Альберт Ейнштейн
14.03.1879 – 18.04.1955
«Турбота про людину та її долю повинна бути основною метою в науці. Ніколи не забувайте про це серед ваших креслень і рівнянь…»
Альберт Ейнштейн
Німецько-швейцарсько-американський фізик Альберт Ейнштейн народився в Ульмі, середньовічному місті королівства Вюртемберг (нині земля Баден-Вюртемберг в Німеччині), в сім’ї Германа Ейнштейна і Пауліни Ейнштейн, уродженої Кох. Виріс він у Мюнхені, де у його батька і дядька був невеликий електрохімічний завод.
Ейнштейн був тихим, розсіяним хлопчиком, який мав схильність до математики, але терпіти не міг школу з її механічним зубрінням і казарменою дисципліною. У похмурі роки, проведені в мюнхенській гімназії Луітпольда, Ейнштейн самостійно читав книги з філософії, математики, науково-популярну літературу. Велике враження справила на нього ідея про космічний порядок. Після того як справи батька в 1895 році занепали, сім’я переселилася до Мілану. Ейнштейн залишився в Мюнхені, але незабаром залишив гімназію, так і не отримавши атестата, і приєднався до своїх рідних.
Шістнадцятирічного Ейнштейна вразила та атмосфера свободи і культури, яку він знайшов в Італії. Незважаючи на глибокі пізнання в математиці і фізиці, придбані головним чином шляхом самоосвіти, і не за віком самостійне мислення, Ейнштейн не вибрав собі професію. Батько наполягав на тому, щоб син став інженером і в майбутньому зміг поправити хитке фінансове становище сім’ї.
Ейнштейн спробував здати вступні іспити до Федерального технологічного інституту в Цюріху, для надходження в який не було потрібно свідоцтва про закінчення середньої школи. Не володіючи достатньою підготовкою, він провалився на іспитах, але директор училища, оцінивши математичні здібності Ейнштейна, направив його в Аарау, за двадцять миль на захід від Цюріха, щоб той закінчив там гімназію. Через рік, влітку 1896 року Ейнштейн успішно витримав вступні іспити до Федерального технологічного інституту, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Мілевою Марич. Від цього шлюбу Ейнштейн мав двох синів. В Аарау Ейнштейн розцвів, насолоджуючись тісним контактом з вчителями і ліберальним духом, що панував в гімназії. Все колишнє викликало у нього настільки глибоке неприйняття, що він подав офіційне прохання про вихід з німецького підданства, на що його батько погодився вельми неохоче.
У Цюріху Ейнштейн вивчав фізику, більше покладаючись на самостійне читання, ніж на обов’язкові курси. По закінченні навчання Ейнштейн отримав диплом вчителя математики і фізики.
Спочатку він мав намір викладати фізику, але не зміг знайти постійної роботи. У 1902 році Ейнштейн працював експертом Швейцарського патентного бюро в Берні протягом сьоми років. В цей час він опублікував роботу про капілярність. Його перші роботи були присвячені силам взаємодії між молекулами і додатків статистичної термодинаміки. Одна з них – «Нове визначення розмірів молекул» – була прийнята в якості докторської дисертації цюріхським університетом, і в 1905 році Ейнштейн став доктором наук. У тому ж році він опублікував невелику серію робіт, які не тільки показали його силу як фізика-теоретика, а й змінили обличчя всієї фізики.
Робота Ейнштейна, присвячена поясненню броунівського руху – хаотичного зиґзаґоподібного руху частинок, зважених в рідини, мала особливе значення тому, що існування молекул в той час ще ставилося під сумнів.
В іншій роботі пропонувалося пояснення фотоелектричного ефекту – випускання електронів металевою поверхнею під дією електромагнітного випромінювання в ультрафіолетовому або будь-якому іншому діапазоні.
Третя, воістину чудова робота Ейнштейна, опублікована у 1905 році – спеціальна теорія відносності, яка стала революцією у всіх галузях фізики. В основу її були покладені два універсальних допущення, які робили зайвою гіпотезу про існування ефіру: всі закони фізики однаково застосовні для будь-яких двох спостерігачів, незалежно від того, як вони рухаються відносно один одного, адже світло завжди поширюється у вільному просторі з однією і тією ж швидкістю, незалежно від руху його джерела. Висновки, зроблені з цих припущень, змінили уявлення про простір і час.
Після публікації статей в 1905 році до Ейнштейна прийшло академічне визнання. У 1909 році він став ад’юнкт-професором Цюріхського університету, в наступному році професором Німецького університету в Празі, а в 1912 році – цюріхського Федерального технологічного інституту. У 1914 році Ейнштейн був запрошений до Німеччини на посаду професора Берлінського університету і одночасно директора Фізичного інституту кайзера Вільгельма. Німецьке підданство Ейнштейна було відновлено, і він був обраний членом Прусської академії наук. Дотримуючись пацифістських переконань, Ейнштейн не поділяв поглядів тих, хто був на боці Німеччини у бурхливій дискусії про її ролі в першій світовій війні.
Після напружених зусиль Ейнштейну вдалося в 1915 році створити загальну теорію відносності, яка замінила ньютонівську теорію гравітаційного тяжіння тіл просторово-тимчасовим математичним описом того, як масивні тіла впливають на характеристики простору навколо себе. Як одного разу зауважив колега Ейнштейна, американський фізик Дж. А. Уілер, «простір говорить матерії, як їй рухатися, а матерія говорить простору, як йому викривлятися».
В 1916 році Ейнштейн ввів в квантову теорію поняття індукованого випромінювання.
Після п’ятирічного розриву з Мілевою Марич, подружжя в 1919 році розлучилося. У тому ж році Ейнштейн одружився зі своєю двоюрідною сестрою Ельзою, вдовою з двома дітьми.
У 1920 році Ейнштейн став запрошеним професором Лейденського університету. Однак у самій Німеччині він піддавався нападкам з-за своїх антимілітаристських поглядів і революційних фізичних теорій, які не поділялись певною частиною його колег, серед яких було кілька антисемітів. Ейнштейн був прихильником сіонізму і доклав чимало зусиль до створення Єврейського університету в Єрусалимі в 1925 році.
У 1922 році Ейнштейну була вручена Нобелівська премія з фізики 1921 року «за заслуги перед теоретичною фізикою, і особливо за відкриття закону фотоелектричного ефекту».
Коли в 1933 році Гітлер прийшов до влади, Ейнштейн перебував за межами Німеччини, куди він так і не повернувся. Ейнштейн став професором фізики в новому Інституті фундаментальних досліджень, який був створений в Прінстоні (штат Нью-Джерсі). У 1940 році він отримав американське громадянство. Ейнштейн переглянув свої пацифістські погляди і прийшов до висновку, що для «захисту законності і людської гідності» доведеться «вступити в битву» з фашистами. 
Після другої світової війни, вражений жахливими наслідками використання атомної бомби проти Японії і прискореною гонкою озброєнь, Ейнштейн став гарячим прихильником миру, вважаючи, що в сучасних умовах війна представляла б загрозу самому існуванню людства. Незадовго до смерті він поставив свій підпис під зверненням Бертрана Рассела до урядів всіх країн, який попереджав їх про небезпеку застосування водневої бомби і закликав до заборони ядерної зброї. Ейнштейн виступав за вільний обмін ідеями та відповідальне використання науки на благо людства.
Дружина Ейнштейна – Ельза – померла в 1936 році.
У години дозвілля Ейнштейн любив музикувати. Він почав вчитися грі на скрипці, коли йому виповнилося шість років, і продовжував грати все життя, іноді в ансамблі з іншими фізиками, наприклад з Максом Планком, який був чудовим піаністом. Вже перебуваючи в США у Принстоні, у 1934 році Альберт Ейшнтейн дав доброчинний концерт Моцарта для скрипки на користь учених і діячів культури, що емігрували з нацистської Німеччини.
