До 130-річчя від дня народження пропонуємо вашій увазі книгу Ігоря Коляди “Віктор Домонтович”.
Коли читаєш біографію Домонтовича, неодноразово, ставиш собі питання: хто він – “герой”, чи “антигерой”?
Віктор Петров (Домонтович – це один з його літературних псевдонімів, народився в родині священника. В цій родині всі були священниками, як по батьківській, так і по материнській лінії. Рано втратив маму та сестру, тож його вихованням займався батько.
Батько, Платон Петров був освіченою людиною. Ректор Київської духовної семінарії, єпископ Уманський і Звенигородський, насамперед, прагнув дати сину гарну освіту.
Віктор вступив до імператорського універсітету Святого Володимира на славяно-російське відділення історично-філологічного факультету. Однокурсники запам‘ятали його ерудованим, працелюбним, гострим на язик, іронічним.
Молодому вченому було важко прожити в Києві в 20-ті роки. Це були голодні часи. Тому він, як і багато його друзів, займався вчителюванням.
Життя закинуло його в Баришівку, де він і познайомився з родиною Зерових, що привело його до літературного середовища. Під псевдонімом Домонтович він починає писати художні твори: “Дівчина з ведмедиком”, “Доктор Серафікус”, романізована біографія “Аліна і Костомаров”, повісті “Без грунту” та “Болотяна Лукроза”.
Як письменника, читач відкрив Домонтовича нещодавно. Сумна доля письменників 30-х років минулого сторіччя. Майже всі вони були заарештовані та розстріляні. Не уникнув арешту і Домонтович. В 1938-му його заарештували, проте через два тижні звільнили. Причина такого “гуманізму” НКВС залишається невідомою. Можливо, саме тоді, він дав згоду на службу в зовнішній розвідці.
Життя цього чоловіка сповнене таємниць. Так, під час Другої світової він був розвідником. Потім, йому чимало дорікали за роботу зі спецслужбами. Називали “українським перевертнем”. Петров говорив, що це був його вільний вибір. Він знав декілька іноземних мов, в тому числі – німецьку.
Перекидали його в район Харкова. Планував і розробляв план переходу він сам, ось де знадобився аналітичний розум вченого! Працював у німців у відділі пропаганди, його бачили в німецькій формі в багатьох містах України. Його досягнення як розвідника, принаймні те, що відомо широкому загалу: доповідь на конференції врятувала караїмів від фізичного знищення, доклав багато зусиль для повернення в Україну культурних цінностей, вивезених нацистами.
Відступаючи з нацистами, опинився в Берліні. Продовжуючи бути розвідником в 1945-1949, працював в середовищі української еміграції в Баварії.
В 1949-му раптово зник. В колах української еміграції розповсюджувалися чутки, що він був убитий. Дискусії тривали 7 років, аж поки не з‘ясувалося, що він спокійно працює в науковому інституті в Москві.
Для української еміграції він стає “зрадником” і “агентом КДБ”. На питання, чому він зник, Петров лаконічно відповідав: “Засвітився зв‘язковий”.
В 1945-му був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни Першого ступеню.
З 1948-го повністю присвячує своє життя науці. Вчений зі світовим іменем, 2 докторські ступені. Археолог, філолог, етнограф, фольклорист, історик. Має до 200 праць з мовознавства, фольклору, літературознавства і етногенезу. Частина його інтелектуальної спадщини до цих пір залишається в рукописах.
А ще була неймовірна історія кохання. Вони познайомилися, коли йому було 29, а їй – 33. Вона – дружина його друга Миколи Зерова – Софія. Цей “любовний трикутник” був болісним для всіх, але пристрасть взяла верх над розумом. Він написав їй 317 листів, які вона зберегла. Війна, невідома доля Віктора. Вони одружилися в 1957-му після 35 років знайомства. Йому було 63, а їй – 67. Доля подарувала їм ще 17 років подружнього життя.
Інтерпритація його біографії та творчості – це аналіз дуже складної гри, міф про нього йшов попереду нього, ним же створюваний…