Григорій Савич Сковорода: до 295-річчя українського філософа, мислителя, поета, музиканта, педагога

Григорій Савич Сковорода

3.12.1722 – 9.11.1794

«Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю».

Григорій Сковорода

Григорій Сковорода — найвидатніша постать у культурному і літературному житті України ХVIII ст., великий народний мислитель, просвітитель-гуманіст, філософ доби Просвітництва, письменник, видатний байкар, учений та композитор. Григорій Сковорода вважається завершителем епохи козацького бароко і родоначальником української та російської релігійної філософії.

Народився Григорій  в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака.  У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.

У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця — юний Григорій вступив до Києво-Могилянської академії.

З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі,  був співаком придворної капели, де прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці та композиторським талантом, створюючи музику на власні вірші. По поверненню, продовжив навчання в академії. Григорій став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів.                                 У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в європейських університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.
По поверненні в Україну, у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі та написав для слухачів підручник «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної». Григорій Савич був старанним, чесним і неординарним учителем: викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою, писав байки; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога. Протягом 1754-1759 років жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари.

Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада.

Працюючи викладачем поетики, згодом етики у Харківському колегіумі, у 1760 році латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову», склав вступні лекції-проповіді до курсу етики, які були його першими філософськими  творами.

Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: “Весь світ спить, пора прокидатися!”.

Останні 25 років вів мандрівне життя, не спокушаючись різними посадами і чинами, щоразу відхиляючи пропозиції світських і церковних осіб. Мандруючи українськими селами, він недовго замешкував у маєтках своїх приятелів, писав твори та проповідував свої філософські погляди.                                                                                                       У 1766 році Сковорода написав трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності». У наступному році з’явились філософські твори «Наркіс. Розмова про те: впізнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».                     Протягом 1769-1774 років Григорій Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», твори «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».
У наступні два роки написані твори «Ізраїльський змій» та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». Твори «Суперечка арістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» написані у 1783-1784 роках. У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». Далі були написані відомі твори «Вдячний Еродій» і «Убогий Жайворонок». У 1791 році письменник завершив свій філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний». Протягом усього життя Григорій Савич вивчав Біблію, вважаючи, що у Біблії зашифрована мудрість багатьох поколінь, тому свої твори писав на теми афоризмів із Біблії, намагаючись розкрити сучасникам і потомкам їхній таємничий символічний світ,а на основі цього розробив своє вчення про дві природи (видима й невидима ) й три світи (Всесвіт, Біблія і людина).
Філософ жив сподіваннями на суспільство рівноправних людей, де не буде місця рабству, не буде нічого «златожадного» та «хамського».

Незважаючи на  глибоку віру, на прохання стати ченцем великий просвітитель відповів бєлгородському єпископові: «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв?».

Харківському губернаторові на пропозиції стати чиновником Сковорода відповів: “Ваше превосходительство! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. Після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світ жодної особи, крім низької, простої… Я обрав собі цю роль — і задоволений”. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: “Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця”. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.

Показовий такий епізод з його життя: в одному селі Григорій Сковорода лікував відставного майора. Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але він вагався, бо не уявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій. Тому так і не одружився.

У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. “Що це ви робите, Григорію?” — запитали здивовано друзі. “Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час”. Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки. На своїй могилі філософ заповідав написати: «Світ ловив мене, але не спіймав».
Сталося це 9 листопада 1794 року. Тепер село має назву Сковородинівка Харківської області.                                                     Незадовго до смерті Сковорода склав список своїх праць (18 оригінальних та 7 перекладів, 4 з яких досі не знайдені ). Писав свої твори автор тогочасною книжною українською, латинською і грецькою мовами.
За життя твори Г. Сковороди не видавалися. Перші публікації з’явилися до 100-річчя з дня смерті філософа. У 1994 році вперше було здійснено видання усіх творів Г. Сковороди у перекладі сучасною українською мовою та перекладів творів Цицерона, Плутарха, Горація, Овідія.                              Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами та викликала інтерес.     Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і який би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд».                                                  У 1972 році у Сковородинівці відкрито літературно-меморіальний музей, а в Києві, Харкові та селищі Чорнухи споруджено оригінальні пам’ятники  Григорію Сковороді.                Його ім’я було присвоєно Харківському державному педагогічному університету, Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університету, Інституту філософії Національної академії наук України.
У космічному просторі Всесвіту за № 2431 існує мала планета, названа — «Сковорода».

Список літератури

Сковорода, Г. Твори: в 2-х т. / Григорій Сковорода. – К.: Обереги, 2005.

Сковорода, Г. Твори: для ст.шк. віку/ Григорій Сковорода. – К.: Веселка, 1996. – 271 с.: іл.

Сковорода, Г. Вибрані твори/ Григорій Сковорода. – Харків: Прапор, 2007. – 384 с.

Сковорода, Г. Вибрані твори в українських перекладах / Григорій Сковорода. – Харків: Ранок; Веста, 2003. – 144 с.- (Програма з літератури).

Сковорода, Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи / Григорій Сковорода. – К.: Наукова думка, 1983. – 543 с.

Сковорода, Г. Розмова про істине щастя / Григорій Сковорода. – Харків: Прапор, 2002. – 280 с.

Сковорода, Г. Сад божественних пісень: для ст. шк. віку / Григорій Сковорода. – К.: Школа, 2007. – 334 с. – (Шкільна хрестоматія).

Сковорода, Г. Сад божественних пісень:вірші, байки, діалоги, притчі / Григорій Сковорода. – К.: Дніпро, 1988. – 319 с.

Сковорода, Г. Світ ловив мене, та не впіймав / Григорій Сковорода. – Харків: Фоліо, 2006. – 607 с.

 

Григорій Сковорода на портреті і в житті : фотокнига. – К.: Спалах, 2004. – 180 с. – (Наш перворозум).

Стадниченко, В. Іду за Сковородою: сповідь у любові до вчителя: [документальна повість-подорож] / Володимир Стадниченко. – К.: Криниця, 2002. -176 с.: іл. – (Сер. «Моя книгозбірня»).

Стадниченко,В. Учитель життя. Сковорода як гасло часу: нариси, дослідження, інтерв’ю, світлини / Володимир Стадніченко.  –К.: Успіх і кар’єра, 2016. – 560 с.: іл.

Ушкалов, Л.В. Григорій Сковорода / Л.В. Ушкалов. – Харків: Фоліо, 2013. – 123 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *