Фредерік Джозеф Марріет
10.07.1792 – 09.08.1848
Фредерік Марріет народився у Лондоні у багатодітній родині середнього класу. Його батько, Джозеф Марріет, був членом парламенту. Він також був колоніальним агентом на острові Гренада. А його дід, Томас Марріет, був лікарем, письменником та поетом.
Батько Шарлотти фон Гейєр, матері Фрідріха, був німецького походження.
Марріет здобув приватну освіту. Природжений бунтар, він не любив своїх наставників та шкільних вчителів і кілька разів утікав із дому. У Холмвудській школі в Пондерс-Енд, неподалік Енфілда, його однокласником був Чарльз Беббідж, майбутній математик.
Хлопчиськом Фредерік часто тікав у море і, нарешті, у 1806 році, у віці 14 років, Марріет вступив на службу до Королівського флоту. За два з половиною роки служби гардемарином на борту свого першого корабля, фрегата «Імперієз», він взяв участь у більш ніж 50 битвах. Усі отримані ним враження надалі стали основою його майбутніх творів . Наприклад, на подвигах капітана лорда Кокрейна, який командував «Імперієз», коли Марріет служив на його борту, було засновано його роман «Пітер Сімпл» (1834).
Під керівництвом Кокрейна Марріет здійснив круїз вздовж узбережжя Франції та брав активну участь у бойових діях у Середземному морі. Саме лорд Кокрейн став прообразом літературного героя Гораціо Хорнблауера в творі Сесіла Скотта Форестера .
За свою морську кар’єру Марріет брав участь у багатьох кампаніях по всьому світу. Він служив на флагманському кораблі «Кентавр» у Середземному морі в 1810 році, на «Еолі» та «Спартані» у Вест-Індії та біля берегів Північної Америки, в 1811–1812 рр. Маррієт служив у Вест-Індії на «Espiègle». Коли він був лейтенантом на «Ньюкаслі», йому довелося плавати біля берегів Північної Америки. 
Під час своєї служби Фредерік пережив битву біля Жиронди, порятунок курсанта, що звалився за борт, захоплення багатьох суден біля Середземноморського узбережжя Іспанії та захоплення замку Монгат. У 1809 році Марріет підхопив малярію і повернувся до Англії. Трохи пізніше ще кілька років присвятив службі на флоті і до 1815 року дослужився до чину капітана третього рангу.
Щоб захиститися від будь-якого бонапартистського фанатика, який міг би спробувати повернути Наполеона на трон, він курсував шлюпом «Бівер» біля острова Святої Олени.
У 1819 році Марріет одружився з Кетрін Шайрп; у них було чотири сини та сім дочок. Батьком Катерини був британський консул сер Стівен Шайрп, який провів кілька років у Росії.
Згідно з деякими джерелами, Марріет був обраний членом Королівського товариства через його вміння малювати карикатури. Після смерті Наполеона в 1821 році Маріетту було дозволено намалювати портрет імператора в повний профіль, який згодом був вигравірований в Англії та Франції.
Подружнє життя не спонукало Фредеріка залишитися на суші. Між 1820 та 1822 роками він брав участь у припиненні контрабанди через Ла-Манш. Хоча пізніше, як письменник, він навіть виявляв деяку симпатію до контрабандистів, які перевозили вантажі бренді із Шербура, центру торгівлі, на узбережжя Хемпшира та Дорсетшира.
Потім Марріет брав участь у Першій бірманській війні, а в 1824 році був старшим військово-морським офіцером в Рангуні і командував експедицією до верхів’я річки Басейн. Частково за допомогою хабарів, а частково за допомогою військової сили йому вдалося підкорити багатьох місцевих лідерів британському правлінню.
Перебуваючи в Бірмі, Марріет зібрав величезну колекцію зброї, безліч різних атрибутів, серед них – бивні священного слона та інші різні дива. Він також мав колекцію коштовностей. Одним із його найбільших скарбів була статуя короля Ави.
Фредерік Марріет командував «Аріадною» і вийшов у відставку у 1830 році у званні капітана. Надалі він зайнявся наукою, а результатом став винахід покращеної рятувальної шлюпки. Своїм винаходом Марріет заслужив золоту медаль від Королівського товариства порятунку на водах та прізвисько «Lifeboat», тобто рятувальна шлюпка. У листопаді 1830 пішов у відставку і цілком присвятив себе літературі.
З 1832 по 1835 рр. Марріет займається редагуванням журналу Metropolitan Magazine, в якому повністю або частково вийшли кілька його романів. Його роботи, які публікувалися і раніше, почали з’являтися регулярно. Взагалі, дії більшості творів, що описують морські баталії та пригоди на морі, розгортаються в період наполеонівських воєн: «Морський офіцер, або Сцени з життя Френка Мілдмея» (1829), «Пітер Сімпл».
У наступних творах головними героями Марріета часто були проблемні молоді негідники, що дорослішають у своїх пригодах.
Джозеф Конрад у своєму есе про романи Марріета стверджував, що море ніколи не відігравало важливої ролі у творах автора; це була сцена для його персонажів та кодексу обов’язку: «Він перш за все любив свою країну, потім службу, а море, можливо, зовсім не любив».
Дія двох його кращих робіт – романів «Яків Вірний» та «Яфет у пошуках батька» (1836) – відбувалася на суші. У романах «Яків Вірний» та «Снарлейгоу, або Собака-диявол» виявився його талант гумориста-побутописача. 
«Я скоріше буду писати для настанови або хоча б для розваги бідних, ніж для розваги багатих, — сказав одного разу Марріет, — і я швидше викликаю посмішку або викликаю інтерес у чесного механіка чи сільськогосподарського робітника, який бажає розслабитися, ніж я допоможу розсіяти нудьгу тих, хто валяється на своїх ложах і розмірковує у своєму ледарстві, що їм робити далі».
Серед найвідоміших робіт Маррієта для дорослих – “Містер Гардемарін Ізі” (1836), “Власність королів” (1830), “Ньютон Форстер” (1832), “Пітер Сімпл” (1834) і “Джейкоб Фейтфул” (1834). Найбільший успіх приніс йому “Мічман Тихоня”, опублікований в 1836 році.
1836-й рік Марріет провів у Брюсселі. Після двох років, які він провів у 
Канаді та Сполучених Штатах (1837-39), Марріет записав свої враження в «Американському щоденнику» (1839), який висловлює думку автора про політичну систему країни. Однією з причин цієї подорожі було бажання опинитися далеко від дому та шлюбних зобов’язань. Зрештою, у 1839 році він розлучився зі своєю дружиною Катериною.
У 1839 році Маррієт пише роман «Корабель-примара», сюжет якого заснований на знаменитій легенді про Летючого Голландця.
З 1839 по 1843рр. Марріет жив у Лондоні. Серед його друзів були такі письменники, як Кларксон Стенфілд, Семюел Роджерс і Чарльз Діккенс, з якими його дружба не переривалася. Однак, як пізніше згадувала його 
дочка, він міг несподівано образитися на щось і через свій характер втратив багатьох друзів.
У 1840-х роках Марріет почав писати дитячі книги, головним чином тому, що вони зазвичай добре продавалися.
Натхненний романом Йоганна Вісса «Швейцарська сім’я Робінзонів» (1812–1813), Марріет пише книгу «Мастерман Реді» (1841), в якій реалістично зображує життя сім’ї Сігрейв на безлюдному острові після аварії корабля.
Серед інших дитячих книг були «Поселенці в Канаді» (1844), написані, багато в чому, завдяки оповіданням Купера про північноамериканських індіанців, «Місія» (1845) та «Діти Нового лісу» (1847) – історичний роман, дія якого відбувається за часів Кромвеля та Громадянської війни.
Останній роман Маррієта “Маленький дикун” (1848-49), робінзонада про
хлопчика і моряка, був завершений Френком С. Марріатом. Хоча Марріета і критикували за те, що він писав дуже багато і дуже швидко, його стиль хвалили за ясність.
Після багатьох років життя, присвячених морській службі, Марріет нарешті оселився в Ленгемі (Норфолк), де він проводив свої дні, займаючись сільським господарством і літературною творчістю. Його почерк був настільки дрібним, що його копірайтерам доводилося залишати шпильки у його рукописах, коли вони припиняли читати, щоб потім знайти потрібне місце.
В останні роки життя письменник мав проблеми зі здоров’ям, і звістка про смерть його старшого сина Фредеріка остаточно підірвала його здоров’я, позбавивши шансів на одужання. Він помер у Ленгемі 9 серпня 1848 року.
Його дочка Флоренс Марріет (1838–1899) стала популярною письменницею. Вона також працювала лектором, оперною співачкою та коміком. У 1872 
році вона опублікувала «Життя та листи батька». «Хоча він і не був гарний, — писала Флоренс Марріет, — зовнішній вигляд капітана Маррієта був дуже привабливим. Фігурою він був прямим і широкоплечим для свого росту, що становив 5 футів 10 дюймів … Характер його розуму підтверджувався його рисами, найбільш яскравим виразом яких була відвертість відкритого серця».
