10 вересня 1894 року народився великий український митець – Олександр Довженко. Остап Вишня казав, що Довженко «завжди говорив не про те, що було, і не про те, що є, а про те, що колись буде». Мріяв усю землю перетворити на розкішний квітучий сад. Його називали «живим акумулятором ідей».
Деякі факти про життя великого українця, про його талант і працелюбність, щасливе і трагічне.
♦ Олександр мав неабиякий хист і потяг до малювання. З дитинства малював на папері, на саморобних дощечках, навіть на табуретках – це були коні, хати, яблука, його товариші, він сам.
У 1923 році Довженко працює художником-ілюстратором та публіцистом-карикатуристом в газеті «Вісті ВУЦВК» в Харкові і підписується псевдонімом «Сашко». Сашко створює політичні й побутові карикатури, плакати, дотепні гуморески, дружні шаржі на письменників, ілюстрації до їхніх творів. У 1923 році Довженко стає одним з провідних українських художників. В автобіографії він писав: «Отримай я правильне виховання й освіту, я був би більш сильнішим художником у живопису, ніж у кіно».
♦ Однієї червневої ночі 1926 року Олександр Петрович довго просидів у своїй майстерні, «…підбив підсумки свого невлаштованого… життя, вранці пішов з дому і більше не повертався». Він виїхав до Одеси і влаштувався на роботу на кінофабриці режисером.
♦ Улітку 1927 року на засіданні художньої ради Одеської кінофабрики обговорювали сценарій «Звенигори». Більшість присутніх критикувала задум фільму, а дехто навіть назвав сценарій нісенітницею. У фіналі засідання підвівся Олександр Довженко і сказав, що він буде знімати «цю нісенітницю». Сценарій «Звенигори» писали Майк Йогансен та Юрко Тютюнник. Сценарій фільму Довженко переробив, залишивши з первинного варіанта тільки фольклорний матеріал. Фільм був створений за сто днів і викликав бурхливе обговорення: хтось захоплювався, хтось лаяв автора за перекручування історії, але, що найголовніше, ця картина нікого на залишила байдужим. Своєму асистентові режисер повідомляв: «Важко описати, що відбувається навколо фільму. Суперечки, критика, доброзичливість і ненависть породили в мене ідею нового фільму. Це буде фільм про благородну і вікову боротьбу українського народу за красу людського життя – фільм про безсмертя народу. Готуйтеся, незабаром підемо в бій».
Поява в 1928 році на екранах України «Звенигори» була сенсацією.
♦ «Земля» – найвідоміший і, як стверджують професіонали, найдосконаліший фільм Олександра Довженка, візитна картка українського радянського кіно. 1958 року на Брюссельській всесвітній виставці «Землю» було названо серед дванадцяти найкращих фільмів «усіх часів і народів».
♦ Чому Довженко опинився в Москві існують різні версії. Одна з них така: затероризувавши Олександра Довженка в Україні й заборонивши його фільми, Сталін потім удав його рятівника, прихистив митця у Москві, забезпечив роботою на «Мосфільмі», сам давав йому теми для фільмів, послав у творче відрядження на Далекий Схід… Кажуть, що саме за темами Сталіна Довженко поставив фільми «Аероград» (1935), «Щорс» (1936-1937) і «Мічурін» (1948). Та жоден з них не дорівнявся до його «Землі», не додав нічого до тієї міжнародної слави, що її він здобув своїми українськими фільмами, зробленими лише за три роки і бідних умовах українських кінофабрик.
♦ Довженко – автор унікального твору – «Щоденника», що йшов до українського читача надзвичайно довго. Саме «Щоденник» відкриває справжні думки і глибокі відчуття митця. Перебуваючи в Москві писав: «Шевченку було легше на засланні. До нього долітали птиці. Навколо мене порожньо. Все вимерло, замовкло. Вся Україна». «Єдина країна в світі, де не викладалася історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим і контрреволюційним, – це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема…».
♦ Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні». У життєвій і творчій біографії Довженка цей твір посідає особливе місце. А у всій радянській літературі про війну кіноповість цілком обгрунтовано можна вважати якщо не вершинним, то одним з найкращих творів. Але фільм не був поставлений і кіноповість заборонена. Уперше твір надрукували через 23 роки, вже після смерті автора.
У «Щоденнику” Довженко писав: «Сьогодні ж узнав… і тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи… Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» – це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика» (1943).
