Франц Петер Шуберт: до 220-річчя від дня народження австрійського композитора

Франц Петер Шуберт  31.01. 1797 —19.11.1828  Видатний австрійський композитор. Творець романтичних пісень і балад, вокальних циклів, фортепіанних мініатюр, симфоній, інструментальних  ансамблів. Пісенність пронизує твори всіх жанрів. Автор близько 600 пісень (на слова Ф. Шиллера, И. В. Ґете, Г. Гейне), у т. ч. з циклів “Прекрасна мірошничка” (1823), “Зимовий шлях” (1827, обоє на слова В. Мюллера); 9 симфоній (у т. ч. “Незакінчена”, 1822), квартетів, тріо, фортепіанного квінтета “Форель” (1819); фортепіанних  сонат, експромтів, фантазій, вальсі.

                                                                   Воістину в Шуберті живе божественна іскра.

                                                                                                                                         Людвіг ван Бетховен

    Життя Шуберта пройшло у Відні, що навіть не в саму сприятливу для творчості пору залишалася однією з музичних столиць цивілізованого світу. Тут виступали знамениті віртуози, з величезним успіхом ставилися опери усіма визнаного Россіні, звучали оркестри Ланнера і Штрауса-батька, що підняли на небувалу висоту віденський вальс.

     Народився Шуберт 31 січня 1797 р. в передмісті Відня в багатодітній родині.

  Батько його був шкільним учителем – людина працьовита і добропорядна, котра і своїх дітей прагнула виховати у відповідності зі своїми представленнями про життєвий шлях. Старші сини пішли по стопах батька, той же шлях був заготовлений і Шуберту. Але звучала в будинку і музика. У свята тут збирався кружок музикантів-аматорів, сам батько учив Франца грі на скрипці, а один із братів – на клавірі. З шести років він навчався в парафіяльній школі Ліхтенталь. З семи років він брав уроки гри на органі у капельмейстера Ліхтентальської церкви, він же викладав Францу теорію музики.

   Незабаром навколишнім стало ясно, що перед ними незвичайно обдарована дитина. Коли Шуберту виповнилося 11 років, його віддали в церковно-співочу школу – конвікт. Там був свій учнівський оркестр, де незабаром Шуберт став виконувати партію першої скрипки, а іноді навіть диригувати.

   Виняткові музичні здібності Шуберта проявилися в раннім дитинстві. Із семирічного віку він навчався грі на декількох інструментах, співу, теоретичним дисциплінам. У 1808-12 рр. співав в імператорській Придворній капелі під керівництвом видатного віденського композитора і педагога А. Сальєри, що, звернувши увагу на талант хлопчика, почав навчати його основам композиції.

У 1810 р. Шуберт написав свій перший твір. До 17 років Шуберт уже був автором фортепіанних п’єс, вокальних мініатюр, струнних квартетів, симфонії і опери «Замок диявола».  Пристрасть до музики охоплювала його усе більше і більше і поступово витиснула всі інші інтереси. Його гнітила необхідність вивчати те, що було далеко від музики, і через п’ять років, так і не закінчивши конвікта, Шуберт пішов з нього. Це привело до погіршення відносин з батьком, що усе ще намагався наставити сина “на шлях щирий”.

    Уступаючи йому, Франц надійшов у вчительську семінарію, а потім виконував обов’язки помічника вчителя в школі свого батька. Але намірам батька зробити із сина вчителя з надійним заробітком так і не призначено було здійснитися. Шуберт вступає в саму інтенсивну пору своєї творчості (1814-1817 рр.), не чуючи батьківських застережень.

    До кінця цього періоду він вже автор п’яти симфоній, семи сонат і трьохсот пісень, серед яких є такі як “Маргарита за прядкою”, “Лісовий цар”, “Форель”. Йому здається, що світ от-от розгорне йому дружні обійми, і він зважується на крайній крок – кидає службу. У відповідь обурений батько залишає його без усяких засобів до існування і по суті рве з ним відносини.

   Роки 1820-21 були для Шуберта успішними. Він користався заступництвом аристократичних родин, зав’язав ряд знайомств серед впливових у Відні людей. Друзі Шуберта опублікували по приватній підписці 20 його пісень. Незабаром, однак, у його житті наступив менш сприятливий період. Опера “Альфонсо і Естрелла” на лібрето Шобера була відхилена (сам Шуберт вважав її своєю великою удачею), матеріальні обставини погіршилися. До того ж наприкінці 1822 р.Шуберт серйозно занедужав, але після перебування в лікарні восени 1823 р. його здоров’я покращилося.

    Проте цей складний і важкий рік був відзначений створенням видатних добутків, у тому числі пісень, фортепіанної фантазії “Блукач”  і повної романтичного пафосу “Незакінченої симфонії” . Незабаром з’явилися вокальний цикл “Прекрасна мірошничка” (20 пісень на слова В. Мюллера), зингшпиль “Змовниці” і опера “Фьерабрас”. У 1824 р. написані струнні квартети A-moll і D-moll і шестичасний Октет для духових і струнних, створений за зразком дуже популярного в той час Септету соч. 20 Л. ван Бетховена, але переважаючий його по масштабах і віртуозному блиску. Очевидно, улітку 1825 р. у Гмундене біля Відня Шуберт частково склав свою останню симфонію (так називану “Велику”, C-dur).

   До цього часу Шуберт уже користався у Відні дуже високою репутацією. Його концерти з відомим віденським співаком И. М. Фоглем (1768-1840), що став ревним пропагандистом його вокальної творчості, збирали численну публіку, а видавці охоче публікували його нові пісні, а також п’єси і сонати для фортепіано. Серед добутків Шуберта 1825-26 виділяються фортепіанні сонати A-moll, D-dur, G-dur, останній струнний квартет G-dur і деякі пісні, у тому числі “Молода черниця” і Ave Maria.

   У 1827-28 рр. творчість Шуберта активно висвітлювалася в печаті, він був обраний членом віденського Суспільства друзів музики і 26 березня 1828 р. дав у залі Суспільства авторський концерт, що пройшов з великим успіхом. До цього періоду відносяться вокальний цикл “Зимовий шлях” (24 пісні на слова Мюллера), два зошити експромтів для фортепіано, два фортепіанних тріо і шедеври останніх місяців життя Шуберта — Меса Es-dur, три останні фортепіанні сонати, Струнний квінтет і 14 пісень, опублікованих після смерті Шуберта у виді збірника за назвою “Лебедина пісня” (найбільш популярна “Серенада” на слова Л. Рельштаба і “Двійник” на слова Г. Гейне).
 Протягом декількох років Шуберту приходиться жити у своїх друзів – серед них теж є композитори, є художник, поет, співак. Утвориться тісне коло близьких один одному людей – душею його стає Шуберт. Був він невеликого росту, щільний, кремезний, короткозорий, соромливий і відрізнявся надзвичайною чарівністю.

  До цього часу відносяться знамениті “шубертиади” – вечора, що присвячуються винятково музиці Шуберта, коли він не відходив від фортепіано, відразу, на ходу, складаючи музику… Діє він щодня, щогодини, без утоми і зупинки, начебто знає, що залишилося йому недовго… Музика не залишала його навіть у сні – і він підхоплювався посередині ночі, щоб записати її на клаптиках папера. Щоб щораз не шукати окуляри, він не розставався з ними.

   Але як би ні намагалися допомогти йому його друзі, це були роки запеклої боротьби за існування, життя в нетоплених кімнатках, ненависні уроки, що йому приходилося давати заради мізерного заробітку… Убогість не дозволила йому женитися на коханій дівчині. Друзі стверджували, що Шуберт мав сильне почуття до своєї учениці, графині Кароліни Естергазі, якій  він присвятив  твір «Фантазію фа мінор»  для двох фортепіано. 

   У 1822 р. Шуберт пише один із кращих своїх добутків – сьому “Незакінчену симфонію”, а в наступному – шедевр вокальної лірики, цикл із 20 пісень “Прекрасна мірошничка”. Саме в цих добутках з вичерпною повнотою виразився новий напрямок у музиці – романтизм.

   У цю пору завдяки зусиллям друзів Шуберт помирився з батьком і повернувся в родину. Але сімейна ідилія була недовгою – уже через два роки Шуберт знову іде, щоб жити окремо, незважаючи на повну свою непрактичність у побуті.

   Довірливий і наївний, він часто ставав жертвою своїх видавців, що наживалися на ньому. Автор величезної кількості творів, і зокрема пісень, що ще при його житті стали популярні в бюргерських колах, він ледь зводив кінці з кінцями. Якщо Моцарт, Бетховен, Лист, Шопен як прекрасні музиканти-виконавці чимало сприяли росту популярності своїх добутків, то Шуберт віртуозом не був і зважувався виступати хіба що в ролі акомпаніатора своїх пісень.

   А про симфонії і говорити чогось – жодна з них  так і не була виконана при житті композитора. Більш того, і сьома, і восьма симфонія були загублені. Партитуру восьмої через десять років після смерті композитора знайшов Роберт Шуман, а знаменита “Незакінчена” була уперше виконана лише в 1865 р.

   Усе більше і більше Шуберт занурюється в розпач і самітність: кружок розпався, його друзі стали людьми сімейними, з положенням у суспільстві, і лише Шуберт залишався наївно вірний ідеалам молодості, що вже пройшла. Він був боязкий і не вмів просити, але в той же час і не бажав принижуватися перед впливовими людьми – кілька місць, на які він був вправі розраховувати і які забезпечили б йому безбідне існування, були в результаті віддані іншим музикантам. “Що буде з мною… – писав він, – мені, мабуть, прийдеться на старості, як гетевскому арфісту, ходити з дверей у двері і просити милостині на хліб… “. Він не знав, що старості в нього не буде. Другий пісенний цикл Шуберта “Зимовий шлях” – це біль надій, що невиправдалися, і втрачених ілюзій.

   Останні роки життя він багато хворів, бідував, але творча активність його не слабшала. Навіть навпаки – музика його стає усе глибше, масштабніше і виразніше.

   І все-таки, нехай тільки один раз, він довідався, що таке справжній успіх. У 1828 р. його друзі організували у Відні концерт із його добутків, що перевершив усі чекання. Шуберт знову повний сміливих планів, він інтенсивно працює над новими добутками. Але до смерті залишається кілька місяців – Шуберт занедужує тифом. Ослаблений роками нестатку організм не може пручатися, і 19 листопада 1828 р. Франц Шуберт умирає. Майно його оцінюється за гроші.

   Поховали Шуберта на віденському цвинтарі, вигравіювавши на скромному пам’ятнику напис:

Смерть поховала тут багатий скарб,

Але ще більш прекрасні надії.

Список літератури

Шуберт, Ф.  Ave Maria [Ноти]: для фортепіано / Шуберт Франц. – К.: Музична Україна, 1995. – 6 с.

Шуберт, Ф.  Две фантазии [Ноты]: для фортепиано / Шуберт Франц. – М.: Музыка, 1991. – 32 с.

Шуберт, Ф.  Избранные пьесы [Ноты]: для фортепиано / Шуберт Франц. – М.: Музыка, 1972. – 68 с. – (сер. “Классики – юношеству”).

Шуберт, Ф.  Лебединая песня [Ноты]: : для голоса в сопровождении фортепиано / Шуберт Франц. – М.: Музыка, 1990. – 80 с.

Шуберт, Ф. Музыкальные моменты: (№№ 4,5,6) [Ноты]: для фортепиано / Шуберт Франц. – М.: Музыка, 1966. – 16 с.

Шуберт, Ф.  Серенада [Ноти]: для фортепіано / Шуберт Франц; перекл. для ф-но Ф.Ліста. – К.: Музична Україна, 1995. – 6 с.

Шуберт, Ф.  Соната: ля-минор: (соч. 42) [Ноты]: для фортепиано / Шуберт Франц. – М.: Музыка, 1974. – 40 с.

Шуберт, Ф.  Соната: ре мажор: соч.53 [Ноты]: для фортепиано / Шуберт Франц. – М.: Музыка, 1974. – 49 с.

Шуберт, Ф.  Соната: си-бемоль мажор [Ноты]: для фортепиано / Шуберт Франц. – М.: Музыка, 1973. – 56 с.

Шуберт, Ф.  Соната: соч. 120 [Ноты]: для фортепиано / Шуберт Франц. – М.: Музыка, 1972. – 24 с.

Шуберт, Ф. Фантазия: до мажор: (“Скиталец”) [Ноты]: для фортепиано / Шуберт Франц; ред. П.Бадура-Скода. – М.: Музыка, 1975. – 44 с.

Шуберт, Ф.  Экспромты и музыкальные моменты [Ноты] : для фортепиано / Шуберт Франц; ред. В.Нимана. – М.: Музыка, 1971. – 92 с.