Ще задовго до колективізації тип жорстокого виконавця – людини, що розмахує пістолетом, промовляє гаслами та вимагає продовольства – вже встиг закарбуватися в пам`яті радянської України…
Тієї зими угруповання активістів, які працювали по всій території України, почали забирати не тільки зерно, а й усе їстівне, що могли знайти. Вони були озброєні особливими інструментами – довгими гострими металевими щупами, іноді з гачками на кінці, котрими проколювали будь-які поверхні, за якими могло бути сховане збіжжя. У селян було багато найменувань для цих інструментів: залізні прути, щупи, шпичаки, гаки, піки, штики, гострі палиці, списи та шпиці. Тисячі свідків розповідали, як активісти шукали зерно в печах, ліжках, колисках, стінах, скринях, коминах, горищах, дахах, льохах; перевіряли покуття, діжки, порожні стовбури дерев, собачі конури, криниці та під купою гною. Чоловіки й жінки зі шпичаками не зупинялися ні перед чим, шукали навіть на кладовищах, у садках, покинутих клунях та хатах.
Як і їхні попередники, вони шукали хліб. Але додатково забирали насіння, фрукти з дерев, овочі з городу – буряки, гарбузи, капусту, помідори – а також мед з вуликів, масло та молоко, м`ясо та копченину…
У багатьох селах активісти також забирали корів навіть у колгоспників, хоча з 1930 року селянам дозволили тримати корів…
Активісти забирали й інших тварин: свиней і птицю, а іноді навіть собак і котів… виконавці забирали або вбивали собак, а інколи влаштовували щось на зразок облави, адже при обшуках собаки заважали і гавкали на активістів.
Активістам було наказано робити повторні обшуки, щоб зненацька захопити людей за їжею. У багатьох випадках бригади приходили не один раз.
Обшукували членів родин і переконувались, що нічого не лишалося… Коли ж заставали родину за мізерною вечерею, то забирали хліб зі столу. Якщо борщ ще варився, його діставали з печі та розливали по підлозі. А потім вимагали пояснити, чому в родини ще щось залишилось, щоб покласти в борщ.
Людей, що здавалися міцнішими, обшукували ретельніше, адже ті, хто не вмирав від голоду, автоматично викликали підозру. Одна зі свідків запам`ятала, як її родині вдалося роздобути трохи борошна і вночі спекти хліб. До них одразу прийшла бригада, члени якої помітили, що в хаті щось готували. Увірвавшись всередину, вони вихопили хліб з гарячої печі. Інший свідок описав, як з бригади «стали на горбку і дивилися, чи йде димок з димаря хати. Якщо йде, то значить хтось варить їжу. Йшли і забирали…
Згодом активісти знали всі можливі місця, куди селяни могли заховати їжу. Оскільки більшість людей закопувала хліб, бригади шукали сліди переритої землі та проколювали грунт залізними «штиками»…
У вільний від обшуків час деякі активісти та їхні керівники допоминалися, в кого ще могла залишитися їжа. Вербували інформаторів, які допомагали активістам. У деяких селах встановлювали ящики, куди всі небайдужі могли вкинути анонімні листи з повідомленням про приховане збіжжя сусідів…
Під час обшуків продовольства та грошей активісти часто вдавалися до насильства… Ще одним методом було ув`язнення… Дехто пригадував, що бригади не просто забирали їжу, а й намагалися всіляко її попсувати…
І мемуари, й архівні документи свідчать про те, що чимало місцевих активістів відмовлялися виконувати накази, адже вони розуміли, що такими діями прирікають на смерть своїх сусідів… Проте багато селян таки погоджувалися допомагати в той чи інший спосіб і з різних причин. У багатьох не було вибору. Одна тринадцятирічна дівчина приєдналася до бригади зі шкільної лави; приїхали активісти й наказали піти з ними та допомагати шукати хліб. У неї навіть не було можливості попередити батьків, і цілий тиждень вона виконувала накази, шукала приховане зерно в іншому селі, поки батьки шукали зниклу дочку. Вона та подібні до неї учасники вважали, що в них не було вибору або ж вони були налякані, що відмова призведе до арешту чи навіть смерті.
Інформація з книги: Енн Епплбом. Червоний голод. Війна Сталіна проти України / Енн Епплбом. – К. : HREC PRESS, 2018 – 440 с. : іл.