Алішер Навої
09.02.1441 – 13.01.1501
„За темнотой придет сиянье света,
Ты в это верь и будь неколебим.
Есть в этом мире верная примета:
Над пламенем всегда завесой — дым.“
(Алішер Навої)
Великий тюркський поет Алішер Навої – мислитель, громадський і державний діяч XVI століття, залишив в історії слід як видатний літератор, писав перською (фарсі) та азербайджанською мовами. Його вважають родоначальником літератури багатьох центральноазіатських народів. Навої є основоположником національної літературної мови Узбекистану.
Нізоміддін Світ Алішер народився в Гераті, на той час – столиці Хорасана (нині територія сучасних Узбекистану та Ірану) – провінції в складі Мавераннахра, держави, створеної Аміром Тимуром (Тамерланом).
Згідно з першою версією, Алішер Навої – нащадок уйгурських бахши (сказителів), по другій – належить до монгольського племені Барлас, вихідцем якого був сам Тамерлан.
Батько майбутнього поета, Гіясіддін Кічкіне, чиновник при дворі Тимуридів, був людиною освіченою, з благородної династії. Один дядько Алішера був поетом, другий – музикантом і каліграфом.
Абдурахман Джамі
Проводячи дитинство при дворі, Алішер подружився з царевичем Хусейном Байкарой – онуком Омар-шейха, другого сина Тимура. Пізніше друзі разом вчилися в медресе Герата, де обидва проявили любов до гуманітарних наук, зокрема – до поезії та літератури.
Уже в 15 років Алішер писав чудові вірші. Одним з учителів Навої став прославлений перський поет-містик, суфій Джамі. У 1466-1469 роках талановитий юнак навчався в медресе Мешхеда і Самарканда, де вивчав філософію, логіку, математику та інші науки.
А коли друг дитинства, Хусейн Байкар, зайняв хорасанський престол, Алішер повернувся в рідний Герат. Тут він став візиром, а потім – в 1472 році – і еміром.
Султан Байкар заохочував діяльність вчених і творчих людей: в Гераті було організовано співтовариство поетів (Навої, Джамі), істориків (Мірхонд, Хондамір), музикантів, каліграфів, художників (Камаліддін Бехзода) і ін. В країні на цей час ведеться багато реставрацій старовинних будівель, розквітають зодчество і архітектура.
Герат перетворився на процвітаючий культурно-ремісничий центр Сходу. Ряд об’єктів, за повідомленнями істориків, візир побудував на власні кошти і зробив багато благодійних актів для бідняків: роздавав одяг, влаштовував обіди для нужденних.
З невідомих нині причин, Навої подає у відставку, але все ж залишається вірним підданим султана при дворі і продовжує допомагати йому в управлінні країною. У 1488 році поет остаточно віддаляється від державних справ і поселяється в Гераті, щоб присвятити себе літературній творчості.
За своє життя Навої написав понад 3000 газелей (ліричні вірші), які потім були об’єднані в спеціальні збірники – дивани. Писав він двома мовами – азербайджанською під псевдонімом Навої (що в перекладі означає «мелодійний») і перською під ім’ям Фані (що означає «тлінний»).
Найвідомішим твором Навої є «Хамса», або «П’ятеріця» – зібрання з 5 поем: «Сум’яття праведних» (1483), «Лейлі і Меджнун», «Фархад і Ширін», «Сім планет», «Стіна Іскандера». Всі вони написані в різний час і присвячені подіям, що відбуваються в державі: сваволі знаті, феодальним війнам, пригніченню бідних. У соціально-філософській поезії Навої дає подіям моральну оцінку.
У романтичних поемах «Лейлі і Меджнун» і «Фархад і Ширін» (1484), використовуючи мотиви народних переказів, поет оспівує не тільки почуття закоханих, а й проблеми релігії, соціальної нерівності, бідноти. Критика окремих представників правлячого клану Тимуридів простежується в поемі «Сім планет».
«Стіна Іскандера», п’ята поема, присвячена життю знаменитого полководця і завойовника Середньої Азії Олександра Македонського, відомого на Сході як Іскандер Зулькарнайн.
В кінці 80-х – на початку 90-х років Навої пише історичні праці, присвячені діячам Сходу: «Історію правителів Аджама», «Історію іранських царів» і «Історію пророків і мудреців» про прославлених діячів Сходу. «П’ятеріцю збентежених» (1492) Алішер Навої присвятив біографії свого вчителя Джамі.
Лірика Навої породила безліч крилатих виразів, цитат і афоризмів. Яскравим зразком її став диван «Скарбниця думки», який зібрав понад 2600 газелей. «Скарбниця думки» складається з чотирьох циклів: «Чудеса дитинства», «Рідкість юності», «Диковини середніх років» і «Повчання старості».
Літературними пам’ятниками поезії, написаних перською мовою, стали 3 збірки віршів: «Шість необхідностей», «Чотири сезони року» і «Диван Фані». Останніми творами Навої стали поеми «Мова птахів» (1499), філософсько-алегоричний твір, і трактат «Улюбленець сердець» (1500), що оспівує ідеального, з точки зору поета, правителя.
За легендою, в юності Алішер Навої і Хусейн Байкара закохались в одну і ту ж дівчину – Гулі. Алішер Навої був набожною людиною і добровільно прийняв аскезу – не став одружуватись, не мав дітей, а любов до Гулі проніс через все життя.
Сучасники вважали Алішера Навої запальним і навіть зарозумілим.
«Він був людиною у високому ступені тонкого розуму і прекрасного виховання, – характеризує Алішера поет, мислитель і вчений Афганістану Бабур, – і вимагав, щоб всі люди вели себе так само, і тому йому важко було з ними ладити».
Перед смертю Алішер Навої віддалився від мирської суєти і жив відлюдником в келії біля мавзолею свого суфійського вчителя. Ослабнувши від довгої хвороби, він помер в рідному Гераті, залишивши після себе багату літературну спадщину: близько 30 творів – віршів, поем, трактатів. Його праці перекладені на десятки мов світу, а книги і рукописи зберігаються в найбільших бібліотеках світу.
Пам’ятники поетові встановлені в Ташкенті, Москві, Баку, Шанхаї, Вашингтоні та інших містах світу.
Список літератури:
Навои, А. Поэмы / Алишер Навои. – М.: Художественная литература, 1972. – 813 с.
Навои, А. Поэмы / Алишер Навои. – М.: Художественная литература, 1972. – 816 с. – (БВЛ. Сер. 1. Т. 26)
Навои, А. Стихотворения и поэмы / Алишер Навои. – Л.: Сов. писатель. Ленингр. отд-ние, 1983. – 920 с.: ил. – (Б-ка поэта. Осн. М. Горьким. Большая сер. 2-е изд.).