Федір Михайлович Достоєвський
11.11.1821 – 28.01.1881
“У творах Достоєвського ми знаходимо одну спільну рису, більш менш помітну у всьому, що він писав: це біль за людину…” (М. О. Добролюбов)
Федір Михайлович був другою дитиною із шести в сім’ї штаб-лікаря московської Маріїнської лікарні для бідних, сина священика Михайла Достоєвського, який у 1828 році отримав звання спадкового дворянина. Мати майбутнього письменника походила з купецької родини. «Я походив із сімейства російського та благочестивого. Відколи я пам’ятаю себе, я пам’ятаю любов до мене батьків…», — згадував через півстоліття Федір Михайлович. За спогадами дітей рано починали вчити: «вже чотирирічним садили за книжку і твердили: „вчися!“».
З 1832 року Федір і його старший брат Михайло почали займатися з вчителями, що приходили до їх будинку, з 1833 року навчалися в приватних пансіонах, де викладали математику, риторику, географію, історію, фізику, логіку, російську, грецьку, латинську, німецьку, англійську, французьку мови, чистописання, малювання та навіть танці…
Після смерті матері в 1837 році для продовження освіти батько відвіз їх з братом Михайлом до Петербурга. У 1838 році Федір Достоєвський за наполяганням батька (хоча, за спогадами письменника, «мріяли ми тільки про поезію і про поетів», «а я безперервно в розумі складав роман з венеціанського життя»), вступив до Інженерного училища в Санкт-Петербурзі, яке закінчив 1843 року.
У 1839 році батько помер від апоплексичного удару (після сварки з кріпаками).
Після закінчення училища Федір Михайлович вступив на службу в Санкт-Петербурзьку інженерну команду, але вже на початку 1844 року вийшов у відставку, щоб присвятити себе літературі.
У 1846 році Федір Достоєвський опублікував свій перший твір – повість “Бідні люди”, захоплено прийняту критиком Віссаріоном Бєлінським: “Вам правда відкрита і сповіщена як художнику, дісталася як дар, цінуйте ваш дар і залишайтеся вірним і будете великим письменником!..”.
У 1847-1849 роках Достоєвським були написані повісті “Господиня” (1847), “Слабке серце” та “Білі ночі” (обидві – 1848), “Неточка Незванова” (1849, не закінчена).
У цей період письменник зблизився з гуртком братів Бекетових (серед учасників — Олексій Плещеєв, Аполлон та Валеріан Майков, Дмитро Григорович), у якому обговорювалися не лише літературні, а й соціальні проблеми. Навесні 1847 року Достоєвський почав відвідувати “п’ятниці” Михайла Петрашевського, взимку 1848-1849 років – гурток поета Сергія Дурова, що складався також в основному з петрашевців. На зборах обговорювалися проблеми звільнення селян, реформи суду та цензури, читалися трактати французьких соціалістів, статті Олександра Герцена. У 1848 році Достоєвський увійшов в особливе таємне суспільство, організоване найбільш радикальним петрашевцем Миколою Спешневим, яке ставило за мету “здійснити переворот у Росії”.
Марія Достоєвська
Навесні 1849 року серед інших петрашевців письменника було заарештовано і ув’язнено до Петропавлівської фортеці. Після восьми місяців ув’язнення, де Достоєвський тримався мужньо і навіть написав оповідання “Маленький герой” (1857), він був визнаний винним “в намірі на повалення державного порядку” і спочатку засуджений до розстрілу. Вже на ешафоті йому оголосили, що розстріл замінено чотирма роками каторги з позбавленням “всіх прав стану” та подальшим здаванням у солдати. Каторгу Достоєвський відбував у Омській фортеці, серед кримінальних злочинців.
З січня 1854 року він служив рядовим у Семипалатинську, у 1855 році підвищений в унтер-офіцери, 1856 року — до прапорщика. У 1857 році йому було повернено дворянство та право друкуватися. Тоді ж він одружився з вдовою Марією 
Ісаєвою, в яку, за спогадами його товариша Олександра Врангеля, «закохався з усім запалом молодості». Всупереч очікуванням Достоєвського цей шлюб не був щасливим.
У Сибіру Достоєвський написав повісті “Дядюшкін сон” і “Село Степанчиково та його жителі “ (обидві — 1859).
У 1859 році він вийшов у відставку і отримав дозвіл жити у Твері. Наприкінці року
письменник переїхав до Петербурга і разом із братом Михайлом став видавати журнали “Час” та “Епоха”. На сторінках “Часу”, прагнучи зміцнити його репутацію, Достоєвський друкував свій роман “Принижені та ображені” (1861).
Аполлінарія Суслова
У 1863 році письменник під час другої поїздки за кордон познайомився з Аполлінарією Сусловою. Їх складні стосунки, а також азартна гра в рулетку в Баден-Бадені дали матеріал для майбутнього роману “Гравець”. Востаннє письменник грав у рулетку у Вісбадені 16 квітня 1871 року, коли після програшу назавжди поборов у собі пристрасть до гри. Свої враження від першої поїздки країнами Європи, роздуми про ідеали Великої французької революції — «Свободу, рівність і братерство» Достоєвський описав у циклі з восьми філософських нарисів-есе «Зимові нотатки про літні враження». «Записки з підпілля», що знаменували новий етап у розвитку таланту Достоєвського, мали стати частинами великого роману «Сповідь», нереалізований задум якого зародився у 1862 році.
У 1864 році пішли з життя дружина та старший брат письменника. У цей час відбувається руйнація соціалістичних ілюзій юності (основою яких були європейські соціалістичні теорії), формується критичне сприйняття письменником буржуазно-ліберальних цінностей. Думки Достоєвського з цього приводу згодом знайдуть своє відображення у романах «великого п’ятикнижжя» і «Щоденнику письменника».
Федір Достоєвський взяв на себе всі борги журналу “Епоха”, але незабаром був вимушений припинити його видання через падіння передплати.
Після подорожі за кордон літо 1866 року письменник провів у Москві і на підмосковній дачі, працюючи над романом “Злочин і покарання”, першим з найбільш значних творів письменника і той, що входить у так зване “велике п’ятикнижжя”. «Нерозв’язні питання постають перед убивцею, підозрювані та несподівані почуття мучать його серце. Правда, земний закон бере своє, і він закінчує тим, 
що змушений сам на себе донести. Примушений, щоб хоч і загинути у каторзі, але приєднатися знову до людей; почуття розімкненості та роз’єднаності з людством, яке він відчув відразу ж після скоєння злочину, замучило його. Закон правди та людська природа взяли своє, вбили переконання, навіть без опору. Злочинець сам вирішує прийняти муки, щоб спокутувати своє діло…» (з листа Достоєвського публіцисту і видавцю М.Н.Каткову).
Паралельно Достоєвський працював над романом “Гравець” (1868), який був створений за 26 днів завдяки допомозі стенографістки Анни Сніткіної, яка стала взимку 1867 року дружиною письменника.
У 1867-1868 роках Достоєвський написав роман “Ідіот”, завдання якого
бачив у “зображенні позитивно прекрасної людини”. Трагічність роману у тому, що «Князю-Христу» (Мишкіну — улюбленому герою письменника) втручанням у долі інших персонажів нікого не вдається ощасливити, не вдається перемогти ворожі сили, жертвою яких став і він сам.
Наступний роман “Біси” (1871-1872) був ним створений під враженням від терористичної діяльності Сергія Нечаєва та організованого ним таємного товариства “Народна розправа”. Процес створення «Бісів» коштував Достоєвському більшої праці, ніж будь-який інший його твір. Негативних відгуків про роман було більше, ніж позитивних.
