Джузеппе Верді
10.10.1813 – 27.01.1901
«У Верді було всього лише три пристрасті. Але вони досягали найбільшої сили: любов до мистецтва, національне почуття і дружба ».
Л. Ескюде
Народився Джузеппе Верді в маленькому італійському селі Ле Ронколе, недалеко від міста Буссето, який на в той час належав Першій Французької імперії. Його батько Карло Джузеппе Верді був власником місцевого трактиру. А мати Луїджі Уттіні працювала пряхой.
Любов до музики хлопчик виявив ще в дитинстві, тому спочатку батьки подарували йому спінет – клавішний струнний інструмент, схожий на клавесин. А незабаром він почав вивчати музичну грамоту і вчитися грі на органі в сільській церкві. Першим його вчителем став священик П’єтро Байстроккі.
У 11 років маленький Джузеппе став виконувати обов’язки органіста. Одного разу на службі його помітив заможний міський купець Антоніо Барецці, він запропонував допомогти хлопчикові здобути хорошу музичну освіту. Спочатку Верді переїхав до будинку Барецці, чоловік оплачував для нього самого кращого викладача, а пізніше оплатив і навчання Джузеппе в Мілані.
В цей період часу Верді захопився літературою. Перевагу він віддавав класичним творам Данте, Шекспіра, Шіллера, Гете.
По приїзду до Мілану він намагається вступити до консерваторії, але його не приймають через недостатній рівень гри на фортепіано і віку: на той момент йому вже було 18 років. Примітно, що зараз Міланська консерваторія носить ім’я Джузеппе Верді.
Але молода людина не впадає у відчай, Джузеппе наймає приватного викладача і вивчає основи контрапункту. Він відвідує оперні спектаклі, концерти різних оркестрів, спілкується з місцевим бомондом. І в цей час він починає замислюватися про те, щоб стати композитором для театру.
На початку кар’єри Верді писав невеликі за обсягом твори: марші, романси.
Після повернення Верді до Буссето Антоніо Барецці організував для молодої людини перший в його житті виступ, який викликав справжній фурор. Після цього Барецці запропонував Джузеппе стати викладачем для його дочки Маргарити. Молоді люди полюбили один одного і в 1836 році стали чоловіком і дружиною. Незабаром у них народилася дочка Вірджинія Марія Луїза, але через півтора року дівчинка помирає. У цьому ж році, місяцем раніше, Маргарита народила сина Іціліо Романо, який теж вмирає в дитинстві. Через рік померла і сама Маргарита від енцефаліту …
У 1839 році в міланському театрі “Ла Скала” відбулася прем’єра першої опери Джузеппе 
Верді “Оберто, граф Боніфачо”. Після оглушливого успіху з Джузеппе Верді був підписаний договір на написання ще двох опер. В обумовлені терміни він створив «Король на годину» і «Набукко».
Постановка «Король на годину» була погано прийнята глядачем і провалилася, а від «Набукко» імпресаріо театру спочатку і зовсім відмовився. Прем’єра опери все ж відбулася, щоправда, через два роки. І ця опера мала шалений успіх.
Для Верді, який після провалу «Короля на годину» і втрати дружини і дітей збирався покинути музичні терени, «Набукко» стала ковтком свіжого повітря. За ним закріпилася репутація успішного композитора. Опера «Набукко» за рік була поставлена в театрі 65 разів, до слова, вона і до цього дня не сходить зі світових сцен.
За “Набукко” була написана опера “Ломбардці в першому хрестовому поході” (1843), в якій також звучала тема героїко-визвольного руху, а потім “Ернані” (1844) по 
романтичній драмі Віктора Гюго – твір, завдяки якому популярність Верді вийшла за межі Італії. У житті композитора настав дуже плідний період, в цей час він написав опери “Двоє Фоскарі” (1844), “Жанна Д’Арк” (1845), “Альзира” (1845), “Аттіла” (1846), “Розбійники “( 1847), “Макбет” (1947), “Корсар” (1848), “Битва при Леньяно” (1849), “Стіффеліо” (1850).
Верді згадував: «У молодості я часто працював без перерви з четвертої ранку до сьомої вечора».
У 35 років Джузеппе Верді закохався. Його коханою стала італійська оперна співачка Джузеппіна Стреппоні. Пара одружилася в Женеві через довгих 10 років. А від злих язиків подружжя воліло ховатися далеко від міста – на віллі Сант-Агата. До речі, проект будинку був створений самим Верді, він не захотів вдаватися до допомоги архітекторів.
Будинок вийшов лаконічним. А ось сад, що оточує віллу, був по-справжньому розкішним: усюди квіти і екзотичні дерева. Справа в тому, що вільний час Верді любив присвячувати садівництву. До слова, саме в цьому саду композитор поховав свою улюблену собаку, залишивши на її могилі напис «Пам’ятник моєму другові».
Джузеппіна стала для композитора головною музою і опорою в житті. У 1845 році у співачки пропадає голос, і вона приймає рішення закінчити оперну кар’єру. Слідом за Стреппоні це вирішив зробити і Верді. На той момент композитор уже багатий і знаменитий. Але дружина вмовляє чоловіка продовжити свою музичну кар’єру.
На період 1851-1853 років припадають три зрілих шедевра Верді – “Ріголетто” (1851), “Трубадур” (1853) і “Травіата” (1853). Створені одна за одною менш ніж в дворічний період, близькі між собою за характером музики, вони утворюють як би трилогію.
У 1861 році на замовлення Маріїнського театру в
Петербурзі Верді написав оперу “Сила долі”. У зв’язку з її постановкою композитор двічі відвідував Росію, зустрічаючи гарячий прийом. Для Паризької опери Верді написав оперу “Дон Карлос” (1867), а спеціально на замовлення єгипетського уряду на відкриття Суецького каналу – оперу “Аїда” (1870).
Слідом за «Аїдою» був створений «Реквієм» (1874), після якого настав тривалий (понад 10 років) період мовчання, викликаний кризою суспільного і музичного життя. В Італії панувало повсюдне захоплення музикою Ріхарда Вагнера, в той час як національна культура перебувала в забутті. Ситуація, що склалася, була не просто боротьбою смаків, різних естетичних позицій, без якої немислима художня практика та й розвиток усього мистецтва. Це був час падіння пріоритету національних художніх традицій, що особливо глибоко сприймалося патріотами італійського мистецтва. Верді міркував так: «Мистецтво належить всім народам. Ніхто не вірить в це твердіше, ніж я. Але воно розвивається індивідуально. І якщо у німців інша художня практика, ніж у нас, їх мистецтво в основі відрізняється від нашого. Ми не можемо складати музику як німці … ».
Вершиною оперної творчості Верді стала опера “Отелло”, написана в 1886 році. «Отелло» є неперевершеною інтерпретацією шекспірівського сюжету в оперному жанрі, досконалим зразком музично-психологічної драми, до створення якої композитор йшов все життя.
А в 1892 році він звернувся до жанру комічної опери і написав свій останній шедевр – “Фальстаф”, знову на сюжет Вільяма Шекспіра.
Аж до своєї смерті в 1897 році Джузеппіна підтримувала і надихала Верді.
Крім опер та Реквієму пам’яті Алессандро Мандзоні (1874), в спадщині Верді – Stabat Mater (1898) і Te Deum (1898), а також хорові твори, романси і струнний квартет мі мінор (1873).
Все життя Верді освітлене глибокою переконаністю в правильності обраного шляху: «У тому, що стосується мистецтва, у мене свої думки, свої переконання, дуже ясні, дуже точні, від яких я не можу, та й не повинен відмовлятися».
Верді написав двадцять шість опер. На всьому протязі великого життєвого шляху він залишався вірним своїм естетичним ідеалам. «Мені може не вистачити сил, щоб домогтися того, чого я хочу, але я знаю, до чого прагну», – так писав Верді в 1868 році. Цими словами можна охарактеризувати всю його творчу діяльність.
«Мені подобається в мистецтві все, що прекрасно», – говорив композитор. Зразком прекрасного, щирого і натхненного мистецтва стала і його власна музика.
Список літератури:
Вернон, Р. Жизни великих музыкантов: епоха творчества / Роланд Вернон. – М.: ТОО «ПОМАТУР», 1996. – 120 с.
Ладвинская, А.А. 70 знаменитых композиторов: судьба и творчество / А.А.Ладвинская. – Донецк: ООО ПКФ “БАО”, 2006. – 416 с.
166 биографий знаменитых композиторов. – СПб.: Композитор, 2000. – 208 с.: ил.
Вдовин, Д. Секрет Верди / Д.Вдовин // Музыкальная жизнь. – 2013. -№10. – С. 6 – 7.
Перепелица, В. Верди: роман с оперой: час искусства для учащихся старших классов / В Перепелица // Искусство в школе. – 2013. – № 6. – С. 24 – 27.
Плахотина, Т. Рождение шедевра: «Фальстаф» Верди в письмах и критических обзорах современников / Т. Плахотина // Музыкальная жизнь. – 2011. – № 5. – С. 28 – 31.
Морозов, Д. Макбет свой извлекает пистолет…/ Д.Морозов //Музыкальная жизнь. – 2012. – № 12. – С. 70 – 72.
Себар, Т. Реалистические тенденции в западноевропейской музыке. Творчество Д. Верди /Т. Себар. – Искусство. – 2006. – № 3. – С. 6 – 7.
Верди, Джузеппе:[электронный ресурс]. – Режим доступа: https://ru.wikipedia.org/wiki
Джузеппе Верди: биография:[электронный ресурс]. – Режим доступа: https://24smi.org/celebrity/6164-dzhuzeppe-verdi.html
Джузеппе Верди:[электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.belcanto.ru/verdi.html