжні і весняні…

Де б не був я, де я не загину,

Скрізь нестиму в серці Україну,

Це ж до неї звідусюди лине

Серце рідного і люблячого сина.

(Збірка «До рідної землі», 17.12.1942 р.)

 Робота в газеті для дітей відбилась на подальшій творчості поета. В “Зірці” побачила світ його поема “Будуть пташки прилітати”, а в “Піонерії” – поема “Хлопчик з Оболоні”.
Журналістська праця в газеті тривала недовго. Видавши збірки поезій “До рідної землі”, “Моя весна”, “Сонячна дорога”, Ющенко зосередився на поетичній творчості. Його вірші, тематично багаті і розмаїті, відображають думки і почуття автора, його бачення світу і ставлення до дійсності.
Поет оспівує любов до Батьківщини, до матері, красу праці і людської душі. Значне місце в його творах займає громадянська, інтимна та пейзажна лірика. Автор тонко відчуває барви природи і активно виступає на захист природного середовища.       Олекса Ющенко – автор багатьох збірок поезій, нарисів, спогадів, серед них — “Над широким Дніпром”, “Шевченко йде по світу”,“Материне серце”, “Висока хвиля”, “В коханні признаюсь”, “Люди і квіти”, “Краса землі”, “Вирій”, “Сповідь”, “Тиша в росянім вінку”, “По канві життя”, “Барвінкова сивина”, “Двері в прожите”, “Побачення з красою”, збірка гумору “Дружнім пером”.
      Олекса Ющенко широко відомий і як поет-пісняр. Нині на його рахунку понад сто ліричних поезій, які поклали на музику відомі українські композитори. Виступає Ющенко і в жанрі художньої прози.
       Перша книжка для дітей з’явилась 1956 року під назвою “Весна і літо”, далі виходили збірки “Сонячний світ” (1967), “В гості до бабусі” (1970), “Побувайте на Десні” (1974), “Будуть пташки прилітати” (1979), “Від журавлів до журавлів” (1981). Найповніше прикмети дитячої поезії виступають у збірці “Уклін красі” (1986), вірші якої спрямовані на виховання добрих людських почуттів, насамперед краси – краси природи, краси праці.

В останні роки вийшла книга прози “Хорунжівка — село моє”, поезій “Стежка до людських сердець”, “Гомери України”, “Зоря Миколи Хвильового”. Книги споминів, есеїв — “В пам’яті моїй”, “Безмертники”. У 2000 р. побачила світ збірка поезій “Пізня осінь”.

Нагороджений медалями та Почесними Грамотами Президії Верховної Ради України, Білорусії, Чувашії. Заслужений працівник культури Білорусії. Заслужений діяч мистецтв України. Лауреат літературних премій імені Павла Тичини, Миколи Хвильового, Михайла Коцюбинського, Петра Артеменка й Олександра Олеся.
Із цікавого: троюрідний дядько Президента України Віктора Ющенка. Прарід Ющенків був спільний, але родини різні.

Помер поет  у Києві 27 грудня 2008 року. Похований на Берковецькому кладовищі.

Список літератури:

Ющенко, О. Безсмертники /Олекса Ющенко. – К.:Радянський письменник, 1982. – 295 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.