Наприкінці 1875 року Достоєвський відновив роботу над “Щоденником письменника”, в якому вперше публікувалися відповіді на листи читачів з усієї Росії, були надруковані невеликі художні твори: «Бобок» (1873), «Хлопчик у Христа на ялинці» (1876), «Мужик Марей»(1876), «Столітня»(1876), «Коротка»(1876), «Сон смішної людини» (1877)… У 1880 році вийшов нарис про Пушкіна. На сторінках моножурналу у вигляді діалогу велася полеміка рівних за силою опонентів, які представляли різні напрями російської суспільно-літературної думки.
Автор викладав різні погляди на сучасні події та власне до них ставлення. Пошук відповідей на гострі питання політичного, соціального та духовного життя Росії згодом був продовжений у самостійних випусках «Щоденника письменника» за 1876, 1877, 1880 і 1881 роки, в романах «Підліток» та «Брати Карамазови», у промові про Пушкіна 1880 року. «Щоденник письменника» мав велику популярність, завдяки чому зріс вплив його автора на громадську думку.
В 1875 році був надрукований четвертий роман «п’ятикнижжя» – “Підліток”, написаний у формі сповіді юнака. Герой роману, дев’ятнадцятирічний підліток Аркадій Макарович Долгорукий, намагається втілити «ідею Ротшильда» — «мета не багатство матеріальне, а могутність». Головним у творі Достоєвський вважав не перевірку «ідеї» Аркадія Долгорукого на міцність, а пошук їм ідеалу. На перший план виходить тема виховання Підлітка, тому літературознавці відносять цей твір до роману виховання. Наприкінці «Записок» (свого роду покаянної сповіді) герой пише про невпізнанну зміну «ідеї Ротшильда»: «Але це нове життя, цей новий шлях, що відкрився переді мною, і є моя ж „ідея“, та сама, що й раніше, але вже зовсім в іншому вигляді, так що її вже й пізнати не можна».
Підсумком творчого і життєвого шляху Достоєвського став останній роман «великого п’ятикнижжя» «Брати Карамазови» (1879-1880. ). Декілька днів у червні 1878 року Достоєвський з релігійним мислителем, поетом і публіцистом Володимиром Соловйовим провів в Оптиній пустелі. Зустрічі з ченцями вплинули на створення образа старця Зосіми. Роздуми письменника над проблемами співвідношення природних і моральних основ людської особистості, тема розпаду сімейних зв’язків знайшли продовження в підсумковому романі Достоєвського, задуманому як зображення “нашої інтелігентської Росії” і водночас як роман-життя головного героя Альоші Карамазова. Цей твір письменник присвятив своїй дружині. Після виходу цього роману прижиттєва слава письменника досягла свого апогею. ««Брати Карамазови» — найвидатніший роман із усіх, будь-коли написаних, а «Легенда про Великого Інквізитора» — одне з найвищих досягнень світової літератури, яке переоцінити неможливо», – писав Зігмунд Фрейд.
Згідно з рейтингом редакції The Guardian, роман «Брати Карамазови» входить до числа 100 видатних романів усіх часів, займаючи 29-е місце
7 лютого 1881 року у письменника почалася кровотеча горлом, лікарі діагностували розрив легеневої артерії.
9 лютого1881 року Федір Достоєвський помер у Санкт-Петербурзі. Письменника було поховано на Тихвінському цвинтарі Олександро-Невської лаври.
Вдова письменника Анна Достоєвська після його смерті присвятила себе перевиданню книг свого чоловіка та увічненню його пам’яті. Померла вона 1918 року в Ялті, а 1968 року її прах, згідно з останнім бажанням, був перепохований у могилі Достоєвського.
Анна Достоєвська і діти
Від першого шлюбу з Марією Ісаєвою письменник не мав дітей. У другому шлюбі у Достоєвських народилося четверо дітей, з них двоє — старша Софія та молодший Олексій померли в дитинстві. Дочка Любов Достоєвська (1869-1926) стала письменницею, автором книги “Достоєвський у зображенні його дочки”; померла у північній Італії. Син письменника – Федір Достоєвський (1871-1921), закінчивши юридичний та природничий факультети Дерптського університету, став великим фахівцем з конярства. В останні роки життя, виконуючи волю своєї матері, продовжував збирати та зберігати архів Достоєвського.