Антон Іванович Манастирський
02.11.1878 – 15.05.1969
Мальовниче подільське містечко Завалів, що в Підгаєцькому повіті, лежить у долині річки Золота Липа. Навкруг села височать покриті лісами та квітчастими луками пагорби, між якими стелиться шлях з придорожніми стовпами. Край села при дорозі стояла садиба, у якій 2 листопада 1878 року в сім’ї дрібного поштового службовця народився майбутній художник.
Чарівні краєвиди закарбувались у пам’яті малого Антона все життя: пізніше вони не раз виринали в уяві, стаючи найхарактернішими мотивами багатьох живописних творів. А невелике полотно, на якому була зображена хата, в якій народився майбутній художник, висіло у робочому кабінеті до його останніх днів.
А ще Антон любив бувати у поштовій конторі, де працював батько. Жадібно розглядав він марки на конвертах, художні кольорові листівки, ілюстровані журнали, що їх привозив з міста диліжанс. Так поступово з’явився в Антона інтерес до мистецтва.
Тяжке горе приходить у родину Манастирських: у 1885 році помирає батько. 
Залишившись фактично без жодних засобів існування, мати продає майно і з трьома дітьми переїжджає до Станіслава (нині – Івано-Франківськ). Тут Антон вступає до так званої «народної школи», а потім, у 1888 році, – в Станіславське реальне училище. Щоб допомогти матері матеріально, хлопцеві доводиться одночасно працювати на літографсько-друкарському підприємстві. Саме тут Антон здобуває перші навики рисунка, знайомиться з ілюстрованими журналами, сам пробує змальовувати копії репродукцій картин відомих на той час художників. І, що найголовніше, тут у нього складається тверде рішення стати художником. У 1895 році сім’я Манастирських переселяється зі Станіслава до Львова. Зустрівшись тут з «великим» мистецтвом, сімнадцятирічний юнак вступає в «Артистично-промислову школу» на відділ декоративного живопису, де під керівництвом досвідчених художників-педагогів він оволодіває теоретичними дисциплінами, основами професіональної майстерності. Вже на другому курсі успіхи здібного учня звернули увагу керівництва школи.
У цей час Антон відвідує «Товариство для розвою руської штуки», де одразу знаходить себе як художник, знаходить свої теми і лишається вірним їм все життя. З часом його творча індивідуальність докорінно не змінюється, а лише повніше розкривається, глибшає, збагачується новими відтінками. У 1900 році Антон Манастирський вперше виступив на художній виставці з кількома карпатськими пейзажами, в яких просто і невимушено змалював природу. Разом з пейзажами вже в перших творах художника виступає головний герой його пізніших картин – український селянин-бідняк. І картина «Селянин у хаті» – яскраве тому підтвердження.
Перші, хоч і скромні ще, успіхи не заспокоїли вимогливого і суворого до себе художника. Все ясніше і ясніше відчуває він потребу в продовженні серйозної систематичної художньої освіти. І в 1900 році Манастирський їде до Кракова і вступає до Академії красних мистецтв, де, незважаючи на матеріальні труднощі, молодий життєрадісний юнак не занепадає духом, а поповнює прогалини своєї загальної і художньої освіти, систематично відвідує виставки, довгі години проводить у музеях, з захопленням читає твори класиків світової та української літератури, особливо Котляревського, Шевченка, Франка. Все це сприяє творчому зростанню, зміцненню професіональної майстерності художника.
Повертаючись до Львова у 1905 році, він приймає участь у і цільній виставці робіт митців Західної і Наддніпрянської України, експонуючи на ній декілька невеликих карпатських пейзажів. З цього часу пейзажний жанр почав займати провідне місце в творчості Манастирського. Майже щороку художник виїжджав у карпатські села, місяцями жив серед селян. Від природи володіючи чудовим почуттям м’якого і, справді, народного гумору, Манастирський легко знаходив спільну мову з селянами, допомагав їм у роботі, брав участь у їхніх розвагах. Скрипаль-самоук, з тонким музичним слухом і приємним голосом, він завжди був бажаним гостем на весіллях і вечорницях. Під час своїх подорожей Манастирський любив зарисовувати деталі старовинних будов, записувати пісні, приказки, прислів’я, збирати зразки природного і декоративного мистецтва – різьбу по дереву, вишивки, килими, писанки, керамічні вироби. На все життя художник зберіг любов до чудових українських пісень, яких знав безліч. У ці роки він малює ряд невеликих картин, породжених образами української народної поезії, які фактично є ілюстраціями до творів українського фольклору. Як у народних піснях, так і в картинах Манастирського, героїв не можна відділити від оточуючої природи. Синій вечір у засніженому лісі («Ходи зі мною» – старий селянин у лісі, до якого прийшла смерть з косою), широка привільна річка («Рибалка і русалка»), густі зарості в осінній позолоті («Зраджена») – усе це емоційно пережитий акомпанемент.
Величезне значення для художника мала творчість Т.Г. Шевченка. Безсмертні твори великого поета стали джерелом натхнення для багатьох його робіт: «У ворожки» (інша назва – «Бабусенько, голубонько, скажи мені, ненько…») , «По діброві вітер виє…». Даниною поваги до пам’яті великого українського Кобзаря є портрет Т.Г. Шевченка, виконаний Манастирським у 1912 році.