♦ 31 січня 1944 року Довженковому творові було присвячено спеціальне засідання Політбюро ВКП(б), на якому з доповіддю «Про антиленінські помилки й національні перекручування і кіноповісті Довженка «Україна в огні» виступив сам Йосип Сталін. Повість була названа «антирадянською», а на автора повішено ярлик «куркульський підголосок і відвертий націоналіст». Кажуть, що від гніву й злоби Сталін не міг навіть вимовити ім’я митця, а найголовнішою провиною Довженка назвав відсутність правди в кіноповісті. Але в тому-то й була трагедія життя, що «Україна в огні» – це правда!
Олександра Петровича довго «били» за цю кіноповість, але людської гідності Майстер не втратив і фізичної розправи не відбулося.
♦ У 1951 році Довженко разом з дружиною здійснив творчу подорож до Південної України та Криму. Микола Нагнибіда згадував: «Розбудив він мене вдосвіта, постукавши з палуби у вікно: «Швиденько збирайтесь, Канів!..» Довженко стояв з капітаном на містку й дивився в бік могили Кобзаря. Капітан зняв кашкета, кивнув керманичеві – і над Дніпром полинули гудки. За мить озвалася сирена зустрічної самоходки, посилаючи своє вітання Кобзареві. Олександр Петрович довго стояв у якомусь урочистому мовчанні перед високим канівським берегом. А коли зникла вдалині Тарасова гора, звернувся до мене: «Заради побачення з Тарасом варто було пливти…»
♦ Племінник Довженка Тарас Дудко згадує: «Якось Олександр Петрович зайшов у Спілку кінематографістів, побачив у залі рояль і навіть обурився: «Як може рояль стояти в такому вбогому залі? Тут має бути полірована підлога!»… Чому він скрізь сади садив – на Одеській кіностудії, на Київській, на «Мосфільмі»? Його душа шукала краси. Чистота й краса були головними умовами праці для Довженка. Так само й у побуті: коли гостював у нас, ліжко його було акуратно заправлене, на столі – порядок і чистота… Усі знали, що при ньому не можна лаятися матом, плюватися. Олександр Петрович шукав не тільки красу, але й гармонію у стосунках».
♦ У часи ейфорії від будівництва штучних морів Олександр Довженко все міркував, чи не навмисно Хрущов пускає під воду мало не чверть України, причому найродючішої, чорноземної. Про свій майбутній фільм автор напише в «Щоденнику»: «Се мусить бути велетенський фільм. Усе, що є в мені святого, весь досвід, талант, усі думки, і час, і мрії, і навіть сни – все для нього». Ніби передчував, що життя його так прискорено-жорстоко вечоріло, що «Поема про море» може стати його лебединою піснею.
♦ Режисер Довженко поставив 12 художніх і документальних фільмів («Сумка дипкур’єра», «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Іван», «Аероград», «Щорс», «Мічурін», «Визволення», «Радянська Буковина», «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні»); письменник Довженко написав 15 кіносценаріїв та п’єс, 20 оповідань та автобіографічну повість. Але як прозаїк він написав так мало з того, що задумав! Тільки в щоденникових записах 1949 року знаходимо понад п’ятдесят літературних задумів, серед яких – історична хроніка про київського князя Святослава, твори про війну і сучасність, епічний роман «Золоті ворота».
♦ «Ясно лише, що зреалізував себе Довженко далеко не повністю. І не так, як хотів би… Все життя він змушений був відкуповуватись від режиму. За геніальну «Звенигору» мав платити антиукраїнським «Арсеналом», за мудру «Землю» – силуваним «Щорсом», за бунт «України в огні» – казенним «Мічуріним»… Справді, яка трагедія художника!» (Олесь Гончар).
♦ «Довженко мав дивовижний дар правдивості. Це кара Божа в епоху брехні» (Євген Сверстюк)
♦ «Довженко належить до обраних, життя яких у творчості триває й посмертно» (Іван Кошелівець).
Інформація з книги:
Панасенко Т. М. Олександр Довженко / Тетяна Панасенко ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. – Харків : Бібколектор, 2020. – 120 с. : іл.
Зображення з сайтів:
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lystopad/25/1956-pomer-oleksandr-dovzhenko-pysmennyk
https://www.istpravda.com.ua/reviews/4eb143017809f/
https://lb.ua/culture/2024/07/27/626172_oleksandr_dovzhenko_mizh_radyanskim.html
https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-49595520
http://www.nbuv.gov.ua/node/787
https://ua.kinorium.com/50061/