Алевтина Іванівна Дрозд
12.06.1917 – 23.02.1996
Батьківщиною Алевтини Іванівни був Східносибірський край. Влітку 1912 року вона народилася у сім’ї працівників залізниці , на станції Азея (нині Іркутська область РФ). Дівчинка дуже рано залишилася сиротою. Дитинство вона провела в Красноярській школі-інтернаті. Там вона отримала першу освіту.
Коли їй виповнилося дев’ятнадцять років, вона продовжила своє навчання в Красноярському педагогічному технікумі, де написала свої перші вірші. Алевтина з великим бажанням вивчала історію Крайньої Півночі, де планувала працювати.
У Красноярську Алевтина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Після одруження молода сім’я переїжджає до Москви.
Алевтина Дрозд влаштувується диспетчером на Московський авторемзавод і одночасно працює піонервожатою у підшефній школі. З початком війни разом з підприємством, яке 1941 року евакуювали до Татарстану, подружжя переїжджає до Казані. У цьому місті Алевтина Іванівна до 1943 року пропрацювала на оборонному заводі.
Після повернення до Москви Алевтина Дрозд працює на посаді начальника піонерського табору в Підмосков’ї. Саме там вона познайомилась з відомими письменниками Сергієм Михалковим та Олександром Коваленковим. Після закінчення табірного сезону Алевтина Іванівна вирішила показати свої вірші, які вона об’єднала під одним заголовком – «В пионерском лагере», Олександру Коваленкову, який на той час очолював комісію по роботі з початківцями при Спілці письменників. Він і порадив починаючій поетесі надрукувати ці вірші у дитячому журналі. Перший вірш «Утро» вийшов друком у 1947 році в журналі «Затейник».
Сергій Міхалков неодноразово надсилав листи письменниці, в яких схвалював її життєрадісні образні вірші.
Прихід в дитячу поезію для Алевтини Іванівни не став випадковим: для тридцятирічної жінки він став зваженим, осмисленим і усвідомленим. Згодом свої педагогічні знання та досвід вона використовувала при розкритті дитячої психології в своїх творах.
У 1949 році письменниця разом з чоловіком переїхала до України, де і залишилась на все життя. У Херсоні її чоловік очолив завод ім. Комінтерну, де і Алевтина Іванівна теж стала працювати.
Свої вірші, написані у цей час, вона присвятила праці суднобудівників. Знання суднобудівельної справи письмениця втілила у поемі для дітей «Пассажирский теплоход».
У 1952-1956 роках вона навчається у Херсонському педагогічному інституті (нині – ХДУ). В цей час виходить друком перша книга віршів для малечі «У днепровских синих вод» (1952). Збірка стала візитною карткою усього її подальшого творчого шляху: в цій книжці письменниця чітко визначила свої поетичні координати, яким залишалася вірною все життя: виробничо-пізнавальна, патріотично-краєзнавча, побутово-психологічна теми.
Алевтина Дрозд – автор 10 дитячих поетичних книжок: «Наш Днепр» (1957), «День рождения» (1958), «У нас в городе» (1962), «Ребятам дружным о крае южном» (1964, 1973), «О заводах, о Днепре – любопытной детворе» (1981), «У меня братишка есть» (1987) та ін. В цих творах Алевтина Дрозд постає літератором, котрий по-справжньому любить дітей, глибоко знає їх психологію. Відчувається, що письменниця
наділена здатністю сприймати довкілля так само безпосередньо, як і самі діти.
Через конкретне, часткове Алевтина Дрозд висвітлює читачам загальне, її сила, як письменниці, полягає в тому, що вона виступає художнім літописцем своєї доби. Найкраще з її творчого доробку носить позаідеологічний, загальнолюдський, всеохоплюючий характер, насичене акцентом любові і добра, гумором, сміхом, оптимізмом.
Особлива тема у творчості Алевтини Дрозд – трагічні події війни 1939-1945 рр. Балада «Мальчишки с Карантинного», створена на документальному матеріалі героїчної боротьби підлітків Херсонського підпілля у часи Другої світової війни, була надрукована у колективному збірнику «Песни в солдатских шинелях» (1970).
«Серега, Федя-весельчак,
Три Шуры. Миша. Толя…
Команда дружная «Спартак»,
Товарищи по школе.
Сидят, молчат. Сжал кулаки
Душа ребят — Андрюха.
И слышно — вправо от реки
Снаряды рвутся глухо.
А город словно вымер весь,
Притихли даже птицы…
«Быть может, завтра будут здесь,
На Карантинном, фрицы?»
* * *
И пусть года проходят чередой,
Другие дети пусть листают книжки,
Но сохранятся в памяти людской
Навечно с Карантинного мальчишки…»
Цей твір, присвячений світлій пам’яті дванадцяти юних патріотів Херсона, відзначений премією державного рівня.
Степу і степовикам присвячена ціла низка її віршів. На обласному та республіканському радіо того часу її твори звучали неодноразово . «Дорослі» поезії Алевтини Іванівівни з’явилися у збірнику «Рукопожатие» (1979), а також – у власній її збірці «Стоит каштан в осенней позолоте» (1979).
Алевтина Іванівна входила до херсонського літературно-мистецького гурту дитячих письменників «Малючок-Степовичок» (з 1994 року). Вона дуже любила спілкуватися з молоддю, була частим гостем херсонських шкіл. Її твори публікувались у журналах «Кважды Ква» (Білорусь), «Мурзилка», «Дошкольное воспитание», місцевих та всеукраїнських газетах.
Кращі вірші поетеси перекладені болгарською, чеченською та інгуською мовами. Українською їх перекладали М. Братан, А. Крат, В. Піддубняк, М. Василенко.
У 1997 році, вже після смерті письменниці, вийшла нова дитяча книжка «Появился в доме внук» (1997), в якій зібрано 14 творів, які раніше ніколи не друкувались.
Вірш «Придерживаюсь зимних правил строго…» увійшов до антології «Украина. Русская поэзия. ХХ век».
Алевтина Дрозд була членом Спілки письменників СРСР, а згодом – Національної спілки письменників України.
Померла Алевтина Іванівна 23 лютого 1996 року. Похована у Херсоні.