Істотне місце в творчості Манастирського займала козацька тематика, в образах сміливих, відважних і вільних козаків художник оспівував волелюбність і мужність рідного народу. Серед них: «В степу» (зображує битву запорожців з польською шляхтою), «Біля вогнища» (декілька козаків відпочивають біля вогнища), «Козаки в поході» (втомлений довгий перехід по степу), «Біля водопою» (коротка зупинка на шляху), «На кургані» (козак-вершник з довгим списом за плечима нерухомо застиг на могильному кургані), «Прощай, товаришу», «Тяжка втрата», «Козацька школа».
Син трудового народу, Манастирський не міг пройти повз його горе, злидні, тяжку працю. Упродовж 20-30-х років він неодноразово звертається до портретних зображень селян-бідняків, старих людей, чиї зморшки промовляли, як літопис неласкавої долі-мачухи, жебраків з торбою за плечима. У цих портретах відчувається вміння художника бачити за зовнішніми кілками складний і багатий внутрішній світ людини. Характерними зразками таких творів можуть бути «Дідусь з Москалівні”, «Жебрак».
Але не тільки важке життя бідного селянства привертало художника. Оптиміст по натурі, Манастирський завжди з точністю і творчим піднесенням працював над веселими, часто юмористичними сюжетами. Одним з них є «Два приятелі».
Чи не найбільш значимими творами Манастирського у 30-і роки є «Паламар» і «Запорожець». «Паламар» – це маленьке оповідання про бідного діда, що за мізерну плату виконує обов’язки церковного прислужника.
До війни художник багато працює над ілюстрацією дитячої літератури. Майже половину всіх книжок, що випускалися в серії «Дитяча бібліотека» у Львові, оформляв Манастирський. Серед них відома «Читанка», ілюстрації до українських казок, до творів Андрія Чайковського («За сестрою»), Даніеля Дефо («Робінзон Крузо»), Олександра Пушкіна («Казка про рибака і рибку»), Івана Тургенєва («Записки мисливця»). Коли в середині 1920 року львівське видавництво шкільних книжок вирішило видати для народних шкіл ілюстровану Біблію, це завдання доручили львівському маляреві Антонові Манастирському. Вибір не був випадковим, бо, крім своєї творчої діяльності в галузі станкового малярства, митець був відомий як графік-ілюстратор книжок, зокрема популярних дитячих видань. Антон Манастирський проявив себе ще й у монументальній пластиці, розмалював низку церков, іконостасів, створив багато окремих ікон, отже, був ознайомлений з біблійними текстами.
Біблія з ілюстраціями Антона Манастирського вийшла у світ 1926 року. До неї митець виконав обкладинку та 53 ілюстрації. Це було одне з перших комплексних оформлень книжки одним автором від початку й до кінця.
Чергова зміна влади у Львові у 1939 році не дуже істотно впливає на роботу Антона Манастирського. Художник залишається вірним собі – малює те, що йому подобається, що хвилює душу, що серцем сприймає в оточуючому його світі. У 1940 році Манастирського приймають у члени Спілки художників України. Його твори експонуються на обласних художніх виставках у Львові, а також у Києві, Харкові, Москві.
Але в роки Великої Вітчизняної війни німецькі окупанти позбавили художника даху над головою, загинуло багато творів майстра.
Повоєнні роки приносять Антону Монастирському народне визнання.
У післявоєнний період географію популярності художника доповнюють Рига, Таллін, Вільнюс, Одеса, Тернопіль, Донецьк, Ужгород, Краків, Варшава. У 1952 році Львівська державна картинна галерея організовує персональну виставку його творів, на якій було представлено понад 100 живописних і графічних експонатів. Твори Манастирського прикрашають постійну експозицію Київського державного музею українського мистецтва, зберігаються в художніх музеях Полтави, Дніпропетровська, Миколаєві, Коломиї, Тернополя, у львівських музеях – Історичному, Літературно-меморіальному будинку-музеї Івана Франка, музеї Українського мистецтва. А його пейзаж «Село в Галичині» («На Підгір’ю села невеселі…») прикрашає експозицію музею Івана Франка у Канаді.
До кінця своїх днів зберігає Антон Іванович Манастирський добру пам’ять і працездатність. Користуючись етюдами свого сина Вітовта Антоновича Манастирського, до речі, теж народного художника України, запасом своїх життєвих вражень, він створює ще цілу серію Карпатських пейзажів, історичні картини «У таборі Кармалюка», дві чудові ілюстрації до повісті «Тарас Бульба», жартівливу картину «Ой ходила дівчина бережком», інші картини тієї доби, які реально відображають перетворення, що відбуваються в краї.
Помирає він 15 травня 1969 року, проживши більше, ніж 90 років
Великого майстра пензля давно не має серед живих, але він живе у багатьох своїх картинах, в назві вулиці міста Тернополя, в залі свого імені в Завалівській школі, в пам’яті своїх учнів.
Сам художник писав: «Все життя я мріяв, щоб думи мої, які я втілював у своїх картинах, були близькі і зрозумілі народові».
Список літератури:
Антон Манастырский: альбом. – К.: Мистецтво, 1980. – 40 с.: ил.
Творчі портрети відомих людей Підгаєччини: [електроний ресурс]. – Режим доступу: http://shkolazavaliv.ucoz.ua/index/tvorchi_portreti_zavalova/0-13