Знаменна подія сталася 22 січня 1919 року.
УНР в Наддніпрянській Україні і ЗУНР у Галичині постали після розпаду Російської й Австро-Угорської імперій.
Ці національні державні утворення усвідомлювали важливість єдиної соборної держави і впевнено протягом 1918 року робили кроки одне до одного. 1 грудня 1918 року у Фастові було укладено попередній договір про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю».
Про історичний день 22 січня 1919 року тогочасні офіційні видання «Українська ставка» та «Нова рада» писали:
«З самого ранку місто прийняло урочистий вигляд: доми прибрано національними прапорами і транспарантами. На балконах домів повішано коври і полотна з яскравими українськими рисунками. Особливо гарно удекоровані доми на Софійській площі і сусідніх вулицях: з-поміж них виділяється дім, в котрому поміщається центральна контора телеграфу і будинок київського Губерніального Земства. На балконах цих домів було поміщено портрети і бюсти Шевченка, прибрані національними стрічками і прапорами.
В 11 годині ранку під звуки музики почали збиратись на майдані військові частини всіх родів зброї, делегації і учні середніх шкіл. Зібралось також багато народу. Люди заполонили площу та прилеглі вулиці, багато хто виліз на дерева. З усіх київських церков прибули хори. Розташуванням усіх і дотриманням сценарію займався артист Микола Садовський.
Опівдні прибули делегати скликаного з усієї України до Києва Всеукраїнського Трудового конгресу. У цей же час із Софійського собору на майдан із хоругвами й іконами вийшло київське духовенство на чолі з архієпископом Агапітом.
Першим на Софійській площі вітальне слово виголосив адвокат Лев Бачинський – голова західноукраїнської делегації. Доктор Лонгин Цегельський зачитав грамоту Української Національної Ради від 3 січня 1919-го про злуку ЗУНР із УНР. Для представників іноземних держав документ повторно виголошено французькою. За тим професор Федір Швець – член Директорії – голосно прочитав її універсал про об`єднання двох українських держав в одну. До історії воно ввійшло як Акт Злуки. Далі із трибун на чотирьох кінцях майдану грамоту й універсал зачитували глашатаї – для народу, що зібрався…»
Цей день був наче маніфестом неподільності українських земель, єдності і солідарності українського народу.
Важливий ще один момент – ідея соборності українських земель охопила у ті часи і Закарпаття. 21 січня 1919 року у Хусті 420 делегатів Всенародних Зборів українців Закарпаття (так званої Угорської Руси) ухвалили «з’єдиненнє… з Соборною Україною».
Фактично Акт Злуки став лише декларацією намірів. До справжнього об`єднання справа так і не дійшла. Втримати незалежність та єдність України за того періоду не судилось: тяжке економічне та воєнне становище, взаємна недовіра політиків призвели до катастрофи. Через кілька місяців після того, як було проголошено про утворення незалежної Української Народної Республіки, більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупувала Польща, а Закарпаття – Чехословаччина.
Хоча на початку ХХ століття Соборна Україна припинила своє існування, день 22 січня 1919 року був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, назавжди залишившись у пам`яті українського народу як свято Соборності України. Він став прологом для сучасної соборної суверенної України.
10 травня 1926 року Симон Петлюра, який став символом боротьби за права і волю українського народу, в листі до товариша Юрія Гуменюка писав: «… Стратегія національної боротьби, як і боротьби військової, вимагає: бити в першу чергу по головному ворогові, з другорядним потім можна раду дати! В своїй діяльності я керувався думкою, що таким ворогом була, є і буде Московщина. Це ясно кожному, не засліпленому місцевим патріотизмом. Я знаю нашу історію, знаю сили нашого народу – розпорошені, незібрані, не підперті працею поколінь і століть, і не тішу себе ілюзіями щодо тієї легкості, з якою може бути здійснений ідеал Соборної України, особливо, коли взяти до уваги анафальбетизм наших політиків і провідників у міжнародних справах».
Яким же далекоглядним був Петлюра! Через 100 років Московщина знову намагається знищити Українську державу і український народ. Українці знову стали на захист своєї незалежності і соборності!
Інформація з книги: Гунчак, Т. Україна: перша половина ХХ століття : нариси політичної історії / Тарас Гунчак. – К. : Либідь, 1993. – С. 155-164.