Подобалися йому і прогулянки на яхті. Ейнштейн вважав, що вітрильний спорт надзвичайно сприяє роздумам над фізичними проблемами. У Прінстоні він став місцевою визначною пам’яткою. Його знали як фізика зі світовим ім’ям, але для всіх він був доброю, скромною, привітною і кілька ексцентричною людиною, з якою можна зіткнутися прямо на вулиці.
У останні роки Ейнштейн часто і тяжко хворів. Він пішов з життя 18 квітня 1955 року. Причиною смерті стала аневризма аорти. Перед смертю він попросив своїх близьких не влаштовувати йому пишних похоронів і не розголошувати місце його поховання.
В останню путь великого вченого проводжали всього дванадцять найближчих друзів. Його тіло було піддано кремації, а попіл розвіяно за вітром.
Найзнаменитіший з учених XX ст. і один з найвидатніших учених усіх часів, Ейнштейн збагатив фізику із властивою тільки йому силою прозріння і неперевершеною грою уяви. З дитячих років він сприймав світ як гармонійне пізнаване ціле, «що стоїть перед нами зразок великої і вічної загадки». Саме це «космічне релігійне почуття» спонукало Ейнштейна до пошуку пояснення природи з допомогою системи рівнянь, яка б мала велику красу і простоту.
Серед численних почестей, наданих Ейнштейну, була пропозиція стати президентом Ізраїлю в 1952 році, але Ейнштейн відмовився. Всі свої листи і рукописи (і навіть копірайт на комерційне використання свого образу та імені) Ейнштейн заповів Єврейському університету в Єрусалимі.
Крім Нобелівської премії, він був удостоєний багатьох інших нагород, в тому числі медалі Коплі Лондонського королівського товариства (1925) і медалі Франкліна Франкліновского інституту (1935). Ейнштейн був почесним доктором багатьох університетів і членом провідних академій наук світу.
Послідовний інтернаціоналіст, він виступав на захист прав усіх пригноблених народів – євреїв, індійців, афроамериканців і ін. Хоча спочатку він вважав, що єврейський осередок може обійтися без окремої держави, меж і армії, в 1947 році Ейнштейн вітав створення держави Ізраїль, сподіваючись на двухнаціональне арабсько-еврейске рішення Палестинської проблеми.
«Цінне тільки те життя, яке прожите для людей…» (Альберт Ейнштейн)
Список літератури:
Гернек, Ф. Альберт Эйнштейн / Ф. Гернек. – М.: Мир, 1984. – 128 с.: ил.
Иоффе, А.Ф. О физике и физиках: статьи, выступления, письма / А.Ф.Иоффе. – Л.: Наука, 1985. – С. 430-437.
Кордун, Г.Г. Біографічний довідник видатних фізиків / Г.Г.Кордун. – К.: Рад. Школа, 1985. – С. 217-219.
Кордун, Г.Г. Учням про видатних фізиків / Г.Г.Кордун. – К.: Рад. Школа, 1979. – С. 96–97.
Собесяк, Р. Шеренга великих физиков / Ришард Собесяк. – Краков: Наша ксенгарня, 1973. – С. 124-127.
Хофман, Б. Альберт Эйнштейн: творец и бунтарь / Б. Хофман, Э. Дюкас. – М.: Прогресс, 1983. – 216 с.
Храмов, Ю.А. Физики: биографический справочник / Ю.А. Храмов. – М.: Наука, 1983. – С. 308-309.
Шварц, Дж. Эйнштейн за 90 минут / Джозеф Шварц, Михаэль Макгиннес. – М.: Астрель: АСТ, 2006. – 169 с.
Белов, В. Бремя Эйнштейна: трудно не быть богом / Владимир Белов//Личности. – 2015. – № 11. – С. 6–31.