Герман Гессе: до 145-річчя від дня народження німецького та швейцарського письменника, лауреата Нобелівської премії

Герман Гессе

02.07.1877 – 09.08.1962

«Якби моє життя не було небезпечним, болючим експериментом, якби я не йшов постійно вздовж краю безодні, відчуваючи порожнечу під ногами, моє життя не мало б сенсу, і я не зміг би нічого написати».

Герман Гессе

Герман народився у місті Кальві землі Баден-Вюртемберг у віруючій родині. Його батьки займалися місіонерством ще з 18 століття. Мати Марія Гундерт, наполовину француженка, філолог освіти, кілька років провела в Індії з місіонерською метою. На момент знайомства з Йоганнесом, який свого часу також був місіонером в Індії, Марія вже була вдовою і виховувала двох синів. Загалом у сім’ї Гессе народилося шестеро дітей, але вижили лише четверо: у Германа були сестри Адель і Марулла та брат Ганс.

Германа батьки відправили до місіонерської школи, а потім у християнський пансіонат у Базелі. Шкільні предмети Герману давалися легко, особливо подобалася латина. Свій перший літературний твір – казку «Два брата» – він написав у десятирічному віці для молодшої сестри Марулли.

“З тринадцяти років мені було ясно одне – я стану або поетом, або взагалі ніким”.

Але його наміри не знайшли розуміння у оточуючих. Германа відправили вчитися до латинської школи в Геппінгені, потім до теологічної семінарії при монастирі Маульбронн, звідки, після спроби втечі, його забрали додому.

Проте, душевний стан юнака погіршується, він робить спробу самогубства. Батьки вирішують відправити Германа до психіатричної клініки. Після невдалих спроб продовжити навчання в гімназії та попрацювати в типографії, якийсь час юнак допомагає батькові в місіонерському видавництві і працює механіком на кальвській годинниковій фабриці Генріха Перро.

Весь свій набутий досвід надалі він втілить у своїх творах. Вільний час Герман витрачає на самоосвіту: за чотири роки він виявив завидну старанність у вивченні мов, філософії, світової літератури, історії мистецтва. Крім того, він зайнятий написанням перших творів.

Незабаром Гессе склав необхідні іспити за курс гімназії і вступив до Тюбінгенського університету як вільний слухач. Щоб утримувати себе, він працює у букіністичному магазині. У 1899 році на зекономлені гроші Герман публікує невелику книжку під назвою «Романтичні пісні», що включає вірші написані до 1898 року.

Цього ж року видається і перша збірка оповідань «Година після опівночі». Але обидві книги виходять невеликим тиражем і погано продаються.

У 1901 році виходять “Твори та вірші Германа Лаушера, опубліковані посмертно Германом Гессе” – збірка автобіографічних оповідань. Весною цього ж  року Гессе здійснює свою давню мрію про подорож Італією. Поступово перші твори Гессе стають відомими у вищих літературних колах Німеччини, він листується з Райнером Марія Рільке, Томасом Манном і Стефаном Цвейгом.

Гессе знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Марією Бернуллі, з якою після спільної подорожі Італією в 1904 році він одружується.

Справжнє схвалення критиків і визнання в читацьких колах, як і фінансову незалежність приніс роман «Петер Каменцинд». Роман отримав літературну премію Едуарда Бауернфельда 1905 року, а письменник – пропозицію від великого видавництва S. Fischer Verlag на пріоритетну публікацію наступних творів. Згодом видавництво Самюеля Фішера протягом півстоліття буде єдиним володарем прав на публікацію творів Гессе у Німеччині.

У 1906-му Герман написав повість «Під колесом», відобразивши, як і в творах, що вийшли раніше, елементи автобіографії, зокрема часів навчання в семінарії. Крім цього, автор  статей та повістей виступав як критик та рецензент. Через рік Гессе разом із видавцем Альбертом Лангеном та другом та письменником Людвігом Тома приступив до випуску літературного журналу «März».

Роман «Гертруда» з’явився 1910-го. Через рік Гессе вирушив у подорож Індією, відвідує Сінгапур, Індонезію, Шрі-Ланку. Після повернення письменник опублікував збірку віршів та оповідань «З Індії».

З початком Першої світової війни Гессе виступає зі статтями та нарисами антивоєнної спрямованості, збирає кошти на відкриття бібліотек для військовополонених. За замітками істориків, письменник співпрацював з обома ворогуючими сторонами: Францією та Німеччиною, внаслідок чого проти Гессе розгорнулася відкрита пропагандистська кампанія, у пресі його називали боягузом та зрадником.

На знак протесту Герман переїхав до швейцарського Берна і відмовився від німецького громадянства. Спільність ідей та поглядів зблизили Гессе з французьким письменником, активним прихильником пацифізму – Роменом Ролланом. Там же він закінчив роман «Росхальде», черговий автобіографічний твір, у якому цього разу йшлося про назріваючу внутрішньосімейну кризу.

«Націоналізм не може бути ідеалом — це особливо ясно тепер, коли моральні підвалини, внутрішня дисципліна та розум духовних вождів з того й іншого боку виявили цілковиту неспроможність. Я вважаю себе патріотом, але перш за все я людина, і коли одне не збігається з іншим, я завжди встаю на бік людини», – пише Гессе своєму другу Альфреду Шлейхеру восени 1915 року.

Письменник продовжує публікувати статті та нотатки у газетах, але вже під псевдонімом Еміль Сінклер (Emil Sinclair). Цим же ім’ям підписаний і роман «Деміан, або Історія юності», що вийшов у 1919 році.

Публікації цього роману, що описує моменти соціального та морального становлення особистості головного героя, передували трагічні події в житті Гессе: помер старший син, потім батько, дружина потрапила до психіатричної лікарні. Від наслідків тяжкого нервового зриву Германа вилікував відомий психолог Йозеф Ланг.

Роман “Деміан”, за словами психоаналітика Карла Юнга, став “світлом фари вночі”. Герман Гессе розповів у романі не просто про молодого хлопця, який повернувся з війни і шукає місце в житті, а написав історію дорослішання хлопчика, який жив стандартним життям бюргера і під тиском обставин та завдяки двоїстості власної особи, перетворився на людину, яка перевершувала за рівнем розвитку оточуючих.

Тільки з 1920 року “Деміан” отримує підзаголовок “Історія юності Еміля Сінклера, написана Германом Гессе”.

У лютому 1919-го  Герман і Марія вирішують розійтися, і письменник залишає Берн. Оселившись у селищі Монтаньолла (у передмісті Лугано), Гессе малює та пише нові твори. У 1920 році виставляє свої акварелі в Базелі, цього ж року в Берліні виходить збірка з трьох оповідань: «Душа дитини», «Клейн і Вагнер» та «Останнє літо Клінгзора».

Інтерес до східних практик, що прокинувся після відвідування Індії, знаходить вихід у алегоричному романі-притчі «Сіддхартха» (1920), що з’явився через кілька років. Герой романа впевнений у тому, що не можна вченням досягти пізнання істини, ця мета може бути досягнута тільки через власний досвід .

У Монтаньоллі Гессе знайомиться з Рут Венгер, дочкою швейцарської письменниці Лізи Венгер. У 1924-му  Рут і Герман одружуються. Рут була на 20 років молодша, захоплювалася співом та малюванням. Цей шлюб проіснував три роки, протягом яких, за спогадами сучасників, фрау Гессе віддавала перевагу метушні з домашніми тваринами більше, ніж сімейним турботам.

Найважливішим етапом у письменницькій кар’єрі Гессе став роман «Степовий вовк» (1921). Тут Гессе говорить про занепад музики, що стала жертвою людського безкультур’я: на зміну Моцарту прийшов саксофоніст Пабло, який розважає публіку, нездатну зрозуміти та оцінити найвище мистецтво. Книга започаткувала напрямок інтелектуальних романів у німецькій літературі, а цитати з тексту використовуються як заклик до дії,  як ілюстрація особистої позиції.

Нова хвиля популярності накрила Гессе після публікації повісті «Нарцис і Золотоуст» («Нарцис і Гольдмунд», 1930), де головний герой намагається осягнути таїнство втілення образу у предметі. Дія твору розгортається у середньовічній Німеччині, життєлюбність у ньому протиставляється аскетизму, духовне – матеріальному, раціональне – емоційному.

Своєрідною кульмінацією творчості Гессе стала «Гра в бісер» (1943), утопічний роман соціально-інтелектуальної спрямованості, що породив гострі дискусії та численні тлумачення.

У цьому романі Гессе намагається вирішити проблему, що завжди турбувала його, — як поєднати існування мистецтва з існуванням нелюдської цивілізації, як врятувати від згубного впливу так званої масової культури високий світ художньої творчості. Історія фантастичної країни Касталії та життєпис Йозефа Кнехта — «магістра гри» — нібито написані істориком-касталійцем, який живе в невизначеному майбутньому. Країна Касталія заснована вибраними високоосвіченими людьми, які бачать свою мету у збереженні духовних цінностей людства. Їм далекий життєвий практицизм, вони насолоджуються чистою наукою, високим мистецтвом, складною та мудрою грою в бісер, грою «з усіма смисловими цінностями нашої епохи». Реальний вигляд цієї гри залишається туманним. Життя Кнехта – “магістра гри” – це історія його сходження до касталійських висот і відходу його з Касталії. Кнехт починає розуміти всю небезпеку відчуженості касталійців від інших людей. «Я прагну дійсності»,— каже він. Письменник дійшов висновку, що спроба поставити мистецтво поза суспільством перетворює мистецтво на безцільну, безпредметну гру. Символіка роману, безліч імен та термінів із різних галузей культури вимагають від читача великої ерудиції для розуміння всієї глибини змісту книги Гессе.

Над твором письменник працював упродовж десятиліття та публікував частинами. Повноцінна книга побачила світ у Цюріху у розпал Другої світової – 1943-го. На батьківщині Гессе останній роман забороненого раніше за антифашистську позицію письменника вийшов лише у 1951 році.

Ідеал дружини, господині та подруги Гессе знайшов у третій дружині Нінон Ауслендер. З жінкою письменник довго листувався – Нінон виявилася мистецтвознавцем та великою шанувальницею творчості Германа. Пізніше вона вийшла заміж за інженера Фреда Дольбіна, з Гессе познайомилася 1922-го, коли попередні шлюби в обох зруйнувалися. У 1931-му мистецтвознавець та письменник оформили стосунки.

Після видання «Ігри в бісер» Гессе обмежився випуском оповідань, поезій, статей. Разом з Нінон Герман жив у містечку Монтаньолла, у будинку, побудованому для них друзями Ельзою та Гансом Бодмерами.

1946 року Гессе присудили Нобелівську премію за внесок у світову літературу. У тому ж році він був удостоєний премії Ґете. 1955 року йому вручили Премію миру, засновану німецькими книготорговцями, а через рік група ентузіастів заснувала іменну премію Германа Гессе.

1962-го у  письменника діагностували лейкемію, у серпні того ж року Герман Гессе помер від крововиливу в мозок. Поховали його на цвинтарі Collina d’Oro.

За життя письменника звинувачували в байдужості до політики та війн, зосередженості на внутрішніх пошуках, тоді як зовні світ змінювався та розвивався. На рубежі 60-70 років Гессе, якого називають геніальним інтровертом, стає кумиром так званої «бунтуючої молоді» і найбільш читаним європейським письменником у США та Японії, а його роман про пошуки людиною самого себе – «Степовий вовк» – біографією душі. Ім’я письменника числиться серед найбільш значних авторів 20 століття, а книжки постійно займають місце на полицях людей, які захоплюються самоаналізом.

“Цінність мають лише ті думки, якими ми живемо”. (Герман Гессе